Озиме жито

В онтогенезі жито проходить такі ж фенологічні фази та етапи, що й пшениця. За однакових умов сходи жита з`являються швидше на 1-2 дні. На 1-2 дні швидше воно починає кущитися. Вузол кущення закладається ближче до поверхні ґрунту?1,7-2,5 см?, частіше зустрічаються дво- і три вузлові рослини. Кущення у нього відбувається в основному восени. Весною воно починає трубкування через 18-20 днів від початку весняного відростання, а через 40-50 днів виколошується. Цвітіння настає через 7-12 днів від початку колосіння?у пшениці через 4-5? і триває 7-9 днів. Фаза молочної стиглості настає за 10-14 днів після цвітіння і триває 8-10 днів. Через два місяці після колосіння жито дозріває. Післязбиральне достигання триває довше, тому воно рідше проростає в колосі. Маса 1000 зерен у диплоїдних сортів — 23-38, у тетраплоїдних — 35-52 г.

Озиме жито вважається видом зернових для легких ґрунтів. У нього добре розвинена коренева система, яка проникає на глибину 1,5-2 м й здатна засвоювати фосфор і калій з важкорозчинних сполук. Жито менш чутливе до кислотності ґрунту. Добре росте при рН 5,3-6,5. Тому його можна вирощувати на малопридатних для пшениці піщаних підзолистих ґрунтах. Але кращими є родючі структурні чорноземи і сірі лісові ґрунти середнього та легкого суглинкового механічного складу. Погано росте на важких глинах, заболочених, засолених ґрунтах. Воно більш холодостійке, ніж інші озимі зернові. Витримує зниження температури на рівні вузла кущення до мінус 19-21°С. Насіння починає проростати при 0,5-2°С. Закінчує вегетацію восени і відновлює весною при 3-4°С.

Жито — типова перехреснозапильна рослина довгого світлового дня. Пилок переноситься повітрям. Сприятливою для запилення є тиха тепла погода при достатній вологості повітря. У жарку погоду за низької вологості повітря пилок втрачає життєздатність. Несприятлива для запилення вітряна й дощова погода. При виляганні багато квіток не запилюється й спостерігається череззерниця в колосі. Щоб уникнути перезапилення, насінні ділянки диплоїдних сортів повинні мати просторову ізоляцію 200-300 м, тетраплоїдних — понад 500. Гібридне жито більш вимогливе до ґрунтових вимог. Транспіраційний коефіцієнт — 340-450.

4. Тритікале —

штучно виведена рослина схрещуванням пшениці (м’якої й твердої) та жита. Тому багато морфологічних ознак і біологічних властивостей у нього є проміжними між пшеницею та житом.

В індивідуальному розвитку проходить такі ж етапи органогенезу і фенологічні фази. Коренева система добре розвинена, проникає в ґрунт на 1,5-2 м. Вона краще, ніж у пшениці, засвоює елементи живлення. Добре кущиться, часто краще від пшениці й жита. Форми, виведені за участю багаторічного жита, мають необмежений в часі період кущення. Зерно містить на 1,5-2% більше білка, ніж зерно пшениці, але клейковина дуже липуча, розтяжна, має гірші хлібопекарські та технологічні якості. Рослина переважно самозапильна, але у різних сортів перехресне запилення може досягати від 5-10 до 40%. Зернівки більші, ніж у жита і пшениці. Маса 1000 зернівок — 40-60г. При повному бубнявінні поглинає 55-60% води від власної маси.

Мінімальна температура проростання насіння 1-2 ⁰С. Морозостійкість загартованих рослин близька до морозостійкості жита. Посухостійкість зумовлюється добрим розвитком кореневої системи, товстим шаром воскового нальоту на листках і стеблах, високою водоутримуючою здатністю клітин. ГТК — 360-450. Особливо шкідливий дефіцит вологи за 5-8 днів до виколошування та під час формування й наливу зерна. У першому випадку спостерігаються череззерниця в колосі та стерильність верхівки колоса, у другому — зменшення розмірів і виповненості зерна. На час дозрівання в деяких сортів колос стає ламким.

Кращі ґрунти — структурні чорноземи, окультурені сірі лісові середнього механічного складу з рН 5,6-7,5. У цілому до ґрунтів менш вибагливе, ніж пшениця. Погано росте на засолених, запливаючих глинистих, а також легких піщаних, заболочуваних ґрунтах.

5. Озимий ячмінь менш вимогливий до ґрунтів, ніж озима пшениця, проте його вирощування значно лімітується кліматичними умовами — найменш морозо- і зимостійкий серед хлібних озимих культур. Він поширений у регіонах із теплими зимами. Північна межа вирощування озимого ячменю в Україні проходить через Львівську, Тернопільську, Вінницьку, Луганську області. Він пошкоджується навіть при температурах мінус 12-13^° С, якщо вона триває довго на такому рівні. Завдають шкоди ячменю глибокі зимові відлиги і ранньовесняні похолодання, оскільки при настанні теплих днів він швидко починає відростати.

Восени може виходити в трубку, після чого морозо- і зимостійкість різко знижується. Пояснюється це тим, що стадія яровизації триває 30-40 днів (див. табл. 5.1). Багато сортів ячменю є дворучками. Вони встигають пройти її при осінній, зимовій і весняній сівбі

В індивідуальному розвитку озимий ячмінь проходить такі самі технологічні фази й етапи органогенезу, як і інші зернові озимі культури. Тривалість фенологічних фаз у нього коротша. Тому і загальний період вегетації коротший. Озимий ячмінь на 9-10 днів достигає раніше від озимої пшениці й на 12-14 днів раніше від ярого ячменю.

Ячмінь — самозапильна культура. Кращими для нього є багаті на легкодоступні форми елементів живлення структурні чорноземні, каштанові ґрунти середнього механічного складу з рН 6-7,5. Важкі, засолені, підтоплювані ґрунтовими водами, кислі, безструктурні піщані ґрунти малопридатні для вирощування озимого ячменю. Транспіраційний коефіцієнт — 300-450.

6. Технологія вирощування

Пшениця вибаглива до попередників і знижує врожайність при повторному вирощувані на 15-20, а при сівбі третій рік підряд — на 30-35% і більше. При беззмінному вирощуванні врожайність знижується навіть при внесенні додаткової кількості добрив. Основна причина цього — прогресуюче поширення хвороб, шкідників і бур`янів. Пшеницю не слід розміщувати не лише після пшениці, але й після інших злакових хлібних культур (крім кукурудзи), які мають спільних збудників хвороб, шкідників і бур`яни. Всі попередники повинні бути надійними щодо нагромадження достатньої кількості продуктивної вологи на початок сівби?не менше 10 мм в 10-сантиметровому шарі ґрунту?. Ці культури повинні рано звільняти поле й не висушувати ґрунт на велику глибину. Добрими парозаймаючими культурами є вирощувані на зелений корм озимі жито, пшениця, тритікале, вико- і горохо-вівсяні сумішки, еспарцет на один укіс, кукурудза, яку збирають до викидання волоті, а також інші культури, які збирають не пізніше червня. Добрі попередники — горох, сочевиця, чина. В богарних умовах не слід висівати після сорго, суданської трави, соняшнику, кукурудзи на зерно, трав другого-третього року використання.

У Лісостепу пшеницю необхідно розміщувати в полях зайнятих парів посівами на зелений корм і сіно, після конюшини на один укіс, гороху, сочевиці, чини, ранньої картоплі раннього споживання, кукурудзи на ранній силос, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості не пізніше 20 днів до настання оптимальних строків сівби, а в посушливій південно-східній частині — також після чистих парів.

Інтенсивні сильні й ціні сорти пшениці вибагливіші до попередників. Тому кращі попередники?чисті та зайняті пари, зернобобові культури? потрібно відводити для їх вирощування. В регіонах із достатньою кількістю опадів у липні, серпні й вересні доцільно після збирання ранніх культур лущити поле і висівати сидерати?редька, гірчиця?, але не пізніше як за 20 днів до настання оптимальних строків сівби пшениці.

Кращими для жита є ті самі попередники, що й для пшениці. Але якщо в господарстві вирощують пшеницю і жито, то найкращі з них відводять під пшеницю, бо після гірших попередників жито менше знижує врожайність, ніж пшениця. Жито менше реагує на повторні посіви порівняно з пшеницею. Тому на піщаних ґрунтах іноді доводиться висівати почергово люпин і жито.

Добрі попередники для тритікале — чисті й зайняті пари, багаторічні бобові трави, рання картопля, кукурудза на силос, горох та інші зернобобові, льон, гречка. На родючих ґрунтах урожайність тритікале вища, ніж жита, а на бідних і після гірших попередників — навпаки — вища, ніж пшениці.

Кращими попередниками для озимого ячменю є чисті від бур’янів поля після кукурудзи на силос, картоплі, зернових бобових, гречки. По кращих попередниках для озимих культур за достатнього зволоження він може поступатися урожайністю пшениці, а після гірших — переважає її.

Обробіток ґрунту повинен диференціюватися залежно від ґрунтової зони, попередників, типу забур`янення, вологозабезпеченості, часу збирання попередника. Підготовку ґрунту слід починати без розриву в часі після збирання попередника. Потрібно пам`ятати, що утримання поля чистим від бур`янів і сходів падалиці від збирання попередника до сівби озимих зернових культур — важливий захід боротьби з багатьма шкідниками пшениці та хворобами.

Після стерньових попередників, якщо переважають однорічні бур`яни, поле двічі дискують лущильниками на глибину 6-8 і 8-10 см. Якщо переважають багаторічні бур`яни, перше лущення проводять на глибину 8-10, друге, а по можливості й третє — на глибину 10-12 і 12-14 см, використовуючи знаряддя КПШ-9, КПЭ-3.8, ОПТ-3-5, КТС-10 або чизельний культиватор ЧКУ-4, обладнаний стрілчастими лапами. Через два тижні після останнього лущення, коли проростуть бур`яни, проводять глибоку оранку на 28-30 см або глибокий плоскорізний обробіток. Окультурені, чисті від багаторічних бур`янів поля орють на 20-22 см. У посушливих, ерозійно небезпечних умовах після соняшника проводять безполицевий обробіток плугами ПЛН-6-35 або іншим, обладнаними безполицевими корпусами КБ-35, КБЯ-30-35.

Весною обробіток чорного пару починають із "закриття" вологи боронами БЗСС-1.0, БЗТС-1.0 в 1-2 сліди. Протягом весни і літа проводять різноглибинний обробіток, який забезпечував би максимальне збереження вологи і знищення бур`янів. Після закриття вологи, коли з`являться сходи бур`янів, проводять культивацію культиваторами КШП-8, КЗБ-21, КПЭ-9 на глибину 10-12 см, а на забур`янених багаторічними бур`янами полях — на глибину 12-14 см з одночасним боронуванням. Наступні культивації проводять у міру появи бур`янів із поступовим зменшенням глибини на 1-2 см. Не слід зловживати частими культиваціями. Потрібно максимально застосовувати боронування широкозахватними агрегатами, особливо якщо немає багаторічних бур`янів, проводячи боронування тоді, коли проростки бур`янів знаходяться в стадії "білої ниточки" під поверхнею ґрунту. Борони незрізаними ребрами спрямовують вперед по ходу агрегату. Якщо поле забур`янене багаторічними бур`янами, щоб зменшити втрати вологи, доцільно до мінімуму звести кількість культивацій та боронувань, обробивши поле гербіцидами.

Якщо перед збиранням парозаймаючої культури і сівбою озимої пшениці?або іншої озимої культури? достатньо часу, а в шарі ґрунту 0-20 см містить не менше 20 мм доступної рослинам вологи, то врожайність пшениці мало залежить від способу обробітку ґрунту за умови, якщо останнім створюється ущільнений підпосівний і дрібногрудочкуватий посівний шар з агрегатами не більше 3 см у діаметрі.

В умовах достатнього зволоження після культур, які рано збирають, після лущення стерні проводять оранку плугами з передплужниками в агрегаті з секціями кільчасто-шпорових котків і боронами. Глибина оранки — 20-22 см, а після багаторічних трав — 25-27 см. На дерново-підзолистих ґрунтах орють на глибину орного шару 16-18; 18-20 см. Після кукурудзи, особливо якщо її збирають не раніше як за 20 днів до сівби пшениці, слід проводити поверхневий обробіток ґрунту. Поверхневий обробіток ґрунту на глибину 8-12 см дисковими голчастими або плоскорізними знаряддями ефективний після всіх попередників у роки з посушливою погодою під час підготовки ґрунту й сівби на чистих полях і при пізньому збирані попередника. Після гороху проводять теж такий обробіток.

Виняткової уваги потребує передпосівний обробіток. Його слід проводити старанно відрегульованими на глибину обробітку лапами культиватора КПС-4, УСМК-5,4 або інших з боронами чи комбінованими агрегатами РВК-7,2; РВК-5, ВІП-5,6 і не залишати необроблених "огріхів". Нерівномірно по глибині оброблений посівний шар призводить до нерівномірної глибини загортання насіння, а це в свою чергу — до зниження польової схожості насіння, нерівномірності розміщення сходів по площі й розтягнення появи їх у часі, порушення синхронності розвитку рослин. Передпосівний обробіток проводять у день сівби на глибину загортання насіння. Якщо культивація глибока, а ґрунт пухкий, то поле перед сівбою слід закоткувати.

Потрібно мати на увазі, що основні посіви жита зосереджені на ґрунтах, які мають неглибокий гумусовий шар. Тому тут оранку необхідно проводити на глибину від 16 до 22 см. На піщаних, чистих від бур`янів ґрунтах після люпину, льону та інших попередників не слід орати, а треба проводити поверхневий обробіток дисковими лущильниками, залишаючи на поверхні стерню попередньої культури.

Удобрення.

Серед хлібних культур озима пшениця — одна з найвибагливіших до родючості ґрунту. Добрива підвищують її врожайність на всіх типах ґрунтів. Потребує легкодоступних форм елементів живлення. На утворення 1ц зерна з відповідною кількістю соломи пшениця використовує з ґрунту 3-4 кг азоту, 1-1,3 — Р₂О₅, 1,8-2,5 кг К₂О. Коефіцієнти засвоєння азоту з ґрунтових запасів — 0,20-0,15, калію — 0,1-0,20, із мінеральних добрив, внесених безпосередньо під пшеницю, — відповідно 0,5-0,80; 0,15-0,45; 0,55-0,95; внесених під попередник — 0,05-0,07; 0,10-0,20; 0,15-0,25, з органічних добрив — відповідно 0,20-0,35; 0,30-0,50; 0,50-0,70 та 0,15-0,25; 0,10-0,20; 0,10-0,20.

На формування 1 ц зерна озиме жито з ґрунту забирає 2,9-3,3 кг азоту 1,1-1,4 фосфору, 2,2-3 кг калію. Коефіцієнт використання азоту, фосфору і калію з ґрунтових запасів становить відповідно 0,20-0,35; 0,10-0,17; 0,10-0,22, із органічних добрив — 0,20-0,35; 0,30-0,50; 0,50-0,70, із мінеральних — 0,55-0,80; 0,25-0,45; 0,65-0,80.

На 1 ц зерна озиме тритікале виносить з ґрунту азоту 3,3-4 кг, фосфору — 1,1-1,4, калію — 2-2,7 кг. Коефіцієнти засвоєння елементів живлення з ґрунту, органічних і мінеральних добрив такі як і у пшениці.

На 1ц зерна з відповідною кількістю соломи озимий ячмінь бере з ґрунту 2,3 — 3 кг азоту, 0,9-1,1 — фосфору, 1,7-2,3 кг калію.

Система удобрення озимих зернових культур складається з основного удобрення, внесення добрив у рядки при сівбі та підживлень під час вегетації. В основному удобрені, яке вносять під основний обробіток ґрунту, використовують гній і гнойові компости? 25-30 т/га? та 80-90% фосфорно-калійних добрив. Вища ефективність гною в зоні достатнього зволоження і після непарових попередників. Внесення його під попередник та озиму пшеницю безпосередньо забезпечує майже однаковий приріст урожайності. Добрі результати дає внесення гною у поєднанні з мінеральними добривами в половинних нормах.

Високу ефективність має внесення гранульованих добрив у рядки під час сівби?на 3-5 см глибше і вбік від висіву насіння?. Доза — P_10-15P_10-15K_10-15, а на бідних дерново-підзолистих ґрунтах N₁₀P₁₅K₁₅ Азотні добрива використовують для підживлення. Лише після гірших попередників та на бідних дерново-підзолистих ґрунтах доцільно під передпосівну культивацію вносити N_25-30. Підживлення проводять у кілька строків у найвідповідальніші фази розвитку рослин. Перше підживлення проводять способом розсівання гранульованої форми азотних добрив на початку весняного відростання рослин?другий етап органогенезу?. Доза — N_30-40 або 20-30% від розрахункової норми на вегетацію. Воно прискорює укорінення рослин, листоутворення, загальну кущистість. Друге підживлення таким же способом проводять на початку виходу рослин у трубку?четвертий етап органогенезу? для підвищення продуктивної кущистості. Доза — 50% від норми азоту на вегетацію?40-60 кг?. Третє — від фази "прапорцевого" листка і колосіння до початку формування зерна?сьомий, восьмий, дев’ятий етапи органогенезу? для підвищення озерненості колоса і виповненості зерна. Це підживлення більше, ніж попередні впливає на якість зерна. Застосовують його, розсіюючи гранульовану форму азотного добрива, або обприскуючи посіви водним розчином азотних добрив. В останньому випадку слід використовувати сечовину?не більше як 20%-й водний розчин?,оскільки розчини аміачної селітри виявляють сенсибілізуючу гербіцидну дію й обпікають листки та інші органи рослин. Якщо вирощується сильний або цінний сорт і є можливість одержати сильне зерно, але проведених підживлень недостатньо, тоді проводять додаткове, понад розрахункові норми, високоякісне підживлення розчином сечовини або плаву при дозі азоту 25-35 кг/га у фазі наливу зерна. Цим підживленням можна підвищити вміст білка на 1-2% і клейковини — на 2-4% і більше.

Перше підживлення буде ефективнішим, якщо добрива вносити прикоренево на глибину 4-5 см дисковими сівалками. В такому разі можна застосовувати одночасно і фосфорно-калійні добрива, якщо з якоїсь причини не вся їх доза була внесена до сівби. Питання щодо проведення третього підживлення спірне й донині. Ефективність використання азоту з туків у цьому підживлені знижується. Тому воно недоцільне в зонах з недостатнім зволоженням й у роки з посушливою погодою в цей час. Отже, у степових богарних районах усю розрахункову кількість добрив слід використати в першому, або першому і другому підживленнях, враховуючи станом розвиненості посівів та величину загальної норми азоту.

Дата добавления: 2014-01-04