Зовнішнє застосування ліків

Через шкіру всмоктуються лише жиророзчинні речовини через ви­відні протоки сальних залоз і волосяні фолікули. Тому зовнішнє призна­чення лікарських засобів розраховане на місцеву дію.

Втирання - метод введення в шкіру лікарських засобів у вигляді рідини або мазі. Найчастіше здійснюють на згинальній поверхні перед­пліч, задній поверхні стегон, бокових поверхнях грудної клітки і живо­та (там, де шкіра тонка і немає волосся). Чисто вимитими руками на попередньо вимиту не покриту волоссям шкіру наносять необхідну кі­лькість мазі, а потім поздовжніми або коловими рухами втирають до того часу, поки шкіра стане сухою. Протипоказанням до втирання є захворювання шкіри (екзема, дерматит). Таким способом втирають ба­льзам при мігрені.

Пластирі - густої консистенції липка мазева основа, що покрита марлею. В мазевій основі містяться активні лікарські засоби. Перед на­кладанням пластиру шкіру знезаражують спиртом а волосся голять. Ножицями вирізають необхідних розмірів пластир (він має бути трохи більшим, ніж уражена ділянка), знімають захисну плівку і накладають на шкіру, розгладжуючи пальцями. Через 1-2 дні пластир знімають. Щоб полегшити знімання пластиру, краї його відмочують спиртом.

Мазеві пов'язки призначають за необхідності тривалого впливу лі­карських засобів на шкіру. Невелику кількість мазі накладають шпате­лем або витискують із туби на марлеву серветку, яку накладають на уражену ділянку. Зверху марлеву серветку прикривають компресним папером, а потім негігроскопічною ватою. Пов'язку фіксують сітчастим бинтом. Таку пов'язку можна тримати 12-24 години.

Змащування - це нанесення мазей, паст на уражені ділянки шкі­ри. Ватний або марлевий тампон змочують у необхідному розчині і на­носять його на шкіру хворого. Можна накласти мазь на шкіру за допомогою шпателя. При наявності волосся змащують за напрямом його росту. При гнійничкових захворюваннях шкіру змащують навколо вогни­ща ураження в напрямі від периферії до центру.

Припудрювання або присипку порошкоподібними ліками (тальком чи

рисовою пудрою) застосовують для підсушування шкіри при попрілостях.

Чистий ватний тампон чи поролонову губку обволікають порош­ком і наносять на шкіру. Коробку з присипкою можна, знявши кришку, закрити марлею, крізь яку порошок просіюють на шкіру.

Інгаляції - це використання з лікувальною метою частинок лікар­ських речовин величиною 1-12 мкм при вдиханні їх. Перевагою методу є швидке надходження лікувальних речовин в організм, при цьому на них меншою мірою впливають процеси нейтралізації, а в системі мало­го кола кровообігу створюється висока концентрація лікарських засобів. Завдяки інгаляції підвищується активність миготливого епітелію і по­ліпшується евакуаторна функція слизової оболонки бронхів, що змен­шує затримку пилових частинок у легенях осіб, що зайняті у шкідливо­му виробництві. Проведення інгаляцій олійних розчинів запобігає розви­тку субатрофічного і атрофічного риніту.

Для лікування аерозолями лікарських речовин використовують спе­ціальні апарати: портативні, стаціонарні на 4-12 місць. На курс лікування призначають 15-20 процедур. Щоденно можна прово­дити 1-2 інгаляції. В інгаляторії повинна діяти примусово витяжна вен­тиляція, що забезпечує чотирикратний обмін повітря за годину. Правила проведення інгаляції: процедуру слід приймати в спокійному ста­ні, не можна проводити її після їди чи фізичного напруження. При захворюваннях носа і придаткових пазух вдих роблять через ніс без напруження. При захворюваннях горла, трахеї, бронхів після вдиху ротом необхідно затримати дихання на 2 с, а потім зробити повний спокійний видих через ніс. Після інгаляції протягом 1 год не слід роз­мовляти, палити, приймати їжу.

В домашніх умовах зручно користуватися парою з чайника, на носик якого одягають товсту гумову трубку або трубку із згорнутого щільного глянцевого паперу. В пароутворюючу рідину (найчастіше воду) додають натрію гідрокарбонат, рослинні олії, ментол (таблетки валідолу).

Хворі на бронхіальну астму часто користуються індивідуальним кишеньковим аерозольним інгалятором промислового виробництва. Ба­лончик повертають догори дном, струшують і знімають захисний ков­пачок. Хворий тримає балончик у руці, а мундштук охоплює губами. Після глибокого видиху пацієнт натискує на дно балончика (в цей мо­мент викидається доза аерозолю) і одночасно здійснює глибокий вдих. Після короткочасної затримки дихання хворий витягає мундштук з рота і робить повільний видих. Після інгаляції на балончик надягають захисний ковпачок.

Введення крапель в очі. Піпетку перед використанням треба проки­п'ятити, руки медичної сестри помити теплою водою з милом і протерти спиртом. Для кожного лікувального засобу використовують окрему пі­петку. Хворий сидить, трохи закинувши голову назад. Правою рукою медична сестра набирає в піпетку 2-3 кра­плі стерильних ліків для кожного ока. В ліву руку вона бере марлеву серветку і пальцями відтягує донизу нижню повіку. Хворому пропонують дивитися вгору. Піпетку тримають на відстані 1-2 см від ока, не дотикаючись вій і зака­пують у кон'юнктивальну складку 1 кра­плю розчину, через короткий проміжок часу другу і просять хворого закрити очі. В кон'юнктивальному мішку вміщується лише 1 крапля, тому вводити більше ніж дві краплі немає потреби. Марлевою сер­веткою сестра знімає краплі, що витис­нулися з ока на шкіру. Можна впускати краплі в ділянку верхньої зони краю ро­гівки при відтягуванні

верхньої повіки і відведенні погляду вниз. При різкому блефароспазмі хворому, який лежить на спи­ні, після туалету шкіри навколо ока мо­жна закапати кілька

крапель лікарського засобу в шкірну ямку біля внутрішнього кутка очної щілини, а потім, розсунувши пальцями повіки, пустити рідину в кон'юнктивальний мішок.

Закладання мазі за повіку. Медична се­стра миє руки теплою водою з милом. Хво­рий сидить на стільці з відхиленою назад головою. На чисту скляну паличку медич­на сестра набирає мазі так, щоб вона при­крила лопатку і обережно закладає її за відтягнуту нижню повіку в напрямку від внутрішнього кутика ока. Хво­рий заплющує око. Легкими рухами руки медична сестра погладжує шкіру повік, щоб мазь рівномірно розподілилась. Ана­логічно можна закласти мазь з очного тю­бика, рухаючи його від внутрішнього до зовнішнього кутика ока і обережно витис­каючи мазь, щоб циліндрик її розмістився вздовж всієї повіки на її межі з очним яб­луком. Відпускають нижню повіку і мазь притискають до ока.

Введення крапель у вухо. Перед про­цедурою краплі необхідно підігріти до тем­ператури тіла, оскільки холодні краплі можуть викликати у хворого запаморочен­ня, блювання. При необхідності зовнішній слуховий прохід очищають. Голову хворо­го повертають у протилежний бік. Лівою рукою відтягують вушну раковину назад і догори до випрямлення зовнішнього слу­хового проходу, а правою ру­кою піпеткою випускають у вухо призна­чену кількість крапель (3-8 у кожне вухо). Декілька хвилин хворий залишається у тому ж положенні, а потім повертається на другий бік.

Закапують краплі в ніс також з ви­користанням піпетки. При цьому хворий

сидить або лежить, його голова відхилена назад і повернута в той бік, в яку ніздрю будуть закапу­вати ліки. Це забезпечує зволожен­ня більшої поверхні слизової обо­лонки носа.

Носові ходи очищають, звільняючи їх від кірочок. У кож­ну половину носа закапують 5-7 крапель. Закапавши кра­плі в один носовий прохід, чека­ють 1-2 хв і закапують їх у інший носовий прохід.

Дата добавления: 2014-01-04