Етап 7. Переказ

Етап 5. Побудова гіпотези

Будується гіпотеза, тобто пропонується зв’язне, логічно аргументоване та обґрунтоване пояснення досліджуваної теми, а також взаємозв’язків її окремих аспектів.

Етап 6. Висновки

Формулюються висновки за підсумками розробки теми. Вони мають структурно відображати основну частину, її розділи (і підрозділи), бути своєрідними стислими відповідями на вирішувані в межах останніх завдання.

Полягає у правильному, відповідному вимогам і зрозумілому викладі або письмовому переказі вступу, основної частини, висновків і наведенні списку використаної літератури.

У вступі необхідно навести: а) обґрунтування важливості й практичного значення порушеної проблеми; б) визначення політичної проблеми, що аналізується, і пізнавальної проблеми, що розв’язується; в) визначення мети (головного завдання) і похідних завдань; г) визначення об’єкта і предмета аналізу; д) коротку характеристику використаних теоретичних методів та джерельної бази.

При цьому потрібно дотримуватися стилістичних вимог до форми подання інформації у доповідях, рефератах і повідомленнях. Серед цих вимог особливо важливі такі:

1) незвичні й маловідомі терміни, поняття й символи потрібно пояснювати при першій їх згадці у тексті;

2) заміна термінів, понять та словосполучень та абревіатури і прийняті текстові скорочення можлива тільки після попереднього розшифрування при першій згадці або якщо їх зміст зрозумілий із контексту;

3) у межах тексту необхідне суворе дотримання одноманітності понять, термінів, скорочень і символів;

4) потрібно уникати загальних фраз, повторів, зайвих слів і словосполучень, штампів, слів-паразитів, довгих і заплутаних речень, які ускладнюють прочитання й сприйняття тексту;

5) потрібно уникати частого повторення слів, вживання однакових словосполучень та зворотів; неприпустимо їх двічи вживати в одному реченні;

6) всі наведені факти або цитати повинні мати посилання на джерело.

Під указаним посиланням розуміється сукупність бібліографіч­них свідчень про цитоване, розглядуване або згадуване у тексті доповіді, реферату або повідомлення джерело. До цієї сукупності входять наступні обов’язкові елементи: а) прізвище та ініціали автора або авторів; б) заголовок або назва; в) вихідні дані й свідчення про видання (місце, рік видання); г) свідчення про кількісні характеристики (кількість сторінок джерела). Такий бібліографіч­ний опис зазвичай наводиться на початку або на останніх сторін­ках книжки.

Список використаної літератури можна оформити за двома варіантами послідовності: а) за послідовністю звернення до джерел у тексті; б) за алфавітною послідовністю. У такому разі посилання на джерела наводяться у тексті: у квадратних дужках всередині речення вказується номер джерела за списком і відповідна його сторінка. Можливе підрядкове розміщення посилань.

Вище пояснено пряму (серійну) послідовність інформаційної роботи. На практиці можливі також пропуски окремих її етапів (див. рис. 2, гілки А, В, С). Наприклад, коли добре відомі використовувані поняття (А), наявна досить систематизована у контексті теми інформація (В), або інформаційні матеріали існують у готовому до письмового викладу вигляді (С).

Не є винятком і ситуація, коли робота над темою має циклічний характер: відбувається неодноразове повернення до поперед­ніх, пройдених етапів для коригувань, доповнень, перегляду результатів виконаних у їх межах дій (див. рис. 2, гілки M, N, O, P, Q, R, S, T, U, V).

Тематика доповідей, рефератів, повідомлень
і кваліфікаційних завдань

1. Генеза розвитку понять «підприємництво» і «підприємець».

2. Концепція «економічної людини» А. Сміта.

3. «Протестантський дух» підприємництва у творах М. Вебера.

4. Релігійне підґрунтя підприємництва у працях В. Зомбарта.

5. Інноваційна теорія підприємництва Й. Шумпетера.

6. Психологічні джерела схильностей до підприємницької діяль­ності.

7. Причини виникнення релігійних та етнічних особливостей підприємницької діяльності.

8. Соціологічні дослідження феномена підприємництва в Україні.

9. Етнокультурні особливості підприємництва.

10. Міграційні чинники розвитку підприємництва.

11. Соціально-економічні умови реалізації підприємницької діяльності.

12. Соціальний портрет вітчизняного підприємця.

13. Мотиви, цінності та мета підприємницької діяльності.

14. Поняття підприємницького ризику.

15. Класифікація підприємницьких ризиків.

16. Розвиток української економіки та підприємницькі ризики.

17. Форми благочинності українських підприємців.

18. Особливості соціальної відповідальності українського бізнесу.

19. Підприємницька організація: характерні ознаки та соціально-психологічні проблеми функціонування.

20. Структура та форми підприємницьких організацій.

21. Види підприємницьких організацій.

22. Співвідношення ролей у підприємницькій організації.

23. Психологічний клімат у підприємницькій організації.

24. Економічна культура українського суспільства.

25. Інститут підприємництва та економічна культура населення України: особливості взаємодії.

26. Історичні передумови зародження підприємництва на території України.

27. Етапи становлення українського підприємництва.

28. Особливості інституціоналізації підприємницької діяльності в Україні.

29. Українське законодавство стосовно регулювання підприємницької діяльності.

30. Динаміка розвитку малого та середнього підприємництва в Україні.

31. Розвиток громадських об’єднань українських підприємців.

32. Соціокультурні та соціально-психологічні умови формування вітчизняного підприємництва.

33. Роль соціальної легітимації підприємництва у підтримці соціального порядку в суспільстві.

34. Сприйняття підприємництва у масовій свідомості населення України.

35. Нормативна саморегуляція підприємництва в українському суспільстві.

36. Підприємницький потенціал українського суспільства.

Адаптація — пристосування людини або групи людей до нового соціального середовища, а частково і пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії.

Активність — особливий вид діяльності, що вирізняється інтенсифікацією своїх основних характеристик (цілеспрямованості, мотивації, усвідомленості, володіння способами і прийомами дій, емоційності), а також наявністю таких рис, як ініціативність і ситуативність.

Аномія — стан суспільної системи, для якого характерна відсутність загальноприйнятих цінностей і норм як універсальних регуляторів соціальної поведінки людей.

Афіляція — мотив, який переважно передбачає бажання мати неконфліктні, емоційно-комфортні стосунки з іншими людьми, а не контроль над ними (людьми).

Бізнес — організована економічна діяльність, що приносить прибуток або інші особисті вигоди.

Бізнес-план — стислий документ, що містить інформацію про сутність підприємницького проекту, а саме — зміст проекту; дослідження ринку продукту чи послуги; маркетинг-план; виробничий план; організаційний план; оцінка ризиків та фінансовий план.

Громадська думка — особлива соціокультурна складова духовного життя людей, що відображає велике розмаїття і водночас цілісність суспільної свідомості, її спрямованість на буденність через оціночне ставлення людей стосовно проблем, подій і фактів дійсності.

Ділова етика підприємницької діяльності — сукупність моральних норм і правил поведінки підприємців, спрямованих на дотримання інтересів і підприємців, й інших соціальних груп суспільства.

Діяльність — процес активної взаємодії суб’єкта з навколиш­нім середовищем, під час якої суб’єкт задовольняє певні свої потреби та інтереси.

Економічна культура — сукупність знань, умінь, здатностей, поведінкових стереотипів і цінностей, що впливають на економіч­ну поведінку людей, становить складну соціальну систему, яка має різні ієрархічні рівні та елементи із неоднаковим рівнем сталості, інерційності або, навпаки, рухливості, мінливості, яка, до того ж, виконує функції економічної соціалізації людей.

Економічний інтерес — спрямованість соціально детермінованої та усвідомленої потреби людини на досягнення певних економічного добробуту як умов життєдіяльності.

Етнічне господарювання — особливості економічної поведін­ки етнічної спільноти, які сформувалися під впливом природних умов та історичного розвитку, відображені у нахилах та звичках до певних способів у певних галузях господарювання.

Інновація — процес змін, пов’язаний із запровадженням нових елементів матеріальної та духовної культури.

Інститути соціальні — впорядковані й відносно стабільні соціальні утворення, до складу яких входять соціальні організації, що підтримують офіційно або конвенційно прийняті правила, які регулюють соціальну поведінку у певній сфері суспільного життя на основі вимушеної або добровільної згоди більшості членів суспільства з наявністю цих соціальних організацій і правил.

Інституціоналізація — процес становлення нових соціальних інститутів з урахуванням трьох вимірів: 1) прийняття суспільством нових соціальних правил (законів та норм, що легалізують і регулюють можливість людської діяльності); 2) створення організаційних структур (інфраструктуризація), відповідальних за артикуляцію й порядок дотримання цих правил (державних структур, недержавних організацій); 3) формування такого ставлення масових суб’єктів до соціальних правил й організаційних структур, яке відбиває згоду людей з цим інституціональним порядком і знаходить свій вираз у соціальних практиках.

Кар’єра — процес і результат переміщення індивіда між трудовими позиціями чи професійними заняттями упродовж трудового життя.

Крос-культурний аналіз — метод дослідження, що дає змогу шляхом порівняння виявляти загальне й особливе в розвитку країн і народів світу та причини цих подібностей і розходжень.

Легітимація — процес визнання, схвалення соціальними суб’єк­тами функціонування того чи того типу соціальних відносин, а також діяльності соціальних груп, інститутів тощо.

Дата добавления: 2014-01-04