Завершення промови

Правила щодо форми;

Правила щодо тези;

2) правила щодо аргументів;

Правила щодо тези: теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики. Порушення цього правила призводить до того, що оратор у своїй промові обґрунтовує положення, яке відрізняється від того, що було ним заявлене. Заміна однієї тези на іншу в процесі аргументації / критики може відбуватися навмисно й ненавмисно. Відповідно розрізняють такі помилки, що виникають у результаті порушення правила щодо тези:

- “підміна тези”;

- “втрата тези”.

“Підміна тези” – це помилка, яка полягає в навмисній заміні оратором того положення, яке обґрунтовується в промові.

Як правило, така помилка виникає в тих випадках, коли людина відкрито не може довести заявлену тезу. Тоді вона намагається відволікти увагу аудиторії, пропонуючи положення, що ніби схоже із початковим, однак має інший смисл.

У реальній практиці спілкування досить часто відбувається частковапідміна тези. Вона виявляється або в розширенні, або в звуженні. тези. Розширення тези може призвести до того, що оратор буде обґрунтовувати хибне твердження, а звуження – до того, що буде доведена лише частинаположення, що потребує обґрунтування.

Взагалі, якщо мова йде про аргументацію, то оратор намагається звузити тезу, тоді її легше обґрунтувати. Якщо ж мова йде про критику, тоді оратор намагається розширити тезу. С.Поварнін з цього приводу пише:

“Наприклад, спочатку сперечальник поставив тезу: “всі люди егоїсти”, але, побачивши, що неможливо довести й заперечення супротивника сильні, починає стверджувати, що теза була просто “люди егоїсти”... Якщо ж, навпаки, супротивник виставив тезу “люди егоїсти”, софіст намагається витлумачити її в більш вигідному для себе сенс: в тому сенсі, що “всі люди егоїсти”, оскільки в такому вигляді тезу легше спростувати. Взагалі свою тезу софіст звичайно намагається, коли справа кепська, звузити: тоді її легше захищати. Тезу ж супротивника він намагається розширити, тому що тоді її легше спростувати” (Поварнин С.И. Спор. О теории и практике спора. – СПб., 1996. – С. 106).

«Втрата тези” (лат. ignoratio elenchi) – це така помилка, яка полягає у ненавмисній заміні того положення, яке обґрунтовується в промові.

Вона виникає ніби випадково, незалежно від волі оратора. Тобто він сам не усвідомлює, що обґрунтовує не те положення, яке заявив у своїй промові, а лише подібне до нього.

Розглянемо тепер правила щодо аргументів.

Правило 1: Аргументи повинні бути обґрунтованими твердженнями. В комунікативній практиці це правило говорить насамперед про те, що співрозмовники повинні визнавати прийнятність аргументів (для цього вони й повинні бути обґрунтованими). Тобто якщо хтось із учасників спілкування не визнає певне положення, тоді його не можна використовувати в якості аргументу для підтвердження тези.

Обґрунтування тези становить собою, як правило, багатоступеневий процес. Спочатку висувають тезу, до якої підбирають аргументи. Далі вони виступають вже як похідні тези, до яких, у свою чергу, наводятьтвердження, які б їх обґрунтовували. Схематично цей процес виглядає таким чином:

Схема 1

ТЕЗА

Аргумент 1. Аргумент 2 Аргумент п

Твердження на підтримку

Твердження на підтримку

Твердження на підтримку

За такої побудови промови аргументи виявляються незалежними один від одного, проте всі підтримують тезу оратора. Кожний аргумент розпочинає новий блок тексту, в якому мають бути наведені твердження на користь даного положення. Між блоками повинен існувати зв’язок, який забезпечується використанням відповідних перехідних конструкцій.

Можливий інший “ланцюговий “ варіант розташування аргументів, коли кожне наступне твердження підтримує попереднє:

Схема 2.

ТЕЗА

Аргумент 1.

Аргумент 1.1.

Аргумент 1.n.

Обидві схеми можуть комбінувати в межах промови.

У випадку порушення цього правила виникає помилка, яка має загальну назву “необґрунтований аргумент”. Вона має декілька різновидів:

- “ хибний аргумент”;

- “випередження основи”;

- “коло в обґрунтуванні ”.

“Хибний аргумент” (лат. fallacia falsi medil) - це така помилка, коли в якості аргументу використовується хибне твердження.

Однак оратор може й не знати про це. Тому при відборі аргументів слід бути дуже уважними й ретельно продумувати обґрунтування кожного твердження, що використовується як аргумент в ораторській промові.

“Випередження основи” (лат. petition principil) - це така помилка, коли в якості аргументу використовується твердження, яке й не є наперед хибним, але саме потребує обґрунтування.

Тобто достовірність такого положення тільки припускається, однак, не встановлюється з необхідністю.

“Коло в обґрунтуванні” (лат.circulus vitiosus) - це така помилка, коли для обґрунтування тези використовується аргумент, який, у свою чергу, випливає з цієї тези.

Наприклад:

“Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи”.

У даному випадку людина для підтвердження своєї тези використовує ту саму тезу, хоча й у дещо зміненому вигляді.

У сучасних комунікативних ситуаціях проблема виявлення кола в обґрунтуванні пов’язана з тим, як правило, воно виникає не при прямомуспівставленні аргументу та тези. Тобто між ними може бути кілька етапів аргументації, коли ланцюжок міркувань (схема 2) робить коло і повертається до вихідного твердження. Ф. ван Єємерен і Р.Гроотендорст наводять такий приклад (Єємерен Ф. ван, Гроотендорст Р. Аргументация, коммуникация и ошибки. – СПб., 1992. – С. 147).

“Конкуренція стимулює економіку, тому що конкуренція означає, що кожний хоче бути кращим за всіх, швидше всіх і продати товар дешевше за всіх. Оскільки, врешті решт, кожний хоче бути учасником конкуренції, щоб конкурувати з іншими людьми, то це виявляється для розвитку економіки”.

Структура даної аргументації може бути представлена в такому вигляді:

Теза: Конкуренція стимулює економіку.

Аргумент 1.1 Конкуренція означає, що кожний хоче

бути кращим за всіх, швидше всіх

і продати товар дешевше за всіх.

Аргумент 1.1.1. Кожний хоче бути

учасником конкуренції.

Аргумент 1.1.1.1. Кожний хоче

конкурувати з іншими людьми.

Аргумент 1.1.1.1.1. Конкуренція корисна

для розвитку економіки.

Отже, у даному прикладі наявна помилка “ коло в обґрунтуванні”, оскільки аргумент 1.1.1.1.1. співпадає з тезою.

Правило 2: Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези. Слід підкреслити, що поняття достатності є досить відносним. Серед слухачів є люди, які більш схильні до прийняття аргументації, а є такі, які взагалі не готові до сприйняття тих положень, що пропонує оратор. Тим не менш, хоча рівень достатності аргументації має індивідуальний характер для кожного слухача, можна виділити декільказагальних рис цієї достатності. Насамперед, одного аргументу, як правило, замало для обґрунтування тези. З іншого боку, оратору не слід прагнути й доякомога більшої кількості аргументів. У такому випадку може виникнути помилка, яка називається “ надмірне обґрунтування”

“Надмірне обґрунтування” (лат.argumentum nimium probans) – це така помилка, коли людина, намагаючись навести якомога більше аргументів на користь своєї тези, непомітно для себе починає використовувати необґрунтовані, суперечливі, хибні аргументи.

У різноманітних сферах спілкування здається, що чим більше аргументів, тим краще. Проте переконливість певних тверджень залежить не від кількості, а від якості аргументів. Оратору при підготовці до промови слід зважати саме на якість тих положень, за допомогою яких він буде відстоювати свої тези. Кожний зайвий аргументпослаблює обґрунтування. Тому перевагу слід віддавати ієрархічно організованій промові, в якій доводи на користь тези об’єднані в певні блоки.

Правило 3: Аргументи повинні відповідати тезі, яка обґрунтовується. Суть цього правила полягає в тому, що оратор повинен для обґрунтування своєї тези наводити такі аргументи, які пов’язані з темоюпромов. Інакше може виникнути помилка, яка називається “безпідставний аргумент”.

“ Безпідставний аргумент” (лат. argumentum extemum) – це така помилка, коли людина на підтримку своєї тези наводить довільні, неочевидні твердження.

Слід звернути увагу на те, що ступінь вимогливості до аргументів залежить від конкретних ситуацій спілкування. У науці ми більш вимогливі до певних положень, ніж, наприклад, у повсякденному житті. С. Поварні з цього приводу писав:

“якщо хто-небудь сперечається з нами за гривеник, у нас буде один ступінь вимогливості до його доводів; якщо суперечка йде за двісті тисяч – зовсім інший ” (Поварнин С. И. Спор. О теории и практике спора. – СПб., 1996. – С. 122).

Правило щодо форми аргументації має такий вигляд: Відношення між аргументами і тезою повинно бути принаймні відношенням підтвердження. Суть цього положення полягає в тому, що між аргументами та тезою має існувати зв’язок, який відповідає правилам певних аргументативних схем. Порушення правила щодо форми аргументації призводить до помилки, яка має загальну назву “не підтверджує”. Ця помилка має декілька різновидів:

- “ від сказаного умовно до сказаного безумовно”, яка характерна для симптоматичному аргументації;

- “після цього, отже, з цієї причини”, яка характерна для причинної аргументації;

- “хибна аналогія”, яка характерна для аналогійної аргументації.

“ Від сказаного умовно до сказаного безумовно” (лат. a dicto sekundum ruid ad dictum simplicifer) – це така помилки, коли аргументами, прийнятними або за певних умов, або в певний час, або в певному місці, обґрунтовують тезу безумовного характеру.

“Після цього, отже, з цієї причини” (лат. post hoc ergo propter hoc) – це така помилка, коли наявні обставини, що роблять порівняння недійсним.

Слід наголосити на тому, що дотримання правила щодо форми аргументації тісно пов’язане зі знаннями та вмінням застосувати на практиці закони і правила логіки щодо різних типів міркувань, Інколи інтуїтивної логіки щодо різних типів міркувань. Інколи інтуїтивної логіки або “логічного чуття” достатньо для того, щоб помітити логічні помилки в процесі аргументації. Чим більше людина аналізує різноманітні тексти, тим краще у неї розвивається “логічне чуття”. Однак без спеціальних знань буває важко уникнути логічних помилок навіть у повсякденному спілкуванні.

Остання частина промови – завершення – дає можливість оратору посилити переконливість своїх думок, які було обґрунтовано в основній частині. Загальна мета завершення – закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії.

Найбільш поширеними є три прийоми, що використовуються в цій частині:

- формулювання висновків;

- розгляд перспективи;

- апелювання.

Перший прийом (формулювання висновків) полягає в тому, що оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини. У таких випадках завершення промови покликане нагадати про них. Воно може розгортатися на:

1) предмет повідомлення;

2) структуру повідомлення;

Розгортання завершення на предмет промови передбачає підсумовування думок щодо нього. Для цього оратор повинний відібрати найбільш сильні суттєві положення головної частини. Визначальною є процедура розробки резюме. У завершеннях такого типу не рекомендується: вводити нові дані; занадто варіювати вихідні формулювання; відволікатися “цікавинками”.

Розгортання завершення на структуру повідомлення передбачає огляд того, в якій послідовності подавалась інформація про предмет промови. Тобто оратор наголошує не на головних рисах самого предмета, а на головному в повідомленні про нього. Для цього характеризується загальна структура промови та окремі частини. Головною тут є процедура розробки анотації. У завершеннях такого типу не рекомендується: на ходу перебудувати повідомлення; надавати рівного значення всім частинам; випускати мотиви переходу від однієї частини до іншої.

Формулювання висновків є досить поширеним способом завершення ораторських промов. Оратор ще раз наголошує на важливих думках свого виступу. При цьому доцільно перераховувати ті пункти, які повторюють, за допомогою конструкції:

По-перше... По-друге... По-третє...

Другий прийом (розгляд перспективи) полягає в тому, що оратор окреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього оратор може скористатися екстраполяцією:

Дата добавления: 2014-01-04