Київ 2013

Одним із важливих аспектів професійної діяльності вчителя є здатність до попередження та розв’язання педагогічних конфліктів. Як відомо, основною формою здійснення навчального процесу є педагогічне спілкування. Його продуктивність визначається, насамперед, цілями і цінностями, які мають бути прийнятні для всіх суб’єктів педагогічної взаємодії (вчителів, учнів, батьків, адміністрації навчального закладу та ін.).

Практика сучасної школи показує, що педагогічне спілкування не завжди відбувається в бажаному напрямі, адже у взаємодію вступають суб’єкти з різними цілями, мотивами, потребами, очікуваннями,життєвим досвідом, способами інтерпретації подій, рівнем емоційності, зацікавленості у взаємодії тощо. Такі суперечності можуть бути частковими і швидко вирішуватися, а можуть набувати антагоністичного характеру, позначатися на негативному ставленні до навчального предмета, вчителя, школи, педагогічного процесу в цілому і навіть на погіршенні стану здоров’я суб’єктів конфлікту.

Загальні особливості міжособистісних конфліктів знайшли своє наукове обґрунтування у працях

В.В.Кудрявцева, Б.Д.Паригіна, М.М.Обозова та багато інших. Природа внутрішньо особистісних

конфліктів розкрита у працях Ф.Ю.Василюка, О.А.Донченка, Т.М.Титаренка та ін. Сучасними

науковцями досліджуються особливості перебігу, причини виникнення, способи попередження та

розв’язання конфліктів тощо. У вітчизняній педагогіці, соціальній психології актуального значення

набувають дослідження різноманітних видів конфліктів (О.Я.Анцупов, А.М.Бандурка, Ф.М.Бородін,

І.В.Ващенко, Н.В.Грішина, О.А.Донченко, Н.М.Коряк, Г.В.Ложкін, Л.А.Петровська, М.І.Пірен,

Н.І.Повякель, О.І.Шипілов). Значна кількість досліджень присвячена вивченню конфліктів у

педагогічному процесі. Так, М.М.Рибакова дослідила основні види педагогічних ситуацій і конфліктів, Н.В.Самоукіна простежила особливості позицій суб’єктів педагогічного процесу, С.Д.Максименко та Т.Д.Щербан вивчали готовність молодих педагогів до конфліктної взаємодії. Будь-який конфлікт, зокрема і педагогічний, має певну структуру, сферу і динаміку. Структураконфліктної ситуації складається з внутрішньої та зовнішньої позицій учасників взаємодії і об’єкта конфлікту. Внутрішню позицію учасників конфлікту утворюють мета, інтерес і мотиви учасників. Вона безпосередньо впливає на конфліктні ситуації, знаходиться немовби „за кадром” і часто не обговорюється під час конфліктної взаємодії. Ззовні позиція виявляється у мовленнєвій поведінці конфліктуючих сторін, віддзеркалюється в їхніх поглядах. Важливо вміти розрізняти внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту, щоб побачити за зовнішнім, ситуативним внутрішнє і суттєве. Найчастіше конфлікти у педагогічному колективі виникають внаслідок порушень морально-етичних, культурних та інших норм співжиття, статусно-рольових позицій і прав педагогів і їх керівників, недостатнього знання і врахування керівниками особистісних, ділових якостей своїх підлеглих.

Міжособистісний конфлікт — ситуація взаємодій людей, за якої вони дотримуються несумісних цінностей і норм, намагаються реалізувати їх у конкурентній боротьбі, здобути обмежені ресурси, утвердити свої інтереси тощо.

Залежно від обумовлених спільною діяльністю стосунків, потреб у спілкуванні розрізняють типи міжособистісних конфліктів:

— конфлікти, породжені перепонами в досягненні цілей спільної трудової діяльності;

— конфлікти, породжені перепонами в досягненні особистих цілей (реалізація особистого потенціалу, прагнення до професійного зростання, визнання);

— конфлікти, спричинені протидією окремих людей соціальним нормам;

— особистісні конфлікти, зумовлені несумісністю індивідуальних психологічних рис.

За спрямованістю комунікацій учасників конфлікти в колективі поділяють на горизонтальні та вертикальні.

За своєю природою конфлікти у педагогічних колективах є міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням комунікації, взаємозв'язків у процесі спільної педагогічної діяльності, недотриманням правил, норм професійної етики. Можуть стосуватися вони й особистісної сфери. Залежно від цих причин розрізняють такі три групи міжособистісних конфліктів у педагогічному колективі:

1) фахові конфлікти. Вони виникають як реакція на порушення ділових відносин, перешкоди на шляху до мети в професійно-педагогічній діяльності і здебільшого є наслідком некомпетентності вчителя, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та ін.;

2) конфлікти сподівань (очікувань). їх породжує невідповідність між поведінкою педагога і нормами відносин у педколективі (нетактовність стосовно колег і учнів, порушення норм професійної етики, невиконання вимог колективу), тобто вони виникають через порушення взаємозв'язків “рольового” характеру;

3) конфлікти особистісної несумісності. Такі конфлікти є породженням нестриманості, завищеної самооцінки, зарозумілості, емоційної нестійкості, надмірної вразливості педагогів.

Конфлікти в педколективі можуть виникати з реальних протиріч або внаслідок спотворених уявлень окремих осіб про певні аспекти життєдіяльності. Загалом вони є наслідком дії таких груп причин:

— матеріально-технічні (протиріччя між засобами і предметом праці, між засобами праці і трудовим процесом, через що суб'єкт діяльності змушений працювати на застарілому обладнанні у непридатних умовах);

— ціннісно-орієнтаційні (протиріччя між цілями суспільства, колективу й особистості);

— фінансово-організаційні (протиріччя між результативністю, якістю праці та її оплатою);

— управлінсько-особистісні (неадекватне оцінювання керівником фахової придатності й моральних якостей співробітника за обґрунтованих їх домагань на вищу посаду або закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для цього якостей);

— соціально-демографічні (обумовлені віком, статтю, соціальним станом, національністю різноспрямовані інтереси, ціннісні орієнтації тощо);

— соціально-психологічні (психологічна і моральна несумісність співробітників).

Відчутними причинами також є недостатня узгодженість і суперечність цілей окремих груп; недосконала організаційна структура, нечіткий розподіл прав і обов'язків; надмірна завантаженість роботою, необхідність одночасного виконання різноманітних обов'язків; нестабільність і неконкретність завдань, поставлених перед педагогом; невідповідність поточних завдань посадовим обов'язкам; низький рівень професійної підготовки, що позначається на виконанні професійних обов'язків; невизначеність перспектив службової кар'єри; несприятливі фізичні умови праці; недоброзичливість керівника; необґрунтованість претензій працівників; відчуття образи і залежності тощо.

Іноді конфлікти пов'язані з перебуванням у педколективі професійно непридатних людей, адаптацією молодих педагогів, які не відразу сприймають його традиції. Немало протиріч виникає через перебільшення заслуг одних учителів, недооцінювання інших, неоднакове ставлення учнів до навчальних предметів і до вчителів, які їх викладають.

Зіткнення інтересів учителів може статися і внаслідок дотримання ними різних моральних принципів, використання антагоністичних засобів у досягненні мети. Так, деякі вчителі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим колегами. Джерелом протиріч може бути й розбіжність у педагогічних поглядах, у методиці викладання і вимогах до учнів, матеріальні інтереси тощо.

Деструктивними чинниками є втрата і спотворення інформації в процесі міжособистісної комунікації, незбалансована рольова взаємодія вчителя і керівника школи, вчителя і його колеги. Часто у спілкуванні люди перебирають на себе не ті ролі, яких очікують від них партнери. Особливо конфліктогенним є нераціональне використання найзначущіших ролей. Коли, наприклад, керівник школи вступає у комунікацію з учителем або з учнем — своїм сином, то в такій ситуації він вважає себе старшим, а своїх співрозмовників — молодшими. Якщо підлеглий аналогічно сприйматиме розподіл ролей, то така взаємодія триватиме безконфліктно.

Рис. 1. Варіанти рольової взаємодії двох осіб: а) рольова взаємодія збалансована; б) рольова взаємодія розбалансована.

Однак може статися так, що в певній ситуації суб'єкт взаємодії А вважатиме себе старшим, а свого партнера Б — молодшим. Зі свого боку суб'єкт Б вважатиме старшим себе, а молодшим — партнера А. За такого розбалансування ролей рольового конфлікту рідко вдається уникнути.

Взаємодія керівника з учителем ускладнюється тим, що вона відбувається на двох рольових рівнях: як старшого з молодшим з огляду на службову ієрархію і рівних — як громадян.

Найтиповішими суперечностями в педагогічному колективі є суперечності між учителями і суперечності між учителем і колективом.

Конфлікти, що виникають у педагогічному спілкуванні, є породженням розбіжностей у поглядах, установках на явища, об'єкти дійсності, психофізіологічної несумісності, яка може усвідомлюватися або не усвідомлюватися його суб'єктами; різним баченням власного “Я” і “Я” опонента; неправильно обраною педагогічною позицією стосовно учня; відмінностями у соціальному статусі; низьким рівнем володіння вчителем психолого-педагогічними знаннями.

Генерують, провокують конфлікти люди, схильні за своїми індивідуально-психічними якостями до протистоянь у спілкуванні. Конфліктогенними особистісними якостями є нетерпимість до недоліків інших; знижена самокритичність; імпульсивність, нестриманість; підвищений або занижений рівень домагань; різні акцентуації (надмірне вираження деяких рис) характеру; упередженість відносно окремих осіб; схильність до агресивної поведінки, підкорення собі інших; егоїзм, ригідність (негнучкість, закостенілість); неврівноваженість, нестійкість; внутрігруповий фаворитизм — перевага одних членів групи над іншими; усвідомлюване або неусвідомлюване бажання якомога більше отримувати від свого оточення; накопичення негативних почуттів, спричинених незадоволеністю певних потреб особи; взаємна ворожнеча; психологічний захист свого “Я” шляхом раціоналізації — виправдання своєї поведінки, проекції — приписування протилежній стороні бажаних чи небажаних рис; необґрунтовані узагальнення; категоричність суджень; знижена позитивна емпатія — здатність проникати в чуттєву сферу іншої людини; надмірна недооцінка себе, наслідком чого бувають агресія, аутоагресія; повчальний тон; погрози, вередливість; недоречні жарти, провокаційні випади; посягання на гідність іншого, “гра на нервах іншого”, потішання над його слабкостями.

За твердженнями Дж.-Г. Скотта, в конфліктних ситуаціях простежуються такі типи особистості, яким притаманна відповідна поведінка:

— “агресивісти” (люди, які висловлюються дошкульно, роздратовуються, якщо їх не слухають);

— “скаржники” (нарікають на все, нічого не роблячи для розв'язання проблеми);

— “покладисті” (з усім погоджуються, завжди обіцяють підтримку, але здебільшого не дотримують своїх слів);

— “песимісти” (завжди й у всьому бачать проблеми);

— “всезнайки” (вважають себе обізнанішими за інших);

— “нерішучі” (не можуть прийняти рішення, боячись помилитися);

— “максималісти” (завжди прагнуть найвищих результатів, навіть якщо для цього немає необхідності);

— “цнотливі брехуни” (вишукано камуфлюють свою брехню, через що неможливо відрізнити її від правди);

— “хибні альтруїсти” (роблять добро, але в глибині душі жалкують про це).

Конфлікти можуть бути зумовлені як надмірним конформізмом (безпринципною поведінкою, піддатливістю обставинам, підпорядкуванням власної думки, позиції, вчинків інтересам інших осіб), так і негативізмом (безглуздим, впертим опором, спрямованістю проти будь-яких справ та їх ініціаторів), а також нездатністю вчителя усвідомити різноманітність і непередбачуваність ситуацій, що можуть виникати в його професійних комунікаціях. Помітну роль відіграють також когнітивні здібності, стиль мислення педагога. Дослідники Г. Ложкін та В. Повякель побачили певну залежність конфліктної поведінки особистості від її стилю мислення.

Дата добавления: 2014-01-04