Закон інтелектуальної еволюції

На самому початку своєї брошури «Дух позитивної філософії» Конт пише: «Усі наші умогляди, як індивідуальні, так і родові, повинні неминуче пройти послідовно через три різні теоретичні стадії, які можуть бути тут достатньо визначені звичайними найменуваннями - теологічна, метафізична і наукова». При цьому перша стадія розглядається як «чисто попередня»; друга являє собою «тільки видозміну руйнівного характеру, що має лише тимчасове призначення - призвести до третьої»; щодо третьої, то саме на ній, «єдино цілком нормальної стадії, лад людського мислення є в повному розумінні кінцевим».

Підкреслимо, шо Конт тут претендує на відкриття універсального теоретичного закону подвійної еволюції. «Подвійної» насамперед у тому розумінні, що ця еволюція відноситься одночасно і до соціального, і до інтелектуального розвитку суспільства. Але також подвійна і в тому розумінні, що через таку еволюцію здійснюється і процес розвитку окремо узятого індивіда (онтогенез), і людства в цілому чи окремих спільнот (філогенез). Спробуємо ближче охарактеризувати кожну з цих стадій.

На теологічній (чи фіктивній) стадії людський розум намагається пояснити оточуючі його явища - і природні, і соціальні -впливом надприродних сил. Однак при цьому, особливо на ранніх

етапах даної стадії, розум людини парадоксальним чином «пояснює _явйЩа, визнаючи в них істоти чи сили, рівнозначні самій людині». Головна особливість цієї стадії, вважає Конт, полягає в тому, що людський розум, будучи ще не в змозі вирішити навіть найпростіші наукові проблеми, «жадібно і майже винятково шукає початок всіх речей, прагне знайти або початкові, або кінцеві причини різних вражаючих його явищ і основний спосіб їх виникнення - словом, прагне до абсолютного знання».

Теологічна стадія інтелектуальної еволюції має свою внутрішню періодизацію. Вона починається з фетишизму, коли всім зовнішнім тілам приписується життя, аналогічне людському. Потім настає політеїзм: він виражається в тому, що матеріальні предмети і явища позбавляються живості, яка тепер переноситься на різні вигадані (як правило, невидимі звичайному людському погляду) істоти. І саме безупинне активне втручання цих більш-менш могутніх істот стає прямим джерелом усіх зовнішніх явищ, включаючи і людські дії. Вищою фазою цієї стадії стає монотеїзм, коли головним і єдиним джерелом усього сущого визнається деяка верховна істота -всемогутня і єдина, яка встановлює світовий порядок. З'являється відчуття необхідного підпорядкування усього і вся, усіх явищ і подій деяким єдиним, установленим цією Вищою істотою законам. Це вже, по суті, досить висока ступінь пізнання.

Далі настає метафізична (або абстрактна) стадія. Вона витісняє надприродні фактори в поясненні законів навколишнього світу - природи і суспільства - сутностями або уособленими абстракціями. Що таке сутності? Вони, за Контом, мають двозначний характер. Тому що в кожній з цих метафізичних сутностей, властивим конкретним тілам (які в той же час не змішуються, не зливаються з цими тілами), розум людини може - за бажанням або залежно від того, чи знаходиться він ближче до теологічного або позитивного стану - бачити або дійсну «еманацію надприродної сили», або абстрактне найменування розглядуваного явища. Іншими словами, тут людина «звертається до абстрактних сутностей, таких як природа».

Це, швидше, деякий перехідний стан пізнання, тому що за природою своєю даний метод носить насамперед критичний характер. Він, головним чином, відкидає, руйнує уявлення, що склалися на попередній стадії, не пропонуючи нічого конкретного взамін. Таким чином, завдання цієї стадії - критична і підготовча для настання третьої. Цей метафізичний стан, говорить Конт, потрібно в кінцевому рахунку розглядати як свого роду хронічну хворобу, природно притаманну нашій думці (як індивідуальній, так і колективній) на переломі між дитинством і змужнілістю.

Нарешті, із завершенням метафізичної стадії інтелект індивіда (чи колективності) вступає в позитивну або реальну позитивну стадію. Свою назву вона бере від базової парадигми, на яку О.Конт послідовно спирається у своїй науковій творчості: розіпне у перекладі з французького означає «позитивний». Логіка і суть цього методу наукового пізнання, коротко говорячи, полягає в тому, щоб застосувати до вивчення соціальних явищ прийоми і методи, які були розроблені і зарекомендували себе в точних (природничих) науках. Конт при цьому виходить з того, що будь-яка пропозиція, яка недоступна точному перетворенню в досить ясне і просте пояснення приватного чи загального явиша, не може виражати реального і зрозумілого змісту. Ми не можемо встановлювати закони розвитку природи і суспільства, стверджує Конт. Ми можемо дійсно осягти лите різні взаємозв'язки явищ і фактів, ніколи не в змозі до кінця проникнути в справжні причини їхнього виникнення. Тому справа вченого — спостерігати, реєструвати і систематизувати факти і на основі цієї систематизації виявляти визначені закономірності. Хоча взагалі Конт і його послідовники-позитивісти переконані в тому, що такі закони існують, причому вони універсальні як для природи, так і для суспільства. Таким чином, основний переворот, який характеризує стан змужнілості нашого розуму (і в індивідуальному, і в колективному розумінні), полягає в повсюдній заміні недоступних визначенню причин простим дослідженням постійних відносин і зв'язків між існуючими явищами.

Конт стверджує, що ці три стани - кожен з яких є пануючим у свій час - пронизують усі сторони громадського життя й утворять основу соціальної організації. Так, теологічний стан буття призводить до створення військово-авторитарного режиму. «Неважко зрозуміти, ~ говорить він, ~ що військовий порядок не може бути встановлений без теологічного освячення. Без нього потрібна підпорядкованість буде недостатньо повною і недостатньо значною». Своєї максимальної повноти й логічного завершення теологічна стадія досягає при феодально-католицькому режимі.

В міру розвитку індивідуального і соціального інтелекту пробуджується критицизм, що підриває релігійні переконання, які утворювали «життєвий нерв» старого соціального порядку. Розклад віри і пов'язаний з цим занепад соціальної відповідальності досягає свого апогею в період революційних криз, які, до речі, Конт вважає зовсім необхідними (точніше - неминучими) для розвитку суспільства. Так настає метафізична епоха, для якої характерне панування руйнівних поглядів. Спадщиною революційної епохи стає «анархія розумів», на зміну якій приходить «позитивний синтез» наукового знання.

Загальний напрям історичної еволюції (Конт, зрозуміло, брав до уваги лише історію провідних європейських народів, які він іменував «елітою людства») визначається неухильним зростанням елементів нового «промислового і мирного суспільства». Найхарактерніша риса сучасної епохи, вважає Конт, - переважний вплив промисловості на всі суспільні процеси. І якщо найважливішою для суспільства, яке знаходиться на метафізичній стадії, є фігура юриста, то в індустріальному (як він іменує суспільство, що досягло позитивної стадії), на перший план висуваються вчені та промисловці.

Слід зазначити, що ідея інтелектуальної еволюції, по суті, не вийшла за межі чисто контівської соціології і фактично не отримала скільки-небудь серйозного розвитку в соціологічній думці наступного періоду. Далеко не всі після Конта сприймали ці стадії всерйоз. Проте, загальне уявлення про те, що існує більш-менш неминучий прогрес у розвитку людського суспільства - це ідея, яка виявилася набагато більш тривалою і життєздатною.

Дата добавления: 2014-01-04