Фізіологічні основи темпераменту

Вперше обґрунтування фізіологічних основ темпераменту дав давньогрецький лікар і природознавець Гіппократ (5 ст. до н.е.). Він стверджував, що темперамент визначається порушенням у пропорції чотирьох рідин у тілі: крові (лат. «сангвіс»), лімфи (гр. флягма), жовчі (гр. «холе»), чорної жовчі (гр. «мелана холе»). Звідси пізніше виникли назви чотирьох типів темпераменту - холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний. В залежності від того, яка рідина переважає в організмі людини визначається тип її темпераменту.

Подальший розвиток вчення про темперамент вказував на розширення його психологічної характеристики. Римський лікар Гален (II ст.), на відміну від Гіппократа, характеризує типи темпераменту, поряд з фізіологічними властивостями, психологічними і навіть моральними властивостями (він описав 13 темпераментів), Німецький філософ І.Кант в кінці XVIII ст. характеризує темперамент тільки як психічні властивості. В зв'язку з цим змінюється поняття про типи темпераментів. Вони характеризуються пропорцією вже не фізіологічних, а психічних властивостей, У Канта - це співвідношення різних почуттів і різної ступені активності діяльності. У Вундта (кінець XIX ст.) - це співвідношення швидкості і сили "душевних рухів".

Саме у Канта стали відрізняти властивості темпераменту від інших індивідуальних психічних властивостей (характеру особистості). Однак протягом тривалого часу не було запропоновано якого-небудь більш точного критерію для такої відмінності.

Нарешті, в історії вчення про темперамент змінилося розуміння його фізіологічних основ. Найбільше значення має боротьба двох основних напрямків - пояснення типів темпераментів співвідношенням діяльності залоз внутрішньої секреції (німецький психолог Кречмер, американський Шелдон) або співвідношенням властивостей нервової системи (І.П.Павлов). Характеризуючи роль темпераменту, радянський психолог В.С. Мерлін дає досить образне порівняння: "Уявіть собі, - пише він, - дві річки - одну спокійну, рівнинну, другу - стрімку, гірську. Течія першої ледь помітна, юна повільно несе свої води, в неї немає яскравих спалахів, бурхливих водоспадів, сліпучих бризків. Течія другої - повна протилежність. Річка швидко мчиться, вода в ній гуркоче, вирує, клекоче і, вдаряючись об каміння, перетворюється в лахміття піни...

Щось подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях течії) психічної діяльності різних людей".

І це дійсно так. Спостерігаючи за людьми, можна побачити, що одні люди зовні завжди спокійні, врівноважені і навіть повільні. Вони рідко сміються, їх погляд завжди суворий і холодний, рухи скупі і доцільні. їх міміка і жести не відрізняються різноманітністю і виразністю, мовлення спокійне, хода тверда. Інші люди, навпаки, дуже рухливі, непосидючі, галасливі, завжди жваві. Мовлення їх швидке і пристрасне, рухи хаотичні, міміка виразна, багата і різноманітна. Іноді навіть в звичайній розмові їх слова супроводжуються жестами - людина розмахує руками, тупцює ногами. Такі люди завжди метушливі і нетерплячі. Звідси можна зробити висновок про те, що властивості темпераменту і є ті природні властивості, які визначають динаміку психічної діяльності людини, але не характеризують її поглядів, інтересів, не є показником суспільної цінності особистості, не визначають її можливостей тощо.

Наукове пояснення природи темпераменту намагались дати багато вчених ще з часів античності, але вперше це зробив російський фізіолог І.П.Павлов.

І.П.Павлов, вивчаючи вищу нервову діяльність тварин, а потім і людини, встановив, що нервові процеси збудження і гальмування можна характеризувати: по їх силі, яка залежить від працездатності нервових клітин; по їх рухливості, тобто по здатності швидко змінювати одне одного; по врівноваженості між ними.

Сила нервових процесів – здатність нервової системи стримувати сильні подразники. Вона характеризується витривалістю і працездатністю нервових клітин.

Врівноваженість нервових процесів – характеризується співвідношенням процесів збудження і гальмування.

Рухливість – це показник швидкості зміни процесів збудження і гальмування.

Досліди І.П.Павлова показали, що ці основні властивості проявляються і поєднуються у людей по різному: в одних нервова система сильна, у других -слабка, а в третіх - займає середнє місце по цій ознаці.

В результаті такого поділу І.П.Павлов виділив чотири основних типи нервової системи: врівноважений, неврівноважений, інертний, слабкий на основі типів нервової діяльності - сильного та слабкого.

Він співвідніс виділені ним типи нервової системи з психологічними типами темпераментів і виявив повне співвідношення. Темперамент є прояв типу нервової системи в діяльності, поведінці людини. Співвідношення типів нервової системи і темпераментів має такий вигляд:

· сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінічний темперамент.

· сильний, врівноважений, інертний тип - флегматичний темперамент.

· сильний, неврівноважений (з перевагою збудження) - холеричний темперамент.

· слабкий, неврівноважений, малорухливий тип - меланхолік.

У людини виявляються такі типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний.

Дата добавления: 2014-01-04