Національна стратегія і політика економічного зростання

План

1. Національна стратегія і політика економічного зростання.

2. Стратегія національно-економічної збалансованості.

3. Рушійні сили національної політики економічного зростання.

4. Вплив НТР на економічний розвиток.

5. Проблеми економічного зростання в Україні.

6. Підходи до моделювання економічного зростання.

Мета лекції:

- знати сутність політики економічного зростання національної економіки її стратегію та рушійні сили;

- вміти визначати закономірності, тенденції сучасного економічного зростання національної економіки та напрями подолання проблем економічного розвитку країни.

Рекомендована література по темі лекції:

1. Гринів Л. С. Національна економіка: посібник. / Гринів Л. С., Кічурчак М. В. – Львів: Магнолія-2006, 2009. – 464с.

2. Державне регулювання економіки: навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2005. – 440 с.

3. Заблоцький Б. Ф. Перехідна економіка. / Б. Ф. Заблоцький. – К.: Академвидав, 2004. – 512 с.

4. Заблоцький Б. Ф. Економіка України. / Б. Ф. Заблоцький, М. Ф. Кокошко, Т. С. Смовженко. – Львів, 1997. – 580 с.

5. Ковтун О. І. Державне регулювання економіки: курс лекцій. / О. І. Ковтун. – Львів: «Новий світ-2000», 2007. – 340 с.

6. Круш П. В. Національна економіка: підручник. / П. В. Круш. – К.: Каравела, 2008. – 416с.

7. Кузьмін О. Є. Національна економіка: навч.-метод. посіб. / О. Є. Кузьмін, У. І. Когут, І. С. Процик, Г. Л. Вербицька: [за заг. ред. О. Є. Кузьміна]. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2010. – 188 с.

Економічний розвиток суспільства являє собою багатоплановий процес, охоплюючий економічний ріст, структурні зрушення в економіці, покращення умов та якості життя населення.

Економічне зростання виражається безпосередньо в кількісному збільшенні ВВП і його складових. Розрізняють короткострокове та довгострокове зростання національного доходу.

Короткострокове зростання національного доходу – це динаміка ВВП в межах заданих ресурсів і технології до досягнення економічною системою умов повної зайнятості. Найбільш розповсюдженими визначеннями короткострокового економічного зростання є:

1) реальний приріст обсягу національного продукту в результаті збільшення кількості факторів виробництва або удосконалення техніки і технології;

2) збільшення реального обсягу ВНП або реального доходу на душу населення.

Але завдання економіки не вичерпується досягненням повної зайнятості, тому що така зайнятість не гарантує поступального зростання економіки. Якщо проблема повної зайнятості розв’язана, виникає питання про збільшення обсягів виробництва за межі умов повної зайнятості. Це основне питання теорії економічного зростання.

Економічне зростання – це довгострокова тенденція збільшення потенційного рівня виробництва за умов повної зайнятості. Стан повної зайнятості означає, що економіка країни знаходиться на кривій виробничих можливостей, яка відображає поєднання варіантів випуску різноманітної продукції, яка може бути виготовлена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів і основного капіталу за даного рівня технологічного потенціалу. Економічне зростання визначається переміщенням кривої виробничих можливостей праворуч.

Теоретично розрізняють такі типи економічного зростання:

Інтенсивний – збільшення виробничого потенціалу шляхом вдосконалення техніки і технології.

Екстенсивний – збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва.

Змішаний (реальний) – збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва і вдосконалення техніки і технології.

Серед найважливіших факторів економічного зростання можна виділити прямі та непрямі.

До прямих відносяться фактори пропозиції: кількість і якість трудових ресурсів, кількість і якість природних ресурсів, обсяг основного капіталу, технологія і організація виробництва, рівень розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві.

До непрямих відносять фактори попиту і розподілу. Серед факторів попиту виділяють: податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи, зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експортних поставок. Фактори попиту забезпечують зростання сукупних витрат з метою повного використання виробничого потенціалу.

До факторів розподілу відносять перерозподіл виробничих ресурсів в економіці та діючу систему розподілу доходів. Фактори розподілу забезпечують оптимальний розподіл ресурсів.

В індустріальному суспільстві головними чинниками економічного зростання є природні, капітальні й трудові ресурси, а також НТП, в постіндустріальному на перший план виходять такі чинники, як людський капітал і ефективність його використання, НТП та інформація.

Джерела економічного зростання. Приріст обсягу виробництва може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел: приросту праці, приросту капіталу, технічних нововведень. На сьогоднішній день визначальним джерелом економічного зростання є технічний прогрес, що забезпечує підвищення продуктивності факторів виробництва. Так, в економічно розвинутих країнах зростання продуктивності праці забезпечується на 70-80% за рахунок технічного прогресу.

Базовою основою розвитку України є державність, добробут населення та національна безпека України. Необхідне істотне посилення соціальної спрямованості курсу реформ, перетворення соціального чинника у важливий інструмент прискореного економічного зростання, підвищення дієвості влади, досягнення у суспільстві взаєморозуміння і злагоди. Соціальна переорієнтація економічної політики – це не тактичний крок, а основна мета здійснюваних реформ.

У зазначеному контексті мають розглядатися основні пріоритети стратегії економічного та соціального розвитку України. Серед них є такі:

По-перше, створення необхідних умов для прискореного зростання ВВП на рівні 6-7%. Зазначені темпи зростання можуть стати реальними тільки за умов жорсткого підпорядкування цій меті основних важелів не лише інвестиційної та структурної політики, а й фінансової, в тому числі податкової, грошово-кредитної, банківської, митної, страхової, регуляторної. Соціальні чинники повинні бути домінуючими у структурі економічного зростання. Особливого значення набуває підвищення ефективності використання трудового потенціалу та зростання продуктивності праці.

У соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.

Важливою складовою прискорення темпів економічного зростання повинна стати і активна політика Уряду щодо максимальної легалізації української економіки, виведення її за межі «тіньових» відносин.

По-друге. Розвиток цивілізації у ХХ сторіччі, її постіндустріальний вектор переконливо підтвердили, що головним чинником сталого економічного розвитку можуть бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість виробництва і споживання. Україна може претендувати на належне місце в Європі та світі, лише опанувавши найбільш складний – інноваційний шлях розвитку. Зволікання із змінами у технологічній та інноваційній сферах, що призводить до надвитратності економіки, її високої енерго- та матеріалоємності, неприпустимі.

Україна має вагомі об’єктивні передумови формування інноваційної стратегії довгострокового економічного розвитку. Це наявність висококваліфікованих трудових ресурсів, широкої мережі навчальних закладів, наукових та науково-технічних установ. За рівнем підготовки науково-технічних кадрів та фахівців вищої кваліфікації Україна належить до провідних держав світу. Незважаючи на великі втрати, нам вдалося не лише зберегти, а в деяких галузях й суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу.

Науково-технологічний потенціал України представлений наявністю визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технологій у галузі інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатні забезпечити розвиток сучасного високотехнологічного виробництва. Інша складова цього потенціалу – наукомістке високотехнологічне виробництво.

Це, передусім, потенціал літакобудування. Лише сім країн світ серед них Україна, мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Галузь не лише зберегла свої потужності та кадровий потенціл, а й змогла за два останніх роки підняти в повітря три принципово нові моделі літаків – АН-70, АН-140 та АН-38, які по праву називають найперспективнішими моделями XXI сторіччя.

Це ж можна сказати й про ракетно-космічну галузь, яка також здобула всесвітнє визнання. Нині опрацьовуються міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться вітчизняні ракетоносії «Зеніт»і «Циклон». Реалізується й ряд інших міжнародних проектів, які дозволять міцно утвердити Україну як провідну космічну державу.

Надзвичайно широкими є можливості вітчизняних суднобудівельників. Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконати будь, які замовлення на будівництво сучасних суден та кораблів як цивільного, так і військового призначення, а також забезпечити весь комплекс ремонтних послуг.

Реалізуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить у п'ятірку країн світу із замкнутим циклом виробництва й цієї надзвичайно складної високотехнологічної техніки, яка за своїми технічними характеристиками не лише не поступається, а за багатьма параметрами перевищує передові світові аналоги.

Україна зберігає високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва і в інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування й важкого машинобудування, а також в окремих галузях кольорової металургії.

Все це підтверджує обґрунтованість стратегічного вибору інноваційного шляху розвитку країни. Основою нового стратегічного курсу, його визначальним пріоритетом мають стати опрацювання та реалізація державної політики, спрямованої на структурні перебудову промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави.

По-третє. Не менш значущим стратегічним пріоритетом є здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидке подолання кризових процесів, забезпечення необхідної адаптації підприємств АПК до умов ринкової кон’юнктури, зміцнення їх фінансового стану, утвердження в перспективі України як держави з високоефективним експортоспроможним сільським господарством. Наявність сприятливих природно-кліматичних умов, зокрема приблизно четвертої частини світових запасів родючих чорноземів та 27% розораної землі європейського континенту (на душу населення в Україні припадає 0,64 га розораної землі, тоді як для Європи цей показник становить лише 0,25 га). успішне вирішення завдань ефективного розвитку аграрного сектора економіки України, зростання його конкурентоспроможності набуває не лише суто національної, а й міжнародної ваги.

У зв'язку з цим предметом особливої уваги Уряду мають і надалі залишатися розвиток всього комплексу галузей, пов'язаних із створенням в Україні сучасної бази матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, пріоритетний розвиток переробної та харчової промисловості, освоєння цими галузями не лише внутрішнього, а й зовнішнього ринків, підвищення їх економічної привабливості для вітчизняних та зарубіжних інвесторів.

По-четверте. Вихід української економіки з кризи цілком природно зводить у ранг стратегічного завдання питання глибокої перебудови соціальної сфери. У цьому контексті особливо важливим пріоритетом є здійснення політики доходів та реформування системи оплати праці, подолання існуючого нині штучного заниження вартості робочої сили, а також неприпустимо низького рівня соціальних витрат. Потрібно враховувати; що саме ці чинники стримують прискорення економічних процесів, технологічне оновлення виробництва. Конкурентоспроможність багатьох підприємств реалізується не за рахунок інноваційного оновлення виробництва, а внаслідок штучного стримування розмірів платні, її невиплат. В результаті практично повністю втрачено стимулюючу функцію заробітної плати. ЇЇ вплив на розвиток виробництва, науково-технічного прогресу зведено до мінімуму.

Економіка, що базується на низькій вартості робочої сили, має й інші вади: вона не стимулює процес нагромадження, якісне відтворення людського капіталу. У цьому випадку стримується і розвиток соціальної сфери, зокрема формування страхових фондів, ресурсів пенсійного забезпечення, що також віддаляє перехід до економічного зростання. Цим визначається необхідність активної політики випереджаючого зростання вартості робочої сили. Така політика має тісно пов'язуватися з опрацюванням та запровадженням механізмів, спрямованих на підвищення продуктивності праці. Власне, траєкторія входження України у наступне сторіччя значною мірою визначатиметься тим, яким чином буде розв'язано саме цю ключову проблему економічного зростання.

Дата добавления: 2014-01-04