Свідомість, її походження і сутність

Переходячи до розгляду свідомості, необхідно звернути увагу на наявність різних точок зору, гіпотез, концепцій стосовно її суті, обставин виникнення та ролі в культурі і цивілізації.

Значні труднощі тут полягають також у тому, що людина є тим субстанційним полем, де зосереджуються пошуки і переплітаються інтереси представників наукової та філософської думки, в тому числі релігійно-міфологічного напряму, а також пророцтва прихильників містики й окультизму.

Виникнення людини і свідомості розглядається в релігійних вченнях, зокрема в християнській релігії. У християнській антропології людина – результат божественного творіння. Створення людини за образом і подобою Божою розглядається як непорушна основа людської сутності. І людина може й повинна, як свідома, розумно-моральна істота, освоїти дарований їй світ, підпорядковуючи свою діяльність вищим духовним цінностям. Таким є висновок вчення про богоподібність людини – головної концепції сучасної православної антропології.

Серед концепцій походження людини, якими займається наука, можна назвати еволюційну теорію Ч. Дарвіна. Згідно з нею, в результаті дії природних факторів відбору, потреб пристосування до навколишнього середовища, внаслідок еволюційного розвитку наших далеких предків, виникла людина як високоорганізована жива істота.

Чимало приділяли уваги питанням сутності й структури свідомості такі відомі представники світової філософської думки ХХ ст., як Е. Гуссерль, Ж.-П. Сартр, Х. Г. Гадамер, К. Леві-Стросс та ін.

Поряд із цим необхідно додатково спинитися на окремих положеннях цієї багатопланової проблеми, розглядаючи при цьому виникнення свідомості у зв’язку з походженням людини і соціуму.

Певний інтерес викликають концепція космогенезу Тейяра де Шардена та трудова теорія антропогенезу, яку поділяє значна частина науковців і філософів.

Учення про космічну еволюцію – космогенез – викладено в книзі Тейяра де Шардена “Феномен людини”. В основі цієї концепції лежить ідея панпсихізму, тобто визначення того, що Всесвіту властиве духовне начало, яке й спрямовує його розвиток. Універсум із самого початку повинен бути одухотвореним, інакше космос, який створений із матерії, не може утримувати людину і включати думку.

“...Від біосфери до виду, – пише він, – все це лише величезне розгалуження психізму...”. Елементарними носіями цілісності космосу, на його думку, є молекула, клітина, психіка, які властиві йому завжди, але втілюються в людині, її свідомості, духовності.

Мислитель і гуманіст Тейяр де Шарден справедливо оцінив появу людини і людської цивілізації: “Людина – не статичний центр світу,.. а вісь і вершина еволюції, що набагато прекрасніше”.

Можна дискутувати з приводу завершення формування єдиного людства, ноосфери, духовного центру універсуму Омега, припинення еволюції тощо, але навряд чи можна спростувати те, що людина органічно пов’язана з космосом. Біологічні ритми людського організму, активність, хвороби людини – все це знаходиться в залежності від космічних процесів.

При розгляді цього питання слід звернути увагу на так званий антропний принцип сучасної науки про космос. Суть його полягає в тому, що набір основних фізичних констант – гравітаційна постійна, швидкість світла та ін. – в принципі дозволяють появу людини. При зміні хоча б деяких із них, наприклад, швидкості світла чи різних видів взаємодій – слабких, ядерних, гравітаційних, електромагнітних, які є способом існування матеріальних об’єктів у неживій і живій природі, життєдіяльність людини і соціуму була б неможлива. Інакше кажучи, людська цивілізація має космічно-природничу основу свого буття.

Трудова теорія антропогенезу – важливий напрям у розробленні наукового пояснення виникнення людини та її свідомості. Аналізу ролі праці в становленні людської цивілізації значну увагу приділяли основоположники марксистського вчення К.Маркс і Ф.Енгельс.

Узагалі послідовники теорії антропогенезу надають праці вагоме місце в процесі формування людини. Але чимало науковців і філософів, у тому числі представників зарубіжної філософії ХХ ст., не погоджуються з цим. Так, американський філософ і антрополог Льюїс Мемфорд відмічав, що “Карл Маркс помилявся, коли стверджував, нібито матеріальні засоби виробництва є центральним моментом і спрямовуючим чинником у розвитку людства”. На його думку, у примітивній техніці не було нічого специфічно людського, крім використання і збереження вогню доти, доки людина не перебудувала свої фізичні органи. Він також поділяє точку зору, що гра більшою мірою, ніж праця, була формуючим елементом у людській культурі, а різного роду ритуали, символи, слова, образи, способи поведінки були принципово важливим заняттям ранньої людини, необхіднішим для виживання, ніж виготовлення знаряддя, і набагато більш істотним для її наступного розвитку.

Американський антрополог Джефрі Гудмен та відомий японський дослідник перспектив розвитку людини і суспільства Йонезі Масуда надають особливого значення біологічним чинникам виникнення людини сучасного типу – розвиткові лобних частин головного мозку, наявності складного голосового органу, що має ротове і горлове відділення, без чого неможлива членороздільна мова, а також вправного відставленого пальця. На думку Й. Масуди, нові досягнення палеоантропології підірвали еволюційну теорію генези людини, а поява комп’ютерів п’ятого покоління, створення роботів із широким діапазоном розумових здібностей та інформаційної мережі людського рівня створить ситуацію, при якій стане можливим перетворення Homo sapiens ’а в нову біосоціальну істоту – Homo intelligens ’а.

Можна навести висловлювання й інших авторів, які ставлять під сумнів основи трудової теорії антропогенезу. Однак не варто ігнорувати обставини, за яких наші далекі предки потрапили в складну ситуацію – загинути або ж оволодіти новим способом свого буття. За допомогою знарядь і засобів праці вони зуміли пристосуватися до нових умов, стали поступово предметно пізнавати навколишній світ, формувати логічний образ дійсності, завдяки поєднанню мислення з трудовою діяльністю олюднювати природу, створювати духовний світ культури. Поряд із цим слід зазначити, що виробництво знарядь не на всіх етапах генезису людини здійснювалося в результаті свідомої трудової діяльності. Не тільки австралопітеки, що мандрували саванами Африки (5–2,5 млн. років тому), не виробляли кам’яних знарядь праці, а й хабіліси – люди вмілі (2,5–1,5 млн. років тому), які вважаються творцями першої кам’яної культури, користувалися знаряддями праці й полювання переважно на умовно-рефлекторній основі. Що ж стосується пітекантропів і синантропів (1,5 млн. – 200 тис. років тому), зокрема останніх, то за свідченнями науковців, названі предки сучасної людини при здійсненні трудових операцій (обробка каміння, добування вогню та ін.) проявляли вже елементарні форми мовного спілкування і логічного мислення.

Поява неандертальця (200–40 тис. років тому) означала виникнення нового етапу переходу від біологічного до соціального. Зросла питома вага свідомого начала в діяльності цього попередника сучасної людини. Неандертальці не лише штучно добували вогонь, а й споруджували житла, виготовляли одяг із шкір тварин, у них складалися сімейно-родові відносини, використовувалися обряди поховання. Прогресувало мовне спілкування і розумова діяльність.

Кроманьйонець (40 тис. років тому) – сучасний тип людини. Кроманьйонці істотно відрізнялися від своїх попередників як у предметно-практичній діяльності, так і в духовному розвитку. Знаряддя праці, які вони виробляли, були більш досконалими й різноманітними, мовне спілкування змістовнішим, еволюція сімейно-побутових відносин привела до виникнення парної сім’ї, значно зріс і збагатився інтелектуальний потенціал.

Мова стала предметно сприяти діяльності людини, здійснювати свою комунікативну функцію, стимулювати процес пізнання і спілкування людей. Це наочно підтвердило, що свідомість не існує поза мовою, вони органічно пов’язані між собою.

Поява кроманьйонця означала виникнення Homo sapiens – людини розумної, унікального творіння природи і найвищої цінності суспільства. Таким чином, людина та її свідомість є не тільки результатом біологічної еволюції, а й суспільно-історичної діяльності людей. За певних умов соціальне середовище почало відігравати вирішальну роль у генезі людини.

Виникнення свідомості зумовлено дією таких соціальних факторів, як праця, спілкування людей у колективі, членороздільна мова.

Свідомість – вищий рівень психічного життя людини, невід’ємна складова частина її духовного світу.

Свідомість тісно пов’язана із здатністю людського мозку відображати навколишній світ. Не спиняючись на еволюції різних форм відображення (це питання достатньою мірою висвітлено в літературі), слід відмітити, що здатність до відображення є загальною властивістю інформаційної взаємодії об’єктів і систем неживої, живої та соціально організованої матерії. Свідомість же відображає дійсність у понятійних, ідеальних образах, що є вищою формою відображення на відміну від інших.

Свідомість – осмислене відображення дійсності, яке реалізується на основі цілеспрямованої діяльності людини. В ході цієї діяльності поряд з почуттями і мисленням функціонує і такий структурний компонент свідомості, як воля. Вольові зусилля дають можливість людині контролювати свої дії, формулювати цілі та домагатися виконання поставлених завдань.

Свідомість – це також самосвідомість суб’єктів діяльності.

Самосвідомість, або рефлексія, дає можливість людині з’ясувати свої дії, мотиви поведінки, думки, становище у суспільстві тощо. Рефлексія, як відмічається у філософській літературі, – це набута свідомістю здатність зосереджуватися на самому собі; здатність уже не просто пізнавати, а пізнавати самого себе; не просто знати, а знати, що знаєш. Завдяки рефлексії людина на відміну від тварини виділяє себе з навколишнього світу, оцінює своє місце в ньому, протистоїть йому. В процесі самосвідомості і самопізнання людини важливу роль відіграє такий структурний компонент свідомості, як пам’ять.

Свідомість – це знання, що виникає в процесі предметно-практичної діяльності людей. Без такого знання на основі пізнання, праці і спілкування людей неможливе буття людини й суспільства. Отже, свідомість – особливий духовний стан, який властивий лише такій високоорганізованій істоті, як людина, та людському освоєнню світу.

Говорячи про походження і сутність свідомості, необхідно звернути увагу й на те, що у філософській літературі свідомість і мислення нерідко ототожнюють. Свідомість і мислення збігаються в процесі пізнання, але це ще не свідчить про їх однозначність. Свідомість виникає на основі понятійного мислення в процесі аналізу та синтезу предметних відносин дійсності. Поряд із цим, свідомість включає і чуттєво-емоційне ставлення людини до світу. В структурному плані свідомість є більш широким поняттям, ніж мислення. Вона є системою вищого рівня психічної діяльності, структурні компоненти якої тісно взаємопов’язані і взаємодіють між собою. Структура свідомості, зокрема індивідуальної свідомості сучасної людини, включає в себе, крім понятійного мислення, також і відчуття, сприйняття, уявлення, емоції, волю, пам’ять. Відповідно до цих структурних компонентів формуються й такі основні функції свідомості, як регулятивна, пізнавальна, оціночна. Понятійна ж основа свідомості людини включає такі основні форми мислення: наочно-дійове, наочно-образне і вербально-понятійне. На основі цих форм мислення формуються відповідні їм способи мислительної діяльності людей.

Так, на основі наочно-дійової форми мислення виникає практичне мислення. Саме цей спосіб мислення притаманний організаторам виробництва, економістам, менеджерам, інженерам, операторам та іншим фахівцям. Основним засобом прояву мислення є дія. Але для досягнення позитивних результатів найменше підходить метод спроб і помилок, тому їх діяльність повинна носити системний, науково осмислений характер. Не можна також зводити всі способи мислительної діяльності, зокрема практичне мислення, до ринкових відносин. Не все, що оточує нас, є товаром. Особливо це стосується людини, індивідуальність якої не повинна бути підпорядкована товарним відносинам купівлі-продажу. Людина не товарний манекен, нею не можна як завгодно маніпулювати, торгувати як річчю чи предметом мистецтва. Людина – неповторна особистість, найвища цінність у світі. І вона не повинна використовуватись як засіб для забезпечення інших людей чи здійснення агресивної внутрішньої та зовнішньої політики. Таким є кредо філософії гуманізму.

Художнє мислення формується на засадах наочно-образного мислення. Цілком очевидно, що творчий задум художника на картині не виражається словом, але його реалізація потребує достатньо високого рівня розвитку понятійного мислення.

Наукове мислення виникає на основі вербально-понятійного мислення. Воно пов’язане з наочно-дійовою і наочно-образною формами мислення. Але властивим йому є розсудкова й розумова мислительна діяльність людини. Причому якщо розсудкове мислення займається логічними операціями на рівні повсякденної практики, то розумове не обмежується результатами повсякденного досвіду, а, синтезуючи нові ідеї, проникає значно глибше в сутність явищ і процесів.

Як відомо, поняття й системи понять широко застосовуються в різних науках і наукових теоріях. Та понятійне мислення властиве не тільки науковцям. Воно є специфічним видом мислення людини взагалі. Сучасна людина досить активно застосовує як розсудкове, так і розумове мислення. Цілком очевидно, що організатору виробництва – економістові, науковцю чи інженеру, – не слід обмежуватися в своїй діяльності лише “розсудковою мудрістю”, а необхідно творчо аналізувати проблеми, використовуючи при цьому понятійний апарат наукового мислення.

Дата добавления: 2014-01-04