Трубне безпліддя

Жіноче безпліддя.

Безплідним вважають шлюб, якщо протягом року регулярного статевого життя без застосування контрацептивів не настає вагіт­ність.

Класифікація жіночого та чоловічого безпліддя.

Поняття “безплідного шлюбу ”.

Медсестринська діагностика жіночого та чоловічого безпліддя. Класифікація, причини. Обстеження подружньої пари. Соціальні аспекти безплідного шлюбу. Діагностика імунологічно зумовленого безпліддя. Сучасні репродуктивні технології. Метод екстракорпорального запліднення (ЕКЗ).

ЛЕКЦІЯ №9

План

1. Поняття “безплідного шлюбу ”. Класифікація жіночого та чоловічого безпліддя.

2. Жіноче безпліддя, його класифікація. Діагностика. Лікування.

3. Сучасні репродуктивні технології. Метод екстракорпорального запліднення (ЕКЗ).

4. Чоловіче безпліддя. Класифікація. Діагностика. Лікування.

5. Обстеження подружньої пари.

Безпліддя в сім'ї за останні десятиліття стало проблемою медицини та соціології не лише в нашій країні, а й за кордоном. За даними ВООЗ, майже 10 -15 % подружніх пар не здатні до зачат­тя.

Безпліддя поділяють на:

- чоловіче

- жіноче

- змішане.

Близько 40 % випадків безплідних шлюбів зумовлено безпліддям чолові­ків,

55 % - безпліддям жінок.

Розрізняють первинне безпліддя, коли в жінки не було жод­ної вагітності у разі регулярного статевого життя без застосування контрацептивів протягом року, і вторинне, якщо в минулому бу­ли вагітності.

Крім того, розрізняють абсолютне безпліддя, коли в організмі є такі зміни, за яких вагітність абсолютно неможлива (аплазія піх­ви, матки, яєчників) і відносне, коли до безпліддя призводять при­чини, які можна усунути.

За етіопатологічним принципом безпліддя ділиться на: трубне, ендокринне, імунологічне.

Трубне безпліддя виникає внаслідок порушення прохідності маткових труб, обумовлене різними запальними процесами. Воно складає 30—45 % випадків жіночого безпліддя. Запальні процеси, які призводять до трубного безпліддя, най­частіше розвиваються внаслідок проникнення інфекції в труби й черевну порожнину після абортів. Збудниками запального проце­су є стафілококи, стрептококи, кишкова паличка, протей, гоноко­ки, рідше гриби роду Кандида. Останнім часом великого значення надають хламідійній і мікоплазмовій інфекції. У 54,8 % випадків безпліддя при хронічних сальпінгоофоритах виявляють мікробні асоціації. Збільшилась частота пошкодження придатків матки мі­кобактерією туберкульозу. Для діагностики трубного безпліддя, крім даних анам­незу, результатів бімануального дослідження, важливе значення має дослідження прохідності маткових труб.

Такі методи, як пертубація, гідротубація, себе не виправдали. Більш досконалим є метод метросальпінгографії, при якому в ма­тку вводять під тиском водорозчинні контрастні речовини (верографін, урографін, кардіотраст). У разі прохідності маткових труб контрастна речовина через них потрапляє в черевну порожнину й легко виявляється за допомогою рентгенографії. Більш інформа­тивним методом контролю прохідності маткових труб є УЗД.

Прохідність маткових труб також можна визначити методом хромолапароскопії: шляхом гідротубації в порожнину матки вво­дять підфарбовану рідину, а лапароскопом визначають прохідність маткових труб.

Ендокринне безпліддя.

Ендокринне безпліддя — спостерігається в 20—50 % безплід­них шлюбів. Згідно з рекомендаціями ВООЗ (1976) виділяють VII груп симптомокомплексів, які призводять до порушення ову­ляції залежно від етіології та патогенезу захворювання.

І група — гіпоталамо-гіпофізарна недостатність — вини­кає часто на тлі генітального інфантилізму. У жінок відзначають аменорею, гіпоменструальний синдром. У хворих цієї групи в кро­ві мало або зовсім немає естрогенів яєчникового генезу, рівень гонадотропних гормонів знижений, явища гіперпролактинемії від­сутні. У цих випадках виявляють явища генітальної гіпоплазії (матка зменшена, у гіперантефлексії; шийка матки конічної форми; труби подовжені, звивисті).

ІІ група — гіпоталамо-гіпофізарна дисфункція. У цієї групи пацієнтів теж відзначають аменорею, гіпоменструальний синдром, інші менструальні порушення (дисфункціональні маткові крово­течі). Поряд з ановуляторними циклами й недостатністю лютеїнової фази, рівень гонадотропінів і пролактину невисокий. До цієї групи також відносяться хворі зі склерокістозом яєчників — яєч­никовою формою (синдром Штейна—Левенталя), наднирниково-залозовою та центрально-нервового походження. У них відзначають вторинну аменорею, яєчники (наднирникові залози) виробляють підвищену кількість андрогенів, що призводить до пригнічення овуляції та явищ маскулінізації (гіпертрихоз, ожиріння).

ІІІ група — яєчникова надостатність. До цієї групи відно­сять жінок з аменореєю, в яких різко знижена продукція естроге­нів яєчниками у разі підвищеного синтезу фолітропіну (ФСГ). Часто в цих пацієнток спостерігають хромосомні аномалії, напри­клад дисгенезію гонад (синдром Шерешевського— Тернера), тес­тикулярну фемінізацію.

IV група — природжені та набуті порушення статевого тракту, які не зникають під впливом естрогенів, прогестерону. У пацієнток цієї групи іноді виявляють облітерацію, синехіі в по­рожнині матки, аменорею.

V група — гіперпролактинемія внаслідок наявності пролактиноми — пухлини в гіпоталамо-гіпофізарній ділянці. У хворих спостерігається аменорея, ановуляторні цикли, іноді недостатність лютеїнової фази.

VI група — гіперпролактинемія функціонального характе­ру — без наявності пухлини.

VII група — аменорея на тлі пухлини в гіпоталамо-гіпофі­зарній ділянці, але за відсутності гіперпролактинемії.

Важко включити до будь-якої з наведених груп таке захворю­вання, як ендометріоз, у розвитку якого гормонально-ендокрин­ний компонент відіграє суттєву роль. У разі ендометріозу у хворих спостерігається ектопічне розміщення тканини ендометрія: у ста­тевих органах (матка, яєчники, труби), навіть поза ними (на очеревині, на слизовій оболонці носа та інших органах).

Безпліддя у разі ендометріозу зумовлене ановуляцією, дефек­тами лютеїнової фази.

Дата добавления: 2014-01-04