Концептуальна модель світу у фольклорі

Термін „концепт” використовується спеціалістами різних галузей, тому загальноприйнятого визначення для нього не існує. У філософії концепт – це змістовне наповнення поняття без врахування конкретно-мовленнєвої форми його вираження. [Всемирная энциклопедия 2001: 506-507]. Московська школа семіотики визначає концепт як згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить в ментальний світ людини, і разом з тим те, за допомогою чого звичайна пересічна людина входить в культуру. Концепти не мисляться, а переживаються. Вони – предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді і зіткнень [Степанов 1997: 40]. У мовознавстві концепт – це оперативна одиниця пам’яті; заміна поняття, натяк на можливе значення.

Упорядкований і ієрархізований мінімум концептів утворює концептуальну схему або концептуальну модель, у якій кожен концепт займає чітко визначену і обґрунтовану позицію на певному рівні концептуальної схеми. Методи вивчення культурних концептів залежать від їх ієрархічної структури і відрізняються при переході від одного концептуального рівня до іншого. Це може бути історичний метод, який використовував О. Веселовський та його послідовники, етимологічний метод, який відкриває найдавніші смисли концепту, або семіотичний метод – реконструкції ієрархії знаків, які включає той чи інший культурний концепт [Проскурин 2007: 48 - 49].

Модель світу – це світобачення етносу. Представники однієї культури завжди мають спільні поняття, уявлення, культурні смисли, що забезпечують взаємопорозуміння між людьми [Аншакова С.Ю. 2005: 9.]. Поняття „світ” розуміється як людина і середовище в їх взаємодії або як результат переробки (що включає первинне сприйняття і вторинне перекодування за допомогою знакових систем) інформації про середовище і людину. Архетипна модель світу орієнтована на опис основних параметрів всесвіту – просторово-часових, причинних, етичних, кількісних, семантичних, персонажних, що описуються за допомогою системи бінарних опозицій. Це приблизно 10-12 пар протипоставлених ознак, що мають позитивне і негативне значення. Вони пов’язані:

зі структурою простору: верх – низ, небо – земля, земля – підземний світ, правий – лівий, схід – захід, південь – північ;

зі структурою часу: день – ніч, світло – морок, літо – зима, весна – осінь тощо;

із кольором: білий – чорний, червоний – чорний тощо;

із соціальними категоріями: чоловічий – жіночий, старший - молодший, свій – чужий, близький – далекий, внутрішній – зовнішній, сакральний – профанний;

із загальною опозицією природа – культура, що включає в себе всі опозиції нижчих ієрархічних рівнів.

Всі ліві і праві частини опозицій утворюють єдності, відношення між якими може описуватися за допомогою загальніших опозицій: щастя – нещастя, життя – смерть, парний – непарний. На основі цих наборів у кожній культурі конструюються універсальні знакові комплекси, за допомогою яких засвоюється світ. По-суті, існування в картині світу різних ієрархічних кодів не заперечує їхньої єдності, оскільки всі вони описують один світ із точки зору людини. [Цивьян 2006: 5]. Концептуальна модель світу визначається як скорочене і спрощене відображення всієї суми уявлень про світ всередині певної традиції, взятих в їх системному і операційному аспектах [Мифы народов мира 1992: 161].

Модель світу у кожній культурі не є сталою величиною. Модель культури – це певна шкала цінностей. Кожна культура визначає свою парадигму того, яку інформацію варто пам’ятати, а що можна закодувати і залишити згорнутим до того часу, поки не виникне потреби у розгортанні значення знаку [Лотман 2004: 149 – 391.].

Фольклорні твори не лише відображають світ уявлень і образів, ціннісних орієнтацій і ідеалів, вироблених їх носіями, а й передають інформацію про ці культурні концепти в часі і просторі. За визначенням Лотмана, художній текст є моделлю семіосфери, яка у свою чергу становить семіотичну модель світу, закріплену в даній культурі. [Лотман 2004: 159]

Фольклорні тексти при їх усній передачі від покоління до покоління не можуть не змінюватися. В них відбувається процес не лише постійного самовідновлення ціннісних концептів, а й до певної міри процес їх трансформації під впливом історичної дійсності. Тобто, концептуальна модель фольклорного тексту чи жанру поєднує риси традиційні, стабільні зі змінними. Фольклорний текст чи жанр має глибинну і поверхневу структури, уявлення про які пов’язане із вертикальною моделлю породження тексту і припускає існування вихідної, абстрактної моделі [Воронцова 2002: 27].

Типологічне вивчення слов’янської культури та усної літератури наштовхує на думку про існування у слов’ян спільної картини світу на рівні глибинної структури їхніх фольклорних текстів, тобто існування споконвічно спільних концептів або культурних смислів, що відобразилися у глибинних структурах слов’янського фольклору, зокрема, у текстах балад. Визначимо основні концепти моделі світу слов’янської балади.

Дата добавления: 2014-01-04