Культура як об'єкт соціологічного пізнання

Термін «культура» (лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. До цього він використовувався тільки в словосполученнях, означаючи функцію чогось — здобуття знань (cultura scientiae), удосконалення мови (cultura literatum), вироблення правил поведінки (cultura juris) тощо.

Найчастіше використовують такі типи означення культури:

- описові: наголос робиться на перерахуванні того, що охоплює поняття культури, наприклад: "культура, або цивілізація... складається... із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства" (Е. Тайлор);

- історичні: акцентуються процеси соціальної спадковості, наприклад: "культура — соціально успадкований комплекс способів діяльності і переконань, які складають тканину нашого життя" (Е. Сепір);

- нормативні: орієнтуються на: 1) ідею способу життя, наприклад: "спосіб життя, якого дотримується община чи плем'я, вважається культурою" (К. Уіслер); 2) уявлення про ідеали і цінності, наприклад: "культура... — це матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей" (У. Томас);

- генетичні: культура розглядається з позицій її походження, наприклад: "те, що відрізняє людину від тварини, ми називаємо культурою" (В. Оствальд).

"Культура" є фундаментальною соціологічною категорією, яка формує уявлення про суспільство в цілому. Справді, який би культурний аспект не брався до уваги, незмінним залишається одне: всі культурні уявлення і дії упорядковуються спільнотою, отож культура має дуже важливе значення для людей, а отже — потребує соціологічного розгляду, зокрема в плані вивчення її впливу на суспільство в цілому та на різні групи суспільства та індивіда зокрема.

Перші соціологічні концепції культури з'явились наприкінці XIX - початку XX століть (саме на їх основі у подальшому постала і сформувалася сучасна соціологія культури як самостійна дисципліна). В цей час у соціології викристалізувалися ' два основних напрямки розгляду культури - об'єктивістський і культурно-аналітичний.

Одним із перших представників об'єктивізму називають французького дослідника £. Дюркгейма. На його думку, суспільство - це свого роду осереддя морального життя, яке існує там і тоді, де і коли існує спільна і загальновизнана система Цінностей і норм - загальнообов'язкова для більшості громадян. Цінності і норми, на думку дослідника, впливають на індивідуальну поведінку через певні механізми їх опосередкування, наприклад, через ціннісні орієнтації самих індивідів. Ідеї Є. Дюркгейма мали неабиякий вплив на його співвітчизників — соціологів, культурологів, філософів. Зокрема, К. Леві-Строссом культура розглядається як універсальний атрибут людського буття, "проекція" універсальних законів, що переводять безсвідому структуру розуму на рівень свідомості і соціалізованої думки.

У подальшому об'єктивізм знайшов продовження в рамках структурної парадигми соціології та уможливив появу відповідних соціологічних концепцій культури. Так, серед найвідоміших дослідників культури в соціології називають Б. Малиновського — представника структурного функціоналізму. Основну мету своєї наукової діяльності він убачав у вивченні механізму людської культури, зв'язків між психологічними процесами людини і соціальною інституцією, а також біологічними основами загальнолюдських традицій і мислення. Функціоналізм Б. Малиновського концентрується на двох основних поняттях, що посідають центральне місце в його науковій концепції - поняттях культури і функції. При цьому культура в його розумінні являє собою сукупність або суму матеріальних витворів (артефактів), благ, технологічних процесів, ідей, навичок і цінностей; сюди ж уключено і соціальну організацію.

Як крайню форму об'єктивізму можна трактувати і марксистсько-ленінську соціологію (в радянській науці культура розглядалась як побічний продукт об'єктивного суспільного розвитку, а проблема взаємообумовленості суспільства і культури не ставилася взагалі).

Е. Тайлор визначив культуру (цивілізацію) як комплекс знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною—членом суспільства.

Н. Смелзер визначає культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, однакові для людей, поєднаних певним способом життя. При цьому він наголошує, що культура створюється людьми і що культури навчаються. Отже, вона має відтворюватися кожним поколінням і передаватися від поперед­нього покоління до наступного.

О. Якуба вважає, що культура є якісною характеристикою окремих індивідів, спільнот, суспільства в цілому, вона відтворює міру їх прогресу, панування над силами природи і власними соціальними зв’язками й відносинами.

Соціологічний підхід до вивчення культури має принципові особливості:

¨ культура тлумачиться як системна якість моральної сфери суспільства, тобто суспільство і культура співвідносяться не як ціле і частина, а як ціле і його якість. У цьому контексті культура наявна в усіх без винятку сферах суспільного життя;

¨ культура завжди зв’язується з творчою діяльністю й у своєму як матеріальному, так і моральному втіленні є невід’ємною характеристикою розуму людини, яка свідчить про ступінь її перетворювальної діяльності в розв’язанні насущних проблем;

¨ культура вивчається як сукупність моральних і матеріальних цінностей;

¨ культура розглядається як специфічний прояв ціннісного ставлення індивіда до всесвіту і сфер людської діяльності (естетичний компонент);

¨ культура вважається сферою самореалізації індивіда як суб’єкта культурно-історичного процесу.

Оскільки культура є складовою будь-якої суспільної праці, то її можна сприймати як:

· міру суспільного прогресу;

· ступінь втілення гуманістичних цілей;

· особливу форму поєднання багатства, нагромадженого в минулому, і цінностей сьогодення.

Засаднича ідея соціологічного вивчення культури полягає у визначенні її місця і функцій у життєдіяльності індивіда, окремих спільнот, суспільства, у суспільних перетвореннях.

Як уже зазначалося, поняття культури так само широке, як і поняття суспільства, бо культурне пронизує суспільне в усіх його формах і протягом усієї історії людства. У всіх сферах соціуму є обов’язковою наявність компонентів культури, а отже, культура є надзвичайно різноманітною.

Термін «культура» використовується соціологією в різних аспектах. У широкому розумінні термін «культура» вживається на позначення системи взаємодії (методи, форми, взірці, засоби, орієнтири) окремих людей, соціальних груп, суспільства в цілому із середовищем існування (природним і соціальним), яку вони генетично не успадковують, а створюють у соціальному житті, засвоюють як досвід попередніх поколінь і використовують для підтримки певних структур соціальної діяльності.

У вузькому розумінні культура — це система цінностей, переконань, зразків та норм поведінки,визнаних певною людиною, соціальною групою, суспільством. Останнє визначення не суперечить попередньому, а доповнює його, бо культурою є не самі норми, цінності, а саме норми й цінності як засоби, що забезпечують підтримку соціальної діяльності, її розвиток.

Форми та види культури

Залежно від масштабів і форм взаємодії різних суб’єктів з оточенням розрізняютьформи і видикультури. Соціологи виокремлюють насамперед дві особливі форми культури:

1) матеріальну — сукупність опредмечених результатів людської діяльності, що включає як фізичні об’єкти, створені в результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, продукти, одяг, прикраси тощо), так і природні об’єкти, що використовуються людьми. Перші називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції.

2) духовну — cукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об’єкти, створені розумом і почуттями людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням, але до них не можна доторкнутися, фізично відчути. Нематеріальні об’єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книжках, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.

Залежно від того, хто створює культуру і яким є її рівень, розрізняють її види.

Так, загальнолюдська культура — це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях — істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.

Елітарна культура — сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених людей. Створюється елітарна культура фахівцями високого класу.

Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) — це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв’язана з життям широких народних мас. Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.

У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації виникла ще одна, так звана масова культура, що апелює до всіх і розрахована на масове вживання. Вона поширюється засобами масової інформації і з’явилась у середині ХХ ст., коли засоби масової інформації стали доступними всім верствам населення. Масова культура витісняє і елітарну, і народну. Їй притаманна поверховість, стандартизація, уніфікація. Вона має меншу худож­ню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура. Ясна річ, бувають і винятки.

Кожне суспільство має деяку сукупність культурних взірців, які сприймаються всіма членами суспільства. Така сукупність називається домінуючою культурою.

До складу культури суспільства входить значна кількість позитивних та негативних субкультур, і це свідчить про її багатство, динамічність, можливість адаптації до нових соціальних умов.

Завданням соціології є аналіз співіснування всіх цих видів культур, виявлення суперечностей між ними, вивчення їх сприйняття різними соціальними спільнотами. Соціологи мають знати: чи мирно співіснують різні культури, чи виникають між ними культурні конфлікти — ситуації, коли цінності однієї культури (контркультури чи субкультури) вступають у суперечність із цінностями іншої (домінуючої). Їх цікавить, які наслідки матиме культурний конфлікт, чи сприятиме він позитивним змінам у домінуючій культурі, появі в ній нових, ліпших взірців, складових елементів.

Найбільшого значення науковці надають вивченню національної культури.

Національна культура — це сукупність символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (народність, націю) певної держави, країни. Одна націо­нальна культура може бути лише в тій державі, в якій панує лінгвістична та етнічна єдність. Більшість сучасних держав мають кілька, а то й багато національних культур — субкультури національної більшості та субкультури національних меншин.

Завданням соціології є вивчення можливого збочення субкультур, механізму державної культурної політики.

Дата добавления: 2014-01-04