Простір і час

Коли людина повертається до свідомості із забуття й одразу не може збагнути, що з нею коїться, вона звертається за допомогою до тих, хто при цьому присутній: “Де я?”, “Котра година?”. Отже, справжня ствердність людини в бутті найперше передбачає визначеність щодо її місця знаходження та її положення в часі. Й щоб локалізувати у світі будь-яку подію, достатньо мати відповідь тільки на два запитання: “Де?” та “Коли?”. Іншими словами, простір і час є найзагальнішими формами буття. Без них воно не має дійсної визначеності.

Простір є найзагальнішою характеристикою буття як усталеного. Сама ж усталеність буття виявляється у співіснуванні й одношеренговості всього, чому притаманне буття. Будь-які матеріальні об’єкти і навіть духовні утворення неможливі поза простором. Тому розрізняють фізичний простір, геологічний простір, простір живих систем, соціальний простір, духовний простір. Скажімо, фізичний простір, який ми звичайно й ототожнюємо з простором як таким (бо існуємо в ньому як фізичні тіла стосовно інших фізичних тіл, і це наша перша визначеність щодо них), визначається протяжністю, тривимірністю (довжина, ширина, висота), симетричністю. А в живих організмах симетрія доповнюється асиметрією. Всім живим організмам притаманна “правизна” та “лівизна”, живі клітини не могли б функціонувати без осмосу – однобічної проникності клітинних оболонок тощо. Й хоча організм побудовано згідно з властивостями тривимірного фізичного простору, саме його функціювання виходить за межі тривимірності. Процес травлення, наприклад, має набагато більше визначальних характеристик, які називають параметрами. Так само багатовимірним і далеким від простої симетричності є будь-яке соціальне явище. Кожен із нас є водночас сином (дочкою), товаришем, приятелем, спортсменом, просто доброю людиною, аматором у якійсь царині творчості, членом якоїсь громадської організації і таке інше. Всі ці ознаки – наші визначеності в межах соціального простору. Їх, як бачимо, може бути значно більше від трьох.

Але в усіх конкретних виявах простору залишається як необхідна його ознака – його метричність, тобто те, що він піддається вимірюванню, те, що він виступає умовою певного розгортання буття в його усталеності. Загальною характеристикою простору є також єдність перервності та неперервності, або, як ще кажуть, дискретності та континуальності.

На відміну від простору, який виражає усталеність буття і його структурність, час характеризує буття як плинне, здатне до зміни своїх станів. Виступаючи формою впорядкування моментів загального процесу плину буття, їх співвідносності один щодо одного, час виражає тим самим структуру буття як процесу. Загальними ознаками часу є тривалість, необоротність, одновимірність (плин від минулого до майбутнього), ритм, єдність континуальності й дискретності. Щоправда, й тут, як і з простором, усі ці ознаки повною мірою справджуються лише стосовно фізичного часу. Людина, наприклад, ладна перенестися в історичне минуле. Достатньо лише поїхати туди, де люди ведуть ще архаїчний спосіб життя. За допомогою наших духовних здатностей ми можемо повернути на дійсність минуле або майбутнє (література, кіно тощо). Своєю практичною діяльністю людина здатна прискорювати або вповільнювати плин часу, ущільнювати його, згортати або розгортати.

Хоч би як конкретно являло себе буття, час завжди є істотним для нього. Навіть одвічність буття ми можемо висловити так: “Буття було, є і буде”. Отже, одвічність буття стверджується як одночасне його перебування відразу в трьох модусах часу – в минулому, теперішньому й майбутньому.

За словами видатного філософа-екзистенціаліста М. Хайдеггера, істина буття полягає в тому, що воно відбувається. Прислухаємося: від-був-а-ється. Отже, буття здійснюється “тепер” завдяки тому, що немовби відштовхується від того, яким воно вже було. Подія = по-дія, тобто вона викликана якоюсь попередньою дією. В події буття і час взаємоприлучені одне до одного. Завдяки цьому буття дістає стійкість у постійній борні з небуттям. Його тривання й слідування, тобто здійснення буття в часі, є першою і головною подією світу. З іншого боку, будь-яка минула подія, незважаючи на те, що час її вже “пройшов”, все ж зберігає свою приналежність до буття. Минуле не є оберненням буття в небуття – воно є корінням буття, підґрунтям його теперішнього стану. А часом (коли настає відповідний час) воно навіть набуває значення буття більш достатнього, ніж сучасне. Так відбувається, зокрема, в ситуації відродження, коли в минулому шукають джерело смислів, здатних запліднити сучасність.

Так само не є формою небуття й майбутнє. Воно міститься в бутті вже “тепер”, але в особливій, потенційній формі – у вигляді можливостей. Із часом вони здійсняться, а там і спливуть у минуле, щоб потім за певних обставин і в новому смисловому контексті знову з’явитися у формах реального буття.

Із простором та часом пов’язані чи не найважчі і чи не найтривожніші питання, які постають перед людиною, коли вона звертається думкою до глибин буття. Чи має час початок і кінець? Що таке вічність? Яким має бути простір і стан буття взагалі за умов вічності? Яку роль відіграють простір та час на рівні фундаментальних взаємодій у Всесвіті? Чи не є просторово-часова структура Всесвіту такою, що перевищує межі дії відомих нам фізичних законів?

На початку ХХ ст. фізика виявила глибинний зв’язок між простором і часом [Загальна теорія відносності А. Ейнштейна доводила, що в системах, які рухаються з колосальними швидкостями, час плине повільніше, довжина скорочується, а маса зростає. Тобто рух, простір, час взаємопов’язані значно складніше, ніж вважалося до того.]. Час був визначений як четвертий вимір світу, а просторово-часовий зріз нашої Метагалактики охарактеризований формулою 3+1 (три просторових виміри і один часовий). Ця фундаментальна характеристика передумовила матеріальну будову Метагалактики.

Сучасна наука вважає, що можуть існувати світи з іншими просторово-часовими параметрами. Вчені припускають, що при народженні нашої метагалактики існував десятивимірний простір-час. Чотири виміри (формула 3+1) стали формами буття матерії на макроскопічному рівні, шість – зумовили структуру мікросвіту, розміри якого менше ніж 10^{-33 см. Очевидно, що ця структура не має аналогів в макросвіті, в якому живе людина.}

Дата добавления: 2014-01-04