Тема: „Ринкова інфраструктура та її функції”

Лекція

План.

Нормальне функціонування ринку передбачає наявність розвиненої системи, що забезпечують здійснення обміну між його суб’єктами. Вона включає різні засоби та організації, за допомогою яких здійснюється рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів та робочої сили. Ця система отримала назву інфраструктури ринку. Головне призначення інфраструктури ринку - забезпечити цивілізований характер діяльності ринкових суб’єктів.

Функції ринкової інфраструктура:

· інфраструктура здійснює правове забезпе­чення ринку. Це виявляється в установленні для суб'єктів ринку єдиних правил поведінки та охороні їх економічних інтересів шляхом захисту агентів ринку та покарання винних за порушення правових норм. Основу такого регулювання становить, насамперед, цивільний кодекс. Саме він зак­ріплює одну з найважливіших ознак ринку — економічну свободу його суб'єктів. У Цивільному кодексі України ви­значені основні вимоги такої свободи — рівність суб'єктів, недоторканність власності, свобода договорів, неприпус­тимість довільного втручання будь-кого у приватні спра­ви, забезпечення відновлення прав і їх судовий захист.

· інфраструктура сприяє підвищенню оперативності та ефективності діяльності ринкових суб'єк­тів. Це досягається за рахунок спеціалізації окремих аген­тів ринку на здійсненні певних торгових операцій, що прискорює рух товарів від виробника до споживача і цим сприяє підвищенню ефективності усієї економіки.

· постійна підтримка конкуренції. Такі елементи інфра­структури, як торгові посередники, підвищують мобіль­ність товарів і цим створюють умови для усунення де­фіцитності, що виникає на ринках. Підтримці конку­ренції сприяють і фінансові посередники, забезпечуючи перелив капіталів між галузями економіки.

· інформаційного забезпечення ринку. Наявність інформа­ції про ціни, платоспроможний попит, пропонування то­варів є неодмінною умовою ефективного функціонування ринків. Такою інформацією суб'єктів ринку насамперед забезпечують товарні та фондові біржі, аукціони та яр­марки. Саме в цих елементах інфраструктури зосеред­жується основна частина інформації про стан ринків.

Елементи (інститути) ринкової інфра­структури:

1. Біржа - це заклад, в якому здійснюються угоди про купівлю-продаж цінних паперів, валюти або масових товарів, що реалізуються за стандартами або зразками. Економічна роль бірж полягає у виявленні загального рів­ня платоспроможного попиту і пропозиції на капітал, ва­люту чи товари і встановлення об'єктивних ринкових цін. Залежно від об'єкта угод щодо купівлі-продажу розрізня­ють товарні, фондові та валютні біржі та біржі праці.

· Товарна біржа — це організація, що діє на основі самоокупності з метою надання посередницьких послуг із укладення торго­вих угод, упорядкування торгівлі товарами, регулювання торгових операцій і розв'язання торгових спорів, збирання і публікації відомостей про стан виробництва та інших факторів, що впливають на ціни.

Ін­ститут біржі існує багато століть. Прообразом сучасних бірж були торгові організації в Месопотамії, а перший за­кон, що регулював біржову торгівлю, був виданий царем Хаммурапі. Історія сучасних бірж починається з XVI ст., що зумовлено біржовим розвитком торгівлі у зв'язку з від­криттям Америки та зміцненням капіталізму в Європі. Перша біржа, механізм торгів на якій близький до сучас­ного, була заснована в Антверпені 1531 р. Потім виника­ють Ліонська (1549 р.) та Амстердамська (1608 р.) біржі. Назва походить від латинської „buvsa”, що означає „гама­нець”. Спеціалісти вважають, що ця назва пов'язана з іме­нем бельгійського купця Ван дер Бурсе, який і запропону­вав ту форму організації торгівлі, що отримала назву „біржа”.

Товарна біржа характеризується такими рисами:

1) здійснення купівлі і продажу не товарів як таких, а контрактів на їх поставку;

2) продаж контрактів лише на стандартизовані види товарів, тобто такі, що можуть бути продані великими партіями за зразками або технічним описом;

3) регулярність торгів, що дозволяє зосередити на біржі велику кількість покупців і продавців та виявити ринкові ціни;

4) вільна купівля і продаж: контрактів;

5) дія ринкових цін, що формуються під впливом реального співвідношення попиту та пропозиції;

6) здійснення торгів за єдиними біржовими правилами;

7) активна і безпосередня участь у торгах біржових посередників;

8) наявність типізації, контрактів та мінімальних поставок, що спрощує ведення торгів.

Функції товарної біржі:

1) упорядковує торгівлю, надає їй цивілізованих організа­ційних форм. На біржі торгують не виробники і безпосе­редні покупці, а посередники, брокери. Це набагато змен­шує число учасників торгів. Угоди укладаються лише у приміщенні біржі і лише у чітко визначений час.

2) надає посередницькі послуги, що значно економить як час, так і кошти покупців і продавців.

3) дає змогу визначати ринковий попит та пропозицію тих чи інших товарів. Тому біржі виступають у ролі специфіч­них науково-дослідних установ, виконують прогнозну функцію.

4) біржі здійснюють так звану котировку цін, тобто визначення середньої ціни на біржові то­вари. Для цього після закриття біржі (тобто після завер­шення операційного дня) виводиться середня ціна, яка повинна бути оголошена перед початком наступних тор­гів.

5) біржа встановлює правила торгів, у т. ч. і стандарти на продукцію, що реалізується на ній, розроб­ляє пакети типових контрактів з угод купівлі-продажу, урегульовує спори, що виникають у процесі торгів, та на­дає певні гарантії по угодах з товарами.

Основним видом діяльності біржі є угоди, або операції - перехід фінансового інструмента (грошей, банківських документів, цінних паперів) від однієї особи до іншої.

Основні типи біржових угод:

Форвардна угода — це угода, за якою продавець повинен мати наявний товар і поставити його в зазначе­ний у контракті строк. Розрізняють угоди біржового обо­роту та позабіржові. Форвардні угоди вигідні для її учас­ників, бо для продавця вони гарантують збут продукції, а для покупця — її придбання на вигідних умовах і дають певну страховку від зміни цін.

Ф'ючерсна угода - це біржова угода з ку­півлі-продажу товару за умови її оплати за узгодженою ціною через певний період часу після закінчення угоди. Такі угоди укладаються, як правило, не для купівлі або продажу товару, а з метою страхування від можливих змін цін або одержання різниці при перепродажу ф'ючерсної угоди. У результаті переважна більшість зобов'я­зань за цими угодами виконується шляхом сплати або от­римання різниці в ціні, а не через поставку реального то­вару. Вони використовуються на ринках товарів, для яких характерні значні коливання цін і великі обсяги тор­гівлі.

Угоди з премією, або опціони - це спекуля­тивна угода, що полягає у наданні права, а не зобов'я­зання на купівлю якогось товару у визначену дату в май­бутньому за обумовленою на момент укладення ціною з включенням комісійних продавцю. Якщо ціна товару під­вищиться, то покупець придбає товар за обумовленою ціною, а з отриманого прибутку виплачує продавцю ко­місійні. Якщо ціна знизиться, то покупець зможе відмови­тися від покупки і буде змушений сплатити комісійні про­давцю.

Щоб застрахуватись від можливих втрат через зміни цін при укладенні угод з реальним товаром, у біржових операціях застосовують хеджування, або підстраховочні операції. У найзагальнішому вигляді воно вступає як стра­хування ціни товару від ризику, небажаного для виробни­ка зниження чи невигідного для покупця підвищення.

Класифікація бірж:

а) відповідно до характеру біржових операцій (товарні біржі реального товару і ф'ючерсні);

б) залежно від кількості найменувань товарів, що реалізую­ться (універсальні та спеціалізовані біржі);

в) за характером угод біржі поділяють (закриті та відкриті).

При відкритих торгах участь беруть усі зацікавлені особи, між; якими безпосередньо укладаються угоди. Це відкриті біржі. При закритих торгах усі операції по біржі здій­снюються обмеженим колом осіб — членами біржі або їх представниками (брокерами). Усі інші особи можуть здій­снювати торги на таких біржах лише через них, даючи їм доручення на продаж; якогось товару і виплачуючи за це певну комісійну винагороду. Це закриті біржі. Вони сього­дні є переважаючими.

г) залежно від міри впливу держави на біржі (приватні, публічні та змішані).

Перший тип бірж переважає в Англії та США. Вони мають приват­ний характер і здійснюють свою діяльність без будь-якого втручання держави. Публічні біржі засновуються держа­вою, яка здійснює їх всебічне регулювання. Цей тип бірж характерний для Німеччини. Найпоширеніші у світі — біржі, що характеризуються обмеженим державним втру­чанням у їхню діяльність, яке зводиться до створення за­конодавчих та інших актів, що регламентують діяльність бірж.

Функціонування товарних бірж вимагає і біржового за­конодавства, яке покликане формулювати основні прин­ципи біржової торгівлі. До них належать вільне ціноутво­рення, вільна реалізація продукції, публічна форма торгів, реєстрація укладених угод та котирування цін. В Україні одним із законів, що регулюють біржову діяльність, є за­кон „Про товарну біржу”.

· Валютна біржа - це орга­нізаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається торгівля валютами різних країн (доларами, дойчмарками, фунтами-стерлінгами, європейською валютою — "євро" ін.). Відповідно до попиту та пропозиції на ці види валют, функції такої біржі виконує Українська міжбанківська валютна біржа, за результатами торгів на цій біржі Національ­ний банк України встановлює курс гривні стосовно до іноземних валют. По­купцями та продавцями виступають переважно банки, що здійснюють угоди за свій рахунок або за дорученням своїх клієнтів. Валютні біржі традиційно не мають самостійного місця функціонування і діють зазвичай при товарних або фондових біржах.

· Фондова біржа - це установа, де здійснюється торгівля цінними папера­ми — акціями, облігаціями, сертифікатами тощо. Вона за­безпечує найоптимальніший рух капіталів шляхом обміну цінних паперів на гроші, що призначаються для інвестування в еконо­міку. Вона є некомерційною організацією і не має на меті отри­мання власного прибутку, її фінансова діяльність здій­снюється за рахунок продажу акцій самої біржі, що дають право бути її членами, членських внесків та біржових збо­рів з кожної угоди, що укладається на біржі.

Найважливіша мета фондової бірж — забезпечити швидку і ефективну купівлю-продаж цінних паперів, а для їх власників — можливість обміну на гроші.

Функції фондової біржі:

1) забезпечення високої лік­відності цінних паперів. Це означає, що кожен потенцій­ний покупець цінного паперу, приймаючи рішення про його купівлю, має бути впевненим, що у випадку необхід­ності він зможе ці папери продати за їх реальною ринко­вою ціною. Тільки за таких умов власники грошей будуть обмінювати їх на цінні папери, а не вкладати у банки. Здійснюючи цю функцію, біржі встановлюють правила допуску цінних паперів на біржу, визначаючи вимоги до їх емітентів. Цінні папери, що потрапляють на біржу, під­лягають лістингу, тобто перевіряються спеціальною ко­місією на предмет фінансового стану емітента.

2) відображення економічного стану, ділової ак­тивності й політичної стабільності країни. Широкий розвиток біржової торгівлі цінними паперами з постійною публікацією вартості цінних паперів або їх курсів зробило фондову біржу чутливим барометром стану справ у окре­мих компаніях, галузях та економіки країни в цілому. Та­ка оцінка дає можливість власникам грошових коштів та цінних паперів приймати рішення щодо переміщення ка­піталів із галузі в галузь, стимулюючи приплив інвестицій­них коштів у перспективні галузі економіки, підтримуючи технічні та технологічні відкриття та розробки.

Основними учасниками обороту на фондових біржах є торговці цінними паперами, яких називають дилерами, брокерами та маклерами. Дилер — це юридична чи фізична особа, яка здійснює біржове або торговельне посеред­ництво за свій рахунок. Брокером є посередник при укла­данні угод, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи від них за роботу комісійні. Маклером назива­ють біржового посередника, який здійснює свої функції за наймом, одержуючи винагороду у вигляді заробітку.

Основні типи фондових бірж (згідно світової практики):

1) публічно-правова біржа, що знаходиться під постійним контролем держави. На таких біржах дер­жава встановлює правила біржової торгівлі, контролює їх виконання, звільняє біржових маклерів тощо. Цей тип фондової біржі характерний для Німеччини та Франції.

2) біржі зі статусом приватної особи у формі акціонерного товариства. Це приватна компанія, що функціонує згідно з чинним законодавством країни. Держава не бере на себе ніяких гарантій щодо забезпе­чення стабільності біржової торгівлі і зниження ризику угод. Біржі такого типу функціонують у США, Англії та Україні.

3) змішані біржі. Вони утво­рюються у формі акціонерного товариства, в якому 50% акцій належить державі. Керують такою біржею виборні органи, але біржовий комісар, який призначається дер­жавою, здійснює нагляд за діяльністю біржі та офіційно реєструє біржові курси.

В Україні з 1992 р. функціонує Українська фондова біржа. Вищим її органом є загальні збори членів, які оби­рають Біржову раду строком на 5 років, та виконавчий орган — Правління біржі. За роки існування УФБ створи­ла розгалужену мережу регіональних центрів та філіалів. Діяльність фондової біржі в Україні регулюється законом „Про цінні папери і фондову біржу”, „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”.

· Біржа праці - це посередницька організація, яка має забезпечити узгодження інтересів працівників та роботодавців, узго­дження попиту і пропозиції праці, надання допомоги безробітним. Не усуваючи безробіття в цілому, біржі праці створюють можливість упорядкування найму підприєм­цями робочої сили і скорочення часу пошуку роботи для безробітних. При існуванні системи страхування від безробіття біржі праці виконують функції контролю за встановленням права на одержання допомоги з безробіт­тя. Виділяють такі основні види бірж праці: приватні, що функціонують на комерційній основі, філантропічні, гро­мадські та державні. Біржі праці, крім допомоги із пра­цевлаштування безробітних, надають послуги бажаючим змінити місце роботи, вивчають попит і пропозицію робо­чої сили, збирають і розповсюджують інформацію про рівень зайнятості різних професій та територій (служби зай­нятості населення, правовий статус яких регулюється Законом України "Про зай­нятість населення"). Діяльність біржі праці регламентується як національним законодавством, так і рядом конвенцій Міжнародної організації праці.

2. Інвестиційна компанія — це фінансова організація, що акумулює грошові кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів, а зібрані кошти переводить в акції та облігації інших емітентів. Головною їх функцією є андерайтинг, тобто гарантоване придбання випуску цінних паперів при їх первинному розміщенні за фіксова­ною ціною. Вони також здійснюють підтримку курсу цін­них паперів на вторинному ринку.

3. Банк - це кредитно-фінансова установа, що здійснює функ­ції посередника у платежах та кредитах, а також, емісію гро­шей і цінних паперів. Без розвинутої мережі банків ринкова економіка не може нормально функціонувати, адже банки виконують дуже важливі функції:

· вони підтри­мують у робочому стані системи грошових розрахунків між суб'єктами економічної діяльності, здійснюючи прийом де­позитів на їх поточні рахунки і переведення їх через вико­ристання чеків та інших форм безготівкових платежів. Бан­ки, по суті, є розрахунковими центрами, бо переважна час­тина розрахунків між суб'єктами економіки здійснюється саме через них;

· банки виступають посередниками у кредитах, що дає змогу перетворювати заощадження домогосподарств і юридичних осіб на інвестиції і цим істот­но впливати на розвиток економічної діяльності;

· банки надають своїм клієнтам послуги, як об­мін валют, фінансування зовнішньоекономічної діяльності, робота на оптових ринках грошових ресурсів, надання ши­рокого спектра консалтингових послуг у фінансовій сфері. У розвинутій ринковій економіці лише банки можуть викону­вати названі функції.

Свої функції банки здійснюють через такі види опера­цій:

- пасивні - через які банки формують свої ресурси для здійснення операцій із залучення грошових коштів у розпорядження банку, формування кредитних ресурсів. До пасивних опе­рацій належать такі: формування статутного фонду банку за рахунок внесків засновників, продаж власних цінних паперів банку, залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб у вигляді депозитів (вкладів) та ощадних ра­хунків, одержання кредитів від центрального банку, рефінансування одержаного прибутку.

- активні - це операції із розміщення банка­ми наявних у їх розпорядженні ресурсів, їх поділяють на кредитні (обліково-позичкові) інвестиційні (операції з цінними паперами) та трансформаторні.

Кредитні опе­рації — це надання банками грошових позик. До них на­лежать вексельні та лізингові операції. Вексельна опера­ція (дисконту­вання, або облік векселів) — закупка банками векселів у компаній і видача пози­ки під вексель. Лізингові операції — це уго­ди, при яких один учасник (лізингодавець) за дорученням іншого учасника (лізингоотримувача) вступає в угоду з третім учасником щодо придбання у нього майна за кош­ти лізингодавця і передачу його у платне користування лізингоотримувачу. В Україні такі операції регулюються Законом «Про лізинг».

Інвестиційні операції - операції з цінними паперами, або фондові операції. До них належать: придбання цінних паперів для власного портфеля з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів чи відсотків, купівля, збереження та продаж цінних паперів за дорученням клієнтів. До цього виду на­лежать і довірчі, або трастові, операції, суть яких у тому, що довірена особа (банк) на підставі укладеного договору набуває відповідні права і виступає розпорядником май­на. Ще одним видом цієї групи операцій є факторингові. Це операції із придбання та уступки грошових вимог, пе­редачі права на стягування боргів та ведення бухгалтер­ського обліку за дорученням клієнта.

Трансформаторні операції - операції із переве­дення іноземної валюти та золота з однієї країни до іншої.

Банки, як правило, є комерційними організаціями, ме­тою діяльності яких є одержання прибутку. Останній на­зивається маржою і є результатом здійснення банком як активних, так і пасивних операцій. Джерелом маржі є:

1) доход від надання у позику власного капіталу бан­ку;

2) різниця між сумою платежів, стягнених з по­зичальників банку, та сумою, виплаченою банком своїм вкладникам;

3) доход від операцій з цінними па­перами.

У будь-якій країні функціонують різні банки, які у взає­модії формують банківську систему. За умов ринкової економіки така система є дворівневою. Після одержання незалежності почалося формування такої системи і в Укра­їні. Початок його було покладено прийняттям у березні 1991 р. Закону „Про банки і банківську діяльність”, відповід­но до якого на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР було утворено Національний банк України (НБУ), який і став першим рівнем банківської системи і ви­конує функції резервної системи.

Основні завдання НБУ:

· обгрунтування та здійснення грошово-кредитної політики держави;

· регулювання робо­ти юридичних осіб, що здійснюють видачу кредитів від сво­го імені за рахунок вкладів або інших поворотних коштів, отриманих від фізичних та юридичних осіб.

Для реалізації названих завдань на НБУ покладено такі основні функції:

1) емісія грошей та організація їх обігу;

2) кредитор останньої надії для комерційних банків (це надання НБУ допомоги банкам, що перебувають на межі банкрутства, щоб запобігти паніці). Прикладом може бути прийнята НБУ у березні 1995 р. постанова „Про невід­кладні заходи щодо фінансового оздоровлення комерцій­них банків та відновлення їх ліквідності і платоспромож­ності”);

3) організація розрахунків між банками;

4) обслуговування державного боргу країни;

5) проведення операцій на ринку цінних паперів і ва­лютному ринку;

6) видача комерційним банкам ліцензій на здійснення
банківських операцій і контроль за діяльністю цих банків.

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки та інші банківські установи, які за умо­ви здорової конкуренції покликані задовольнити потреби юридичних і фізичних осіб щодо банківських послуг і створити сприятливі умови для економічного розвитку країни. Комерційний банк — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різно­манітні банківські послуги фізичним та юридичним осо­бам усіх галузей і сфер економіки. Це головна ланка кре­дитної системи. Комерційний банк забезпечує широкий комплекс різноманітних банківських послуг.

Банківська система України на кінець 2001 р. включа­ла 189 банків. Серед них 2 банки державні — Ощадний банк і Укрексімбанк, 162 банки — акціонерні товариства (118 — відкриті і 44 — закриті), 25 банків — товариства з обмеженою відповідальністю, 28 банків України мали у своєму складі іноземний капітал, серед них 6 банків із сто­відсотковим іноземним капіталом. Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків у гривневому еквівален­ті склав 4,6 млрд. грн.

Процес формування банківської системи України ще не завершився. За сучасних умов одним із головних завдань є нарощування розмірів капіталів банків, зокрема і шля­хом їх концентрації.

Складовою частиною фінансового ринку є ринок цін­них паперів. Цінні папери — це документи, що засвідчу­ють майнове право володіння або відносини позики, ви­значають взаємовідносини між; емітентом цінного паперу та його власником, а також можливість передачі грошо­вих та інших прав, що випливають із цього документа, ін­шим особам. Цінні папери мають встановлену форму і всі необхідні реквізити. В них мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів, або відсотків, чи певного майна). Спо­соби передачі грошових та інших прав, що випливають з цінного папера, залежать від його виду і можуть бути різними — від вільного обігу до заборони передачі іншим особам. Цінний папір, маючи свій номінал, виражає пев­ну величину реального капіталу, що інвестується. Його ринкова ціна може істотно відхилятися від номіналу, тому він є «фіктивним капіталом».

Основною метою цінних паперів є забезпечення пере­ходу коштів інвесторів до громадських організацій і під­приємств. Випускаючи цінні папери, уряд, громадські ор­ганізації і підприємства створюють собі можливість отри­мати кошти для реалізації власних проектів.

Окремі види цінних паперів, які може випускати емі­тент, встановлюються законодавством країни. Так, згідно із Законом України „Про цінні папери і фондову біржу” в нашій країні функціонують такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання, сертифікати (ощадні та інвестиційні), векселі.

Акція — цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову (часткову) участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціо­нерному товаристві та право на участь в управління ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції поділяють­ся на привілейовані і прості, іменні і на пред'явника.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачене умовами випуску. Таким чином, облігація є стандартизованим бор­говим свідоцтвом. Власники облігацій не мають права участі у прийнятті рішень у справах емітента. Згідно з чинним законодавством в Україні випускаються облігації таких видів: облігації внутрішніх, та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; зов­нішні (так звані євробонди).

Казначейські зобов'язання — це боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених орга­нів, розмішуються виключно на добровільних засадах серед фізичних і юридичних осіб, засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право одержання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску.

Сертифікат — це документарна форма цінного папера, що свідчить про сукупність прав, наданих його власнику. Є ощадні і інвестиційні сертифікати. Ощадний серти­фікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одер­жання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків з нього. Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фон­дом або інвестиційною компанією і дає право його власни­ку на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Вексель — це офіційне письмове боргове зобов'язання юридичної або фізичної особи, що дає його власнику пра­во вимагати з боржника виплати вказаної у векселі суми у встановлений строк. Вексель може бути простим і переказним.

Ринок цінних паперів в Україні знаходиться у стані формування. Основна мета при цьому — створення орга­нізованого, цілісного, прозорого і високоліквідного фондо­вого ринку, що регулюється державою, має певні функції саморегулювання та спроможний інтегруватися у світові ринки цінних паперів. Важливу роль у цьому процесі ві­діграє створення достатньої і систематизованої законо­давчої та нормативної бази, а також створення привабли­вого інвестиційного клімату у країні.

Серед комерційних банків доречно виділити іпотечні банки, які спеціалізуються на наданні позик під заставу нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла. Розвиток мережі іпотечних банків в Україні поки що гальмується тим, що земля не є об'єк­том вільної купівлі-продажу.

4. Страхові компанії – небанківські фінансово-кредитні інститути, які здійснюють страхові операції, акумулюють значні грошові кошти, що надає можливість їм не тільки відшко­довувати застрахованим громадянам і фірмам заподіяні збитки, а й надавати з наявних грошових ресурсів кредити. Деякі страхові компанії з цього погляду можуть конкурувати навіть з банками.

5. Торговий дім — різновид фірми, асоціації торгових, виробничих та інших підприємств, до яких часто приєднуються і банки, що здійснюють широкий комплекс експортно-імпортних операцій, в т.ч. кредитно-фінансових, транс­портно-експедиторських, страхових та маркетингових.

6. Торгово-промислові палати — комерційні організації, які ставлять перед собою мету — сприяти розвитку економічних і торговельних зв'язків з партне­рами зарубіжних країн, зокрема в організації міжнародних ярмарків, а також надавати їм цільові інформаційні послуги (правовий статус цих установ регу­люється Законом „Про торгово-промислові палати в Україні”).

7. Ярмарок (одна з найбільш ранніх форм торгівлі) — періодичні торги, які проводяться в певному місці, вони можуть бути всесвітні, міжнародні, націо­нальні, регіональні та місцеві.

8. Аукціон — спосіб продажу товарів (антикварні речі, твори мистецтва, валюта, житло, товари довгострокового користування, ін.) з публічного торгу в попередньо обумовлений час і в певному місці. Крім добровільних, можуть мати місце і примусові аукціони (останні організовуються органами судочинства або органами влади з метою продажу майна неплатоспроможних боржників чи продажу безпосередньо майна, що не перейшло державі по праву спадкування або в результаті конфіскації).

9. Лізингові фірми, які спеціалізуються на здачі в оренду на тривалий строк предметів довгочасного користування (як правило, знарядь праці, устаткуван­ня, транспортних засобів, механізмів, обчислювальної техніки, тощо); лізинг розглядається як різновид довгострокового кредиту, що надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку; відповідно до договору лізингу орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна; виділяють два види лізингу — фінансовий, коли договір укладається на строк, під час якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, і оперативний, коли договір перед­бачає амортизацію 90 % вартості об'єкта лізингу; відносини стосовно лізингу регулюються Законом України „Про лізинг”.

10. Аудиторські організації — фірми, що виконують контрольні, консультативні та інші функції на основі угод з різними юридичними та фізичними осо­бами, вони можуть мати свої філії (відділення) за кордоном, шо дає їм змогу обслуговувати міжнародні компанії та спільні підприємства; основні завдання аудиторських фірм — дати висновок про фінансове становище, платопро­
можність компаній, який у встановленому законодавством порядку публікуєть­ся в річному звіті цієї компанії разом з її офіційним балансом (правовий статус аудиторських фірм визначається Законом України „Про аудиторську ді­яльність).

11. Холдингові компанії — товариства (здебільшого — акціонерні), які використовують свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній, що дозволяє їм встановлювати контроль за діяльністю цих компаній, спрямовувати їх розвиток, а також отримувати значну частку прибутку; слід відрізняти чистий холдинг, коли холдингова компанія утворюється для контро­лю та управління іншими, і змішаний холдинг, коли передбачається також за­няття підприємницькою діяльність, а тому помітну роль у діяльності холдингових компаній відіграють банки та інші фінансові установи.

12. Довірчі товариства (трестові компанії) — товариства, які спеціалізуються на виконанні відповідно до укладеного договору (угоди) договірних операцій, тобто виконують функції щодо управління майном, цінними паперами, підприє­мствами і т.д. (правовий статус довірчих товариств визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. „Про довірчі товариства”.

13. Брокерські фірми (об'єднання брокерів) — це фірми, які, маючи всебічну інформацію щодо кон'юнктури ринку певного товару, виконують функції по­середників на товарних (зокрема — нерухомості), орендових біржах між про­давцями і покупцями, розраховуючись за здійснені операції коштами своїх клієнтів і тому така фірма, як і окремий брокер не несе відповідальності за ре­зультати укладених договорів (угод); біржа забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам та розгля­дає у разі потреби спори між учасниками угод.

14. Дилерські фірми (об'єднання дилерів) — фірми, які на відміну від бро­керських виступають на біржі від свого імені, здійснюють посередницькі опе­рації за власні кошти і тому ризик за результати цієї чи іншої угоди беруть на себе вже самі дилерські фірми або окремі дилери (правовий статус брокерсь­ких та дилерських фірм визначається Законами України „Про товарну біржу” та „Про господарські товариства”).

Як бачимо, навіть побіжне ознайомлення з елементами інфраструктури, з функціями, які вони виконують, свідчить про те, що інфраструктура, як не­віддільна підсистема ринкової системи не тільки забезпечує ефективне функц­іонування останньої, а й фактично визначає її подальший розвиток. Звідси вип­ливає об'єктивна необхідність створення в Україні сучасної ринкової інфраст­руктури, зосередження зусиль на подальшому удосконаленні існуючої, на створенні для цього надійного та стабільного правового забезпечення.

Дата добавления: 2014-01-04