Пошук компромісу та взаємодоповненості між національною культурою та масовою культурою, яка є породженням новітніх комунікаційних технологій та ринкового попиту

Основні загально планетарні проблеми розвитку культури випливають із світових тенденцій до глобалізації та універсалізації. Цими поняттями позначаються процеси взаємозалежності культур одних країн від інших.

Поділяти культуру можна також за суб'єктами її створення та носіями: елітарна, народна, масова.

Суперкультуру як таку, що створена певним суспільством (американська

Субкультура може бути позитивною реакцією на соціальні та культурні потреби суспільства (професійні), а може бути і негативною (кримінальна, деякі молодіжні).

Трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури, яка набула своєрідного забарвлення.

Масова культура. У повсякденній практиці культуру того чи іншого суспільства розглядають як явище, обмежене певними державними, адміністративними або національними межами. Але культурний простір більш широкий: це результати внутрішніх міграцій у країнах, впливу засобів

масової інформації та багатьох інших причин, які носять глобальний характер. У сучасній соціології масова культура розглядається як культура повсякденного життя, яка виробляється для сприйняття масовою свідомістю, безпосередньо та достовірно представлена перед усім діяльністю засобів масової комунікації, завдяки чому вона не потребує філософської, глибинної інтерпретації.

Таким чином, сучасні засоби масової комунікації створюють специфічну культуру, яка є новим етапом соціального спілкування. Вона виникає на хвилі індустріалізації, урбанізації, створення масових груп суспільства, об'єкт інтересів яких знаходиться поза широким розмаїттям локальних груп та культур, до яких вони належать. Масові групи є відірваними від звичайних умов взаємодії та діють незалежно від соціальних ролей, зумовлених їх позиціями у суспільстві.

Іншими формами культури суспільства вважаються висока культура (класичні музика, література тощо, які створювалися для еліти суспільства) та народна культура (фольклор, міфи та ін.).

Структурують культуру також і за її формами, виокремлюючи загальнолюдську культуру, яку виробило людство протягом усієї історії;

культура, українська культура); субкультуру як культуру певних груп - "малі культурні світи" (субкультура молоді, католицька субкультура, міська субкультура, російська субкультура); контркультуру як культуру певної групи людей, що суперечить домінуючій культурі, знаходячись у стані конфронтації по відношенню до останньої; антикультуру як відхід від загальнолюдських цінностей, делінквентну протиправну культуру тощо.

Звідси випливає низка похідних тенденцій, що позначають процеси світового розвитку культури. Серед них:

• посилення культурної багатоманітності світу за умов діалогічності різних культур між собою, пошук компромісів та взаємодії різних культур;

• виважений баланс між етноцентризмом (прагненням оцінювати інші культури з позиції власної культури) та культурним релятивізмом (тобто оцінювати іншу культуру з позиції її власних цінностей);

• надання реальних можливостей для розвитку національних культур, збереження їхньої самостійності та унікальності;

• створення сприятливих умов для розвитку культурних універсалій - загальних рис розвитку, притаманних всім культурам (спорт, мода, освіта, мова тощо);

Дата добавления: 2014-01-04