Остеоартроз

Це дегенеративно-дистрофічне захворювання суглобів і навколосуглобових м’яких тканин. Воно характеризується дегенерацією суглобового хряща, змінами суглобових поверхонь з розвитком крайових остеофітів, ураженням субхондральної кістки, деформацією суглобів, а також розвит­ком явного чи прихованого синовіїту.Поширеність остеоартрозу в популяції дорослого населення становить 10— 12 % і перебуває в прямій залежності від віку: серед людей літнього та похи­лого віку деформівний остеоартроз може досягати 80—90 % і більше. В Ук­раїні зареєстровано близько 500 тис. таких хворих. Інвалідність внаслідок деформівного остеоартозу становить близько 17 % усіх хвороб цього класу.

Етіологія та патогенез. Причинами деформівного остеоартрозу є над­мірне функціональне перевантаження раніше здорового хряща суглобової поверхні, важка фізична праця, ожиріння, спортивні та професійні мікро­травми.

Тривала мікротравматизація суглоба, ішемія, некроз призводять до по­рушення цілісності хряща та ураження синовіальної оболонки. Основна ре­човина хряща перероджується, місцями заміщується сполучною тканиною. Хрящ втрачає пружність, еластичність, стає сухим, шорстким, мутним.

Клініка. Більшість пацієнтів скаржаться на біль у суглобі. Біль вини­кає під час рухів, фізичного навантаження, ходьби, наприкінці робочого дня (або тренування), при зміні погоди. Уражуються, як правило, великі суглоби, які зазнають найбільшого навантаження впродовж робочого дня. На початку захворювання біль виникає через невідповідність можливос­тей мікроциркуляторного русла потребам суглобових тканин, тому для зменшення болю пацієнти роблять повільно перші 15—20 кроків і тільки потім посилюють темп ходьби. Біль може з’являтися через 1,5—2 год ходьби або роботи в положенні стоячи. Це сигнал до зміни навантаження, виду роботи або до короткого відпочинку.На більш пізніх стадіях хвороби артралгія може виникати при мінімаль­ному навантаженні на суглоб і довго зберігатися в стані спокою. Це пояс­нюється тим, що на пізніх стадіях хвороби виникли грубі зміни суглобо­вих тканин (остеофіти, субхондральний остеосклероз), руйнування сугло­бового хряща, вторинний синовіїт. При розвитку масивних, грубих змін кістковохрящової тканини її окремі фрагменти (остеофіти) можуть відок­ремлюватися і, потрапляючи в суглобову щілину, спричинювати різкий біль (симптом суглобової миші). Після декількох вдалих рухів у суглобі біль раптово може зникнути.

Під час огляду звертають увагу на деформацію суглобів, стовщення періартикулярних тканин, гіпотрофію регіональних м’язів, зміщення осі кінцівки. Стовщення дистальних міжфалангових суглобів з подальшими кістковими розростаннями та ущільненням періартикулярних тканин на­зиваються вузлами Гебердена. Деформації, фіброзні зміни періартикуляр­них тканин та кісткові зміни епіфіза в проксимальних міжфалангових суглобах називаються вузлами Бушара.

Болісність при пальпації суглоба локалізується в ділянці суглобової щілини, місцях прикріплення суглобової капсули, однак ця ознака буває не завжди. Набряклість та болісність суглоба визначаються при вторинно­му синовіїті.

Порушення функції суглобів, що проявляється зменшенням амплітуди рухів на ранніх стадіях хвороби, пов’язане з ураженням навколосуглобових тканин та синовіїтом. На пізніх стадіях захворювання розвиваються різні за вираженістю клінічні прояви контрактури. Найчастіше порушується функція колінних та кульшових суглобів.

Ураження колінних суглобів при деформівному остеоартрозі називаєть­ся гонартрозом.

Первинний гонартроз розвивається у жінок в клімактеричний період. Причинами вторинного є здебільшого травми колінного суглоба, порушен­ня статики.

Хворі скаржаться на біль у суглобі, що виникає при рухах, особливо при ходьбі по сходах. Біль локалізується в передній або медіальній час­тині суглоба. Обмежуються рухи в суглобі: спочатку розгинання, а пізніше згинання. При рухах з’являється хрускіт. При розвитку реактивного си- новіїту біль при рухах посилюється і з’являється у стані спокою, відзна­чається набряклість у ділянці суглоба, болючість при пальпації, підви­щення місцевої температури шкіри, збільшення ШОЕ. Внаслідок кістко­вих розростань виникає деформація колінних суглобів.

Ураження кульшових суглобів називається коксартрозом. Це найтяж­ча форма остеоартрозу. Причинами захворювання можуть бути природже­на дисплазія кульшового суглоба, травми, клімактеричний період.

У хворих з’являється біль у суглобі під час рухів, спирання на ногу. Поступово наростає обмеження рухів у суглобі: внутрішньої і зовнішньо: ротації, пізніше — згинання. З’являється кульгавість, пов’язана з укоро­ченням кінцівки, при двобічному ураженні типовою є качина хода. Розви­вається атрофія м’язів стегна, сідниць. При пальпації знаходять локальну болісність у ділянці головки стегнової кістки. Набряклості суглоба не буває.

Діагностика. Різноманітність клінічних проявів та варіантів перебігу деформівного остеоартрозу, ураження всіх суглобових та навколосуглобових тканин, прихований початок хвороби, відсутність специфічних параклінічних ознак значно утруднюють ранню діагностику захворювання. Велике значен­ня має визначення факторів, що сприяють розвитку деформівного остеоарт­розу: хронічна травматизація суглоба, тривале виконання стереотипних рухів, фізичне навантаження на суглоб упродовж певного періоду, порушення жирового або сольового обміну, спадкові вади опорно-рухового апарату.

Важливе значення має рентгенологічне дослідження. На першій стадії рентгенологічних змін діагностують кістоподібну перебудову кісткової тка­нини, лінійний остеосклероз у субхондральній частині, появу невеликих крайових остеофітів. На другій стадії виявляють сильніше виражений ос­теосклероз та звуження суглобової щілини, третя стадія характеризується прогресуванням остеосклерозу, великими крайовими остеофітами, значни­ми звуженнями суглобової щілини. На четвертій стадії виявляють грубі масивні остеофіти, суглобова щілина майже не простежується, епіфізи кісток, що утворюють суглоб, деформовані.

У загальному клінічному аналізі крові тільки в 40 % хворих визнача­ють збільшення ШОЕ, формула крові, як правило, не змінюється.

Лікування. Основні принципи лікування пацієнтів з остеоартрозом: усунен­ня причин, що сприяють розвитку захворювання, зменшення або повне зняття больового синдрому, ліквідація запальних змін, нормалізація тонусу навколо- суглобових м’язів, поліпшення регіонального та внутішньокісткового кровото­ку, стимуляція метаболічних процесів в організмі, поліпшення якості життя.

Нестероїдні протизапальні засоби ефективно знімають біль та запаль­ний процес.

Перевага надається специфічним і високоспецифічним інгібіторам цик- лооксигенази-2.

Специфічними інгібіторами циклооксигенази-2 є німесулід (месулід) — по 100 мг один раз на добу, всередину; мелоксикам (моваліс) — по 7,5 мг один раз на добу, всередину.

До високоспецифічних інгібіторів циклооксигенази-2 належить целе- коксиб (целедрекс), який призначають по 200 мг 2 рази на добу, всереди­ну, протягом 6—8 тиж.

Можна застосувати неселективні інгібітори циклооксигенази — дикло- фенак-натрій (вольтарен, ортофен, диклобер) у добовій дозі 75—100 мг, індометацин (метиндол) у добовій дозі 75—150 мг.

Глюкокортикоїди застосовують у фазі загострення вторинного запален­ня (особливо синовіїту). При цьому гідрокортизон (50—100 мг) або кена- лог (40 мг) уводять внутрішньосуглобово.

З метою профілактики та лікування дистрофічних змін застосовують препарати, дія яких класифікується як хондромодулювальна. До таких засобів належить афлутоп, який уводять внутрішньосуглобово по 2 мл один раз на 3 доби (усього п’ять уведень), а потім внутрішньом’язово по 2 мг на добу, на курс лікування — 20 ін’єкцій.

Для лікування хворих на остеоартроз застосовують також системну ен- зимотерапію, яка сприяє пригніченню запалення синовіальної оболонки. Флогензим призначають по 3 таблетки 3 рази на добу, а вобензим — по 5— 10 таблеток 3 рази на добу. Курс системної ензимотерапії триває 1—3 міс.

Для місцевого лікування застосовують долгіт-крем, фастум-гель, доло- бене на гелевій або мазевій основі.

Важливу роль у реабілітації пацієнтів відіграє фізіотерапія. При синові- їтах призначають УВЧ, середньохвильове ультрафіолетове опромінення в еритемній дозі (3—4 біодози), електрофорез, ультразвук малої інтенсивності.

При зменшенні запальних явищ, з метою поліпшення регенерації зас­тосовують високочастотну магнітотерапію, ультразвукову терапію, інфра­червону лазеротерапію, озокеритотерапію.

На санаторно-курортне лікування таких хворих направляють до Хміль­ника, Ялти, Одеси, Рай-Оленівки, Любеня Великого, Немирова, Сак, Євпа­торії, Черче.

Прогноз. Прогноз захворювання, як правило, сприятливий. Прогресу­вання хвороби повільне. Однак частина пацієнтів, у яких спостерігається значна деформація суглобів та обмеження рухів у них, потребує коригую­чого ортопедичного лікування.

Дата добавления: 2014-01-04