Поняття субстанції

Поряд із категорією “буття” в історії філософії щодо картини світобудови використовувалися й інші поняття. Одне з них – “субстанція”. Воно походить від латинського “substantia” – сутність, або те, що покладено в основу.

Давньогрецькі філософи Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, слідом Піфагор, Геракліт, Емпедокл дійшли висновку, що існує матеріал, з якого складені всі речі, те, що згодом і було названо субстанцією. За Фалесом усе складається з води, за Анаксімандром – із повітря, за Гераклітом – із вогню, а за Емпедоклом – із землі, води, вогню та повітря. Ці уявлення здаються наївними, але ще тоді філософи помітили, що всі речі, що виникають, утворюються не з нічого, а з інших речей, і хоча вони гинуть, перетворюються не в ніщо, а в інші речі. Отже, звідси випливає, що вічних речей немає, а є дещо, що лежить в основі, тобто матеріал, із якого створено все у світі, а саме – субстанція світу. Перші філософи також усвідомили, що існує велика відмінність між тим, як виглядають явища природи, що ми спостерігаємо, і тим, які вони є насправді. Так, Анаксімандр припускає, що субстанція світу – це неспостережуване, невизначене речовинне утворення, початок усього – “апейрон” (“туманна маса, з якої виникли всі небеса і всі світи в них”). Міркування Піфагора ще більш абстрактні: він вважає, що все на Землі і на небі складається з чисел, що невід’ємні від речей; числа (складені із подільних одиниць) та числові відношення – основа всього у світі.

Таким чином, окрім положення про те, що саме являє собою субстанція світу, ці мислителі сформулювали важливий філософський принцип – принцип елементарності. Він стверджує, що всі речі зводяться до деяких елементів (одного чи декількох), вельми відмінних від речей, які утворюються з них. За дві з половиною тисячі років конкретні тлумачення і розуміння цього принципу зазнали значних змін, але ж сам принцип дожив до нашого часу, довів свою плідність і в науці минулих століть, і в сучасній науці. Живучість цього та деяких інших принципів зумовлена тим, що вони відображають універсальні зв’язки й відносини.

Так, сучасну фізику високих енергій, за словами академіка Є. П. Веліхова, ще й досі цікавить глибинний устрій матеріального світу, все те, що повинно відповісти на одвічне інтригуюче питання: “З чого зроблений наш світ?” Але ж чим глибше ми занурюємося у речовину, чим детальніше бачимо її “будову”, тим більше спостерігаємо якесь безладдя, хаос, якому дали назву “киплячий вакуум”. Так, на відстані 10³³ см у вакуумі відбуваються такі бурхливі процеси спонтанного народження і перетворення речовини у випромінювання, що не можна визначити, де початок, а де кінець елементарних часток.

Сучасне розуміння категорії “субстанція” стосується перш за все визначення загальної основи всього єдиного буття, що поєднує і матеріальне, і духовне. Тут відносне (а саме гносеологічне) протиставлення матерії та духу втрачає своє значення. Отже, субстанція – це об’єктивна реальність, що розглядається з боку її внутрішньої єдності. Субстанція єдина в усіх своїх формально суперечливих властивостях – це теоретично й експериментально доведений факт. Або ж можна запропонувати і таке визначення: субстанція – це матерія в аспекті єдності всіх форм її руху.

Не треба дивуватися, що основні філософські категорії ніби “перетікають” одна в одну. Особливо це стосується понять “субстанція” і “матерія”, бо в історії філософської думки більшу універсальність і застосування набула саме категорія “матерія”. Про “субстанцію” згадували лише у випадках, коли треба було довести єдність світу, взаємозалежність його частин та часток.

Співвідношення головних філософських категорій “буття”, “субстанція” і “матерія” можна уявити, наприклад, таким чином:

	під кутом зору факту, існування, наявності	це буття
об’єктивна реальність	під кутом зору внутрішньої єдності, зв’язку “всього з усім”	це субстанція
	під кутом зору протиставлення власному “Я”	це матерія

Дата добавления: 2014-01-04