Загальновизнаними є поділ культури на матеріальну, що охоплює сферу матеріальної діяльності людини, та нематеріальну, яка пов'язана з духовною діяльністю

Оскільки культура як явище пов'язана виключно з діяльністю людини, то структура культури може бути представленою відповідно до сутнісних характеристик самої людини.

У соціології склалося декілька підходів до визначення структури культури.

Освітньо-виховна.

У найзагальнішому вигляді культура - це специфічний, суто людський спосіб життєдіяльності, результатом якого є уречевлений, опредметнений світ, світ другої природи людини. Саме такий світ і є світом культури, що включає в себе знання, традиції, вірування, цінності, а також витворені людиною матеріальні речі.

Перевага надається діяльнісним визначенням культури.

У сучасній соціології не існує єдиного визначення культури, наукові дискусії з цього приводу тривають дотепер. Нараховують від 250 до 500 визначень культури, які можуть бути класифіковані у три групи: описові, аксиологічні (ціннісні) та діяльнісні визначення.

Основні функції культури у суспільстві:

людино творча,

гуманістична,

цивілізаційна;

пізнавальна (гносеологічна);

інтерактивна (комунікативна);

регулятивно-нормативна;

ціннісно-орієнтаційна;

Відповідно до сутності першого порядку: "Людина як природна істота", можна виокремити культуру природних потреб людини та засобів їх задоволення, а саме: культура їжі, сексуальна культура, культура житла, побуту, одягу тощо.

Відповідно до сутності другого порядку: "Людина як діяльна істота" розрізняють культуру людської діяльності, яка суттєвим чином відрізняється

від тваринної.

Відповідно до сутності третього порядку: "Людина як предметна істота", слід виділити культуру виробництва, культуру технологій, культуру

самої людини як безпосередньої виробничої сили.

Відповідно до сутності четвертого порядку: "Людина як свідома істота", можна виокремити культуру мислення, культуру наукового пошуку, культуру суспільної свідомості.

Відповідно до сутності п'ятого порядку: "Людина як суспільна істота", необхідно назвати культуру міжособистісного спілкування, шлюбну культуру, етнонаціональну культуру, політичну культуру тощо.

Одним з найпоширеніших підходів до розуміння будови культури є відтворення її з елементів, що в сукупності складають останню як ціле. Такими складовими елементами є мова, знання, цінності, норми, взірці поведінки, звичаї, традиції. Західна соціологія виокремлює культурний елемент як одиницю поведінкового взірця або матеріального продукту

(ручка, стіл, книга, вітання і тощо).

У кожній царині культури існують свої певні функціональні елементи, які є основними складовими культурних систем (іноді їх називають рисами культури). До них відносяться чисельні і складні предмети, способи праці, засоби комунікації, які, у свою чергу, викликають створення ще більш складних культурних систем. До них можуть належати спеціальні інститути культури, які організують навколо себе виробництво духовних цінностей (наприклад, наука, література і т. ін.), їх розповсюдження (наприклад, школи, університети і т. ін.). Ними можуть бути й самі ідеї (наприклад, національна самосвідомість тощо, які самі створюють цілі напрямки, течії). Крім того, прогресивність розвитку суспільства може вимірюватись лише завдяки існуванню розуміння у різниці соціального буття, повсякденності та цінностей, які уточнюють сенс і спрямованість життя.

Сукупність предметів, уявлень, ідей, зразків поведінки називають культурним комплексом, який створює характерний образ суспільства. У процесі аналізу культури комплексно використовуються практично всі категорії соціології, що дозволяє пояснити (власними способами) суть соціальної диференціації та соціальної інтеграції.

До категорій соціології культури як спеціальної соціологічної теорії належать:

в особистому аспекті — соціалізація, потреби, інтереси, цінності, субкультура, контркультура;

у функціональному — символи, традиції, звичаї, виробництво, розповсюдження та споживання духовних цінностей; культурна діяльність, у тому числі зразки діяльності та зразки поведінки, соціальні інститути культури, соціально-культурне середовище тощо.

Розглянемо деякі з них:

Соціалізація. Культура діє через норми, традиції, цінності, через соціальні інститути, які її виробляють, зберігають та розповсюджують. Тому соціалізація являє собою певну сукупність, яка і формує необхідні вміння, соціальні настанови індивідів відповідно до їх соціальних ролей. На характер соціалізації впливає існуючий у тій чи іншій країні рівень громадянських свобод, які були досягнуті в суспільстві, спільність території, мови, рис національного характеру та ін. Завдяки процесам соціалізації формується власна позиція світогляду людини, її ставлення до зовнішнього середовища, оцінка значущості тієї чи іншої індивідуальної дії, систематизуються значення ідей, уявлень, особисті дії.

Норми та цінності. У культурі кожної соціальної спільноти існують власні цінності; поряд із ними — також загальнолюдські, які забезпечують цілісність суспільства, регулюють спроможність його виживання на різних етапах розвитку суспільства. Цінності — це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досягнення.

Основна вимога до цих переконань — їх повинно поділяти все суспільство. У різних культурах під цінностями виступають різні переконання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності. Ця обставина зумовлює визначення цінностей як суспільних відносин.

Існують цінності — носії первинного смислу буття (свобода, віра, надія та ін.), які є загальнолюдськими (абсолютними). Інші цінності, такі як демократія, соціальна справедливість і т. ін., специфічно проявляються в тому або іншому суспільстві. Будь-які цінності завжди структуровані (хоча й неоднаково) в кожному суспільстві та являють собою певну ієрархію. Поряд із такими ієрархіями суспільних діють загальнолюдські цінності. Структуровані цінності зумовлюються існуючою ідеологією держави, політичних партій, різноманітних організацій тощо. Можна також виділити групові цінності, які є каналами комунікації та взаємодії.

Дата добавления: 2014-01-04