Вплив Української греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення Західної України

У 1900 р. Українську Греко-Католицьку церкву очолив монах граф Андрій Шептицький (було 36 років). У 1913 р. він заснував у Львові Український національний музей і став його головним меценатом. Зміг об’єднати зусилля церкви й інтелігенції. У 1908 р. він таємно подорожував центральною Україною, налагоджуючи контакти з українськими вченими, організував щорічні з’їзди діячів із різних слов’янських країн щодо питання про об’єднання церков. Шептицький Обирався до галицького сейму (1900--1913), австрійського парламенту (1900--1918), де зокрема порушував питання про стан української освіти, домагався заснування українського університету у Львові. Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні із вірними. Коротке єпископство у Станіславі він почав з відвідування гуцульських і буковинських парохій. До нього ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом («До моїх любих гуцулів»).

УГКЦ боролася проти румунізації Буковини й зугорщення (мадяризації) Закарпаття. На Закарпатті відзначився єпископ Юлій Фірцак.

Митрополит Шептицький підтримував «Просвіту», «Пласт», дбав про охорону здоров’я українців, для чого фундував Народну лічницю у Львові (1903). Заклав також такі фундації: єпархіальну бібліотеку в Станіславі (передав 4 тисячі книг), Академічний дім, Львівську богословську академію, Земельний банк у Львові, гімназії. Придбав будівлю для художньої школи О. Новаківського та для майстерні О. Куриласа. Скуповував та віддавав на реставрацію ікони ХУ--ХУІІІ ст., які зібрав у Церковному музеї. Надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття освіти у найкращих навчальних закладах Європи.

ДОДАТКИ

Персоналії:

Андрій Шептицький,

Шептицький Андрей (хресні імена — Роман Олександр Марія; 29.07.1865, с. Прилбичі, тепер Яворівського р-ну Львівської обл. — 01.11.1944, м. Львів) — церковний, громадський і політитчний діяч. Митрополит Української Греко-Католицької Церкви.

Походив з давнього знатного українського роду, граф. Закінчив гімназію св. Анни у Кракові, юридичний факультет Краківського, а згодом — Вроцлавського університетів. Здобув наукові ступені доктора права, теології та філософії. У 1888 р. вступив до василіанського монастиря, в 1892 р. висвячений на священика, з 1899 р. — єпископ станіславський.

У 1900 р. був призначений митрополитом Галицьким української греко-католицької церкви. Обирався до галицького сейму (1900--1913), австрійського парламенту (1900--1918), де зокрема порушував питання про стан української освіти, домагався заснування українського університету у Львові. Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні із вірними. Коротке єпископство у Станіславі він почав з відвідування гуцульських і буковинських парохій. До нього ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом («До моїх любих гуцулів»).

Під час Першої світової війни — в 1914 р. А. Шептицького заарештовано і вивезено вглиб Росії. У 1917 р. повернувся в Галичину. Підтримав проголошення Західноукраїнської Народної Республіки у 1918 р., член УН Ради ЗУНР — ЗОУНР, за що був інтернований поляками до 1919 р. Багато уваги приділяв зміцненню греко-католицької церкви, ширив діяльність католицьких орденів, займався екуменічною діяльністю, заснував у Російській державі Російську греко-католицьку церкву (1907). Сприяв розвиткові мистецтва. У 1905 р. заснував Церковний музей (тепер — Національний музей у Львові. Науково-мистецька фундація митрополита Андрея Шептицького), де зібрав одну з найбільших у Європі колекцій іконопису; Богословське наукове товариство (1923), Богословську греко-католицьку академію (1928); підтримував «Просвіту», «Пласт», дбав про охорону здоров’я українців, для чого фундував Народну лічницю у Львові (1903). Заклав також такі фундації: єпархіальну бібліотеку в Станіславі (передав 4 тисячі книг), Академічний дім, Львівську богословську академію, Земельний банк у Львові, гімназії. Придбав будівлю для художньої школи О. Новаківського та для майстерні О. Куриласа. Скуповував та віддавав на реставрацію ікони ХУ--ХУІІІ ст., які зібрав у Церковному музеї. Надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття освіти у найкращих навчальних закладах Європи. Андрей Шептицький всебічно підтримував створення громадсько-суспільної організації Український католицький союз (1930). Не раз виступав проти утисків українців у Польщі, засудив штучно створений голодомор 1932--1933 рр. в Україні.

З початком Другої світової війни митрополит не приховував свого негативного ставлення до німецького окупаційного режиму. Засуджуючи переслідування євреїв, звернувся до Г. Гіммлера з протестом проти винищення єврейського населення у Галичині. За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Вітав Акт 30 червня 1941 р. про відновлення Української держави. В 1941 р. очолив Українську Національну раду, в 1944 р. — Всеукраїнську національну раду. Він — автор багатьох філософсько-богословських праць, розвідок з історії церкви, численних пастирських послань тощо.

На знак вдячності за допомогу євреям у часи Другої світової єврейська громада України назвала А. Шептицького Праведником світу, в Ізраїлі йому встановлено пам’ятник.

Похований у соборі св. Юра у Львові.

Кирило Трильовський,

Кири́ло Йо́сифович Трильо́вський (* 5 травня 1864 — † 16 жовтня 1941) — Громадсько-політичний діяч, основоположник і один із засновників Української радикальної партії, засновник «Січей», голова Бойової управи УСС, член Національної Ради ЗУНР.

Трильовський Кирило походив з священичої родини з с. Богутина Золочівського повіту (Галичина).

1900 Трильовський заснував у с. Заваллі (Снятинщина) перше руханково пожежне товариство «Січ», згодом дальші, що й викликало невдалі намагання австрійсько-польської адміністрації з намісником А. Потоцьким на чолі заборонити січовий рух (серед ін. процес і вирок Т. за уявну державну зраду, скасований апеляційним судом у Відні); з 1908 Т. голова Головного Січового Комітету, з 1912 — генеральний отаман об'єднання «Січей» — Українського Січового Комітету, при якому 1913 засновано парамілітарну організацію Укр. Січ. Стрільців. Як організатор «Січей» («січовий батько»), Трильовський спричинився до поширення, а то й пробудження національної свідомості селянських мас, зокрема на Покутті.

У 1907 — 18 посол до австрійського парламенту, з 1913 також до галицького сойму; у парламенті вніс бл. 1 000 інтерпеляцій, під час обструкції укр. послів виголосив 10-годинну промову. По вибуху війни 1914 — голова Бойової Управи УСС і член Загальної Укр. Ради, 1918 — Укр. Національної Ради ЗУНР. 1919 заснував Січовий Комітет у Вінниці, 1920 кілька «Січей» на Закарпатті, пізніше у Відні, де був серед ін. член Кодифікаційної Комісії в уряді ЗУНР.

По поверненні з еміграції 1927 у політичному житті участі не брав і був адвокатом у Гвіздці (Покуття); помер у Коломиї.

Трильовський під своїм прізвищем і псевдо Клим Обух опублікував багато ст. і січ. пісень, видав низку брошур, січ. співаників тощо; редагував місячник «Зоря» і двотижневик «Хлопська Правда», календарі «Запорожець», «Отаман» й ін.; був довголітнім кореспондентом газети «Свобода» і «Народне Слово» у США.

Іван Боберський,

Дата добавления: 2014-01-04