Якість і кількість

У багатоманітності діалектичних зв'язків природних, соці­альних і духовних процесів особливе місце посідають зв'язки якісні і кількісні. З часів античності допитлива людська думка прагнула з'ясувати природу і місце цих зв'язків у будові світу та її динаміці. Піфагор і його школа, досліджуючи музику, чис­лові співвідношення, обмірковуючи проблему будови Сонячної системи, дійшли висновку, що кількісні властивості і відношен­ня, які виражаються у числах, є не тільки основою гармонії музичних творів, а й «гармонії сфер» Сонячної системи. Більше того, як згодом зазначав Арістотель, вони дійшли висновку, що елементи чисел є елементами всіх речей. Якісну своєрідність, тобто в самому загальному вигляді відмінність неоднакових ре­чей і процесів один від одного, намагалися пояснити Фалес, Анаксімен, Геракліт і Демокріт. У модифікаціях води, повітря, вогню, різних комбінаціях атомів у пустоті шукали ключ до пояснення специфіки якості речей. Арістотель для визначення фундаментальних властивостей природи і пізнання вводить ка­тегорії якості і кількості.

В епоху середньовіччя утвердилося уявлення про так звані приховані якості як вічні і незмінні «форми». Кожна власти­вість, що чуттєво сприймається, розглядалась як визначена прихованою якістю. Розвиток природознавства у Новий час зумовив перехід до наукової розробки проблем об'єктивної при­роди якісної і кількісної визначеності предметів і теоретико-пізнавальної проблеми ролі і можливостей чуттєвих і раціональ­них форм знання у відображенні ними якісної і кількісної ви­значеності (обумовленості) цих предметів. Панівною серед вче­них і філософів стала теорія первинних і вторинних якостей.

У XVII ст. цього поділу дотримувалась більшість природо­дослідників — від Галілея до Бойля і Ньютона, філософи-емпірики Гоббс і Локк, філософи-раціоналісти Декарт і Спіноза. І це було тісно пов'язане із станом науки про природу. Так, Галілей писав: «Ніколи я не стану від зовнішніх тіл вимагати чогось іншого, ніж величина, фігури, кількість і більш або менш швидкі рухи, щоб пояснити виникнення відчуття смаку, запаху і звуку; я вважаю, що якби ми усунули вуха, язик, ніс, то за­лишилися б тільки фігури, число і рух...» ⁷.

Поділяючи якості на об'єктивні і суб'єктивні, Галілей не ставить за мету спеціальне дослідження пізнавальної ролі від­чуттів. Та вже у працях Гоббса і особливо Декарта йдеться про причини, які спонукали їх розглянути проблему пізнавального значення відчуттів. Обидва відкидають теорію «істікання», за­позичену схоластикою у Демокріта. За Демокрітом, від усіх предметів постійно виходить певне істікання їхніх образів; у цих образах відбивається зовнішній вигляд предметів у дуже змен­шених розмірах. Матеріальні частинки — зразки через органи чуття проникають у тіло і потім утілюються в душі. Таке уяв­лення якісного змісту чуттєвого сприйняття, до того ж піддане відповідній теологічній інтерпретації, утвердилося в період Се­редньовіччя.

Декарт, слідом за Галілеєм і Гоббсом, визнає об'єктивне існування лише механіко-математичних якостей, вважаючи всі інші якості суб'єктивними. Стосовно «смаку, запаху, звуку, тепла, холоду, світла, кольору тощо» він стверджував, що «ці від­чуття насправді не являють собою нічого, що існувало б поза мисленням...».

Локк спільно з Бойлем (які дали об'єктивним якостям назву «первинні», а суб'єктивним — «вторинні») у своїй теорії пізнан­ня поставили актуальну і для сучасної теорії пізнання пробле­му співвідношення образного і знакового компонентів чуттєвого відображення якостей об'єктів природи.

Лише значні наукові відкриття XIX ст. у галузі фізики, хі­мії, біології дали змогу подолати вузькість суто механіко-ма­тематичного і до того ж метафізичного тлумачення якісної ви­значеності об'єктів природи. Об'єктивна багатоякісність пов'я­зується тепер із визнанням якісно різноманітних форм руху матерії, з якісною багатоманітністю хімічних елементів та ви­дів тварин і рослин.

Поштовх до такого розуміння ще до відкриття Д. І. Менде­лєєвим періодичної системи хімічних елементів, розробки Ч. Дарвіном своєї теорії дав Гегель. Він сформулював з пози­цій ідеалізму закон переходу кількісних змін у якісні, розробив систему категорій, що розкривають дію цього закону, підвів під дію цього закону природу, соціальне і духовне життя суспіль­ства.

Творче переосмислення діалектики Гегеля здійснили з пози­цій матеріалістичного розуміння природи і розробленого ними матеріалістичного розуміння історії К. Маркс і Ф. Енгельс.

Сутність закону переходу кількісних змін у якісні.

Зміна яко­сті об'єкта чи процесу відбувається тоді, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі. Як всезагальний, тобто такий, що охоплює якісні і кількісні зміни природи, суспільства і духовної сфери, закон розкриває найзагальніший механізм розвитку. Зміст і характер дії його розкривається через катего­рії: «якість», «кількість», «властивість», «міра», «стрибок».

Якість — це внутрішня стійка визначеність об'єкта (про­цесу), цілісна єдність суттєвих властивостей, які відрізняють його від інших об'єктів або процесів. Якість виражає собою та­кож те загальне, що характерне для класу однорідних об'єктів або процесів.

Як же пов'язані якісна визначеність і властивості? Власти­вості всіх об'єктів і процесів виявляються у взаємодії їх. Яка властивість буде виявлена певною речовиною, залежатиме від якості речовини, з якою вона взаємодіє: метали при з'єднанні з киснем виявляють властивість утворювати окиси; при взаємо­дії з кислотами — солі. За стійких умов фізико-хімічні властивості речовини (температура кипіння і плавлення, питома вага, електропровідність) зберігаються. Якщо ж умови змінюються, то окремі властивості речовин теж змінюються або зникають зовсім. За високих температур залізо втрачає властивості на­магнічуватися при взаємодії з магнітом, за низьких — гума втрачає властивості еластичності, а рідкий гелій за температур, близьких до абсолютного нуля, втрачає властивості в'язкості.

Проте в усіх цих випадках вони зберігають якісну визначе­ність, оскільки зберігаються суттєва властивість, внутрішня ви­значеність (зумовленість) ядер і електронних оболонок цих елементів, структура їхніх молекул⁹. У зв'язку з тим, що якісно різні об'єкти і процеси мають однакові властивості, стає також зрозумілим, чому у визначенні якості вказується на те, що вона є цілісною єдністю його суттєвих властивостей. Категорія «вла­стивість» вказує на таку об'єктивну сторону об'єктів і процесів, яка зумовлює їх відмінність або спільність з іншими і прояв­ляється у взаємодії їх. Властивості, суттєві або несуттєві, адек­ватно або неадекватно відображуються людською свідомістю, але діалектика взаємозв'язку, відмінності і суперечності між якістю і властивістю завжди передбачає врахування взаємо­відносин об'єктивного і суб'єктивного в процесі пізнання.

Якість — це ступінь розвитку або інтенсивності властивостей об'єктів і процесів. Як правило, якщо не реально, то потенційно кількісна визначеність об'єктів і процесів може бути визначена засобами математичного знання. Проте навіть коли математика не має відповідних методів вираження (відбиття) певних кіль­кісних характеристик, чи доки не знайшла шляхів пошуку таких методів, це не значить, що об'єктивно кількісна сторона, визна­ченість у об'єктів і процесів відсутня. Діалектика розглядає кількість у зв'язку з характеристикою загальних, однорідних і єдиних моментів, властивих різним за своєю якісною природою об'єктам і процесам. Різні речі можна кількісно порівняти ли­ше після того, як вони'виявляються зведеними до однієї й тієї ж єдності. Лише як вираз її вони є однойменними, а отже, по­рівнюваними величинами. На думку Д. І. Менделєєва, його метод виявлення закономірних зв'язків хімічних елементів від­різняється від методів інших вчених тим, що останні не ставили' за мету пошук точних кількісних співвідношень в атомній вазі відмінних (несхожих) елементів, в той час як лише на цьому шляху можна з'ясувати реальні співвідношення між кількісними змінами атомної ваги та іншими властивостями елементів. ■

Певні ускладнення породжують спроби вирішити питання щодо співвідношення кількісної визначеності об'єктів, процесів і природи математичного знання. Визначення математики як на­уки, що вивчає кількісні відношення і просторові форми, сьо­годні застаріло. Галузь математичного знання розширилася за рахунок таких дисциплін, як математична логіка, топологія та ін. Академік О. Д. Александров пропонував визначити ма­тематику як науку про форми і відношення, які розглядають­ся абстраговано від якісних відмінностей об'єктів і процесів, що досліджуються. Професор С. Я. Яновська запропонувала ін­ший підхід, який розширює, саме поняття кількості: до нього включаються і некількісні (у традиційному значенні) співвід­носний форми і відношення. Різні підходи відображають не ли­ше суто математичні, а й філософські пошуки. Це пов'язане з тим, що чим складнішим є явище (явища моралі, політики, естетичного сприйняття світу), тим важче піддається воно ви­вченню за допомогою кількісних методів.

Міра — це філософська категорія, що виражає діалектич­ну єдність якісної і кількісної визначеності (зумовленості) об'­єктів і процесів. Якість об'єкта або процесу органічно зумовлена певними кількісними характеристиками. В інтервалі міри кіль­кісні характеристики можуть змінюватися до певної межі, за якою зміна кількості спричинює зміну якості об'єкта, процесу або навпаки. Тому вихід за межі міри — це вихід за межі ін­тервалу, зони, в якій існують або можуть існувати певні, якісно відмінні об'єкти і процеси з властивими саме їм кількісними характеристиками. Іншими словами, категорія міри вказує на те, що якісно визначений об'єкт існує лише в певних межах кількісних змін. У гомологічних рядах сполук вуглецю кількіс­на зміна на групу СН₂ призводить до виходу за межі визначе­ної якості. Якщо до метану СН₄ додати групу СН₂, то матимемо якісно нову сполуку.— етап С₂Нп, а при наступному додаван­ні— пропан С₃Н₈ та ін.

Перехід від старої якості до нової позначається категорією «стрибок». Істотною відмінністю стрибків (за способом здійс­нення їх) є поділ їх на два основних види: швидкі («вибухові») і поступові. Відмінність ця стає очевидною, якщо співвіднести, з одного боку, якісні зміни, стрибки, що відбуваються тисячі, мільйони та мільярди років (формування нових суспільно-еконо­мічних відносин, виникнення нових видів тварин, утворення га­лактик, планет, зіркових систем), а з іншого — якісні зміни, що відбуваються протягом мільйонних долей секунди, місяці, роки (швидкий поділ значної кількості ядер урану при атомному вибусі, уран зникає і виникають якісно нові елементи — строн­цій, ксенон; при політичних революціях впродовж днів і міся­ців виникає якісно нова система влади та інститутів її). Длярозкриття механізму дії закону переходу кількісних змін у якісні велике значення має застосування загальнонаукового системного методу пізнання об'єктів і процесів будь-якої при­роди.

Система — це сукупність елементів, що знаходяться у певних зв'язках і відношеннях один до одного, яка створює єд­ність і цілісність. Системи можуть розрізнятися фізичною, хі­мічною, біологічною, соціальною, духовною природою, своєю субстратною, функціональною та іншими особливостями. Проте вироблені теорією систем загальні підходи до розуміння їх дають змогу з'ясувати такі особливості реальних систем, які іншими методами не виявляються.

Поняття системи пов'язане з поняттями «структура», «еле­мент», «зв'язок», «відношення», «підсистема» та ін. Еврістичність системного методу полягає в тому, що він переконливо доводить: на відміну від простої суми елементів той чи інший тип організації їх у структурі знову-таки певної системи може породжувати ефекти, яких не породжують безсистемні форми зв'язків елементів. В основу поняття «структура» покладено поняття упорядкованості або композиції елементів. Маючи ту саму кількість елементів певної множини і в тому самому скла­ді, вони по-різному можуть бути впорядковані і здатні утворю­вати різні структури. Так, оптично активна молочна кислота, СН₃, СН(ОН), СООН має дві різні структури, дві дзеркально ізомерні форми. При однаковому складі й однаковій молеку­лярній вазі, одних й тих самих квантових характеристиках ці ізомери обертають промінь поляризованого світла на однакову величину кута, але в протилежні боки. З'ясувалось, що вони неоднаково впливають на живі організми. Звідси висновок — якісні відмінності хімічних сполук далеко не завжди визнача­ються лише «субстратною» кількістю елементів, що входять до них.

Як справедливо зазначив Ф. В. Лазарєв, «якісна визначе­ність предмета пов'язана не лише з кількістю, а й з іншими типами детермінації, наприклад, із структурою (структурна якість), системою (системна якість), функцією (функціональна якість) та ін. Отже, виникає логічна необхідність будь-яким чи­ном понятійно фіксувати границі якісної визначеності предме­та не лише у зв'язку з кількісними змінами, а й з іншими детермінантами якостей. Таким більш широким поняттям є ін­тервал» ¹⁰.. В цьому зв'язку цілком очевидна правомірність розгляду категорії Поняття інтервалу характеризує умови, сукупність яких забезпечує об'єктивне існування якості і пізнання його міри як часткового (кількісного) випадку більш за­гальної за різноманітністю своїх можливостей інтегральної си­туації, яка в узагальненому вигляді виражається в понятті інтервал.

У зв'язку з тим, що значні еврістичні можливості системної методології ще достатньо не розкриті, до її проблематики звер­таються і спеціалісти конкретних наук, і філософи.

Світоглядна й методологічна значущість закону переходу кількісних змін у якісні та його категоріальної структури сьо­годні особливо актуальні. Лише кількісна фіксація деяких особ­ливостей сучасного світу пробуджує або принаймні повинна пробуджувати дрімотну думку і совість. За останні 50 років на планеті знищено 2/3 лісів, кожний рік вмирає від голоду ЗО—40 млн чоловік, з них 17 млн — діти. Спеціалісти продов­жують обговорювати і сперечатися стосовно кількісних показ­ників радіоактивного забруднення різних районів України, Бєларусі, Росії. А за цими і подібними їм цифрами — загроза планеті, людству, незворотного стрибка до прірви. Світ вже сьогодні у багатьох своїх вимірах перетворився на засмічену яму.

Дата добавления: 2014-01-04