Критерії та показники ефективності соціального управління

Соціологія за своєю суттю є наука про життя людини, що проживає своє життя в оточенні собі подібних, у суспільстві (П. Сорокін). Тому найбільш загальним критерієм, на підставі якого можна дати оцінку ефективності соціального управління, може бути тільки саме людське життя, її якість.

Якість життя – одне із найбільш складних теоретичних понять, різні аспекти якого є предметом багатьох гуманітарних та природничих наук, особливо філософії, соціології, демографії, економіки, екології та медицини. Спочатку обмежена питаннями охорони навколишнього середовища, здоров’я людей та урбанізації суспільства, проблема якості життя сьогодні набуває все більш широкого ціннісного значення, інтерпретуючи такі цінності, як загальні блага, свобода, демократія, рівність, права людини. Увага до цієї проблеми посилюється у зв’язку з розповсюдженням економічно і соціально обумовлених негативних проявів у розвитку людини і суспільства, у тому числі алкоголізму, наркоманії, самогубств, злочинності та тероризму. Все це робить проблему якості життя об’єктом складних, міждисциплінарних досліджень.

Але справа не тільки у складності визначення і оцінки якості життя – із зміною природних і суспільних умов життєдіяльності людини, з оновленням її матеріальних і духовних цінностей міняються і оцінки якості життя як у суспільнім, так і особистіснім вимірі. Тому завдання підвищення якості життя має конкретно-історичний характер і вирішення її можливе лише у межах загальної парадигми: найбільш повне задоволення матеріальних і духовних потреб людини і суспільства при існуючих ресурсних обмеженнях. Зрозуміло, що це завдання стратегічного і динамічного характеру

У найбільш абстрактному філософському визначенні якість представляють як тотожну із собою наявність буття дещо, об’єкта реальної дійсності. Гублячи свою якість, дещо перестає бути тим, чим воно є 1). У межах свого буття дещо може змінюватися, тобто володіти більш високою або більш низькою якістю.

В економіці філософське „дещо” конкретизується в понятті „благо”, а якість блага визначається як міра, чи ступінь, у якій це благо, матеріальний продукт чи послуга задовольняє потреби людини. Тут має місце відоме сходження від абстрактного до конкретного, кількісно визначеній якості. Аналогічний підхід можна використати і до якості життя, тобто, визначити якість життя як ступінь задоволення людини тією сукупністю соціально-економічних, соціально-політичних, ідеологічних та інших умов, яка формує її життєве середовище.

У порівняннях між країнами якості життя використовують індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), який, згідно методики ООН, вираховується на базі трьох основних показників: очікувана при народження тривалість життя людини, рівень освіти, реальний ВВП у розрахунку на душу населення. Хоч ІРЛП не розрахований на те, щоб охопити всю множинність факторів, що впливають на якість життя, важливо розглянути можливості його використання у соціальній політиці та у практиці соціального управління.

ООН щорічно видає національні і загальносвітові доповіді про розвиток людського потенціалу. В Російській Федерації такі національні доповіді стали публікуватися з 1995 року. Вже у першому з них, хоч і з обмовками про неминучість витрат при проведенні ринкових реформ, автори констатували загрозливе погіршення життя росіян, що проявилось, перш за все, у надмірно різкім скороченні тривалості життя. Саме це відкинуло Росію з ряду провідних до розряду країн, що розвиваються, оскільки за індексом утворення ВВП на душу населення країна тоді ще не уступала Європейському Союзу і промислово розвинутим країнам. Пов’язане із зростаючою смертністю і захворюваністю населення скорочення тривалості життя автори пояснювали погіршенням стану оточуючого середовища, інституціональними змінами у системі охорони здоров’я, скороченням доступу до деяких видів послуг. Несприятливі тенденції були пов’язані із психологічним стресом, викликаним ломкою звичних економічних і соціальних та культурних умов. Скоріше за все, відзначалось у доповіді, ці причини викликали глибокий спад народжуваності, який навряд чи можна було пояснити лише продовження розвитку перш за все демографічної ситуації, що склалася.

Зроблені з відомою обережністю оцінки тих років і сьогодні зберігають свою актуальність. За період 1990–2003 рр. за рівнем очікуваної тривалості життя Росія опустилася на одну із найбільш низьких позицій для промислово розвинутих країн. Ріст чоловічої смертності упродовж 1992–2001 рр. оцінюється у 2,5–3 млн. людей, що при відсутності крупно масштабної війни, голоду та епідемії не має прецедентів в історії 1).

У 2004 р. до рівня 1990 р. чисельність населення склала 97,6%, очікувана тривалість життя – 94,4%, народжуваність скоротилася ще більше – 77,6% смертність значно збільшилася і склала 142,9% від рівня 1990 р. В останній час народжуваність дещо підвищилась але розраховувати на її підвищення хоч би до рівня простого заміщення покоління (2,2 народження на жінку) підстав немає.

Все це вказує на загрозу депопуляції Росії, яка підтверджується і прогнозами Уряду.

Слід зазначити, що Прага – ООН розпочала ще 20 років тому дослідження з так званого Індексу людського розвитку, за яким національний розвиток варто оцінювати не лише за національним доходом, а й, наприклад, за рівнем тривалості життя та за рівнем грамотності. За 20 років автори Доповіді про розвиток людства в ООН удосконалили свої підходи і оцінки щодо можливостей потенціалу людського розвитку кожної з майже 200 досліджених країн чи територій світу. У цьому документі ООН порівнюється вже три індекси розвитку людства – Індекс людського розвитку, Індекс гендерної нерівності та Багатомірний індекс бідності. За цими показниками основні країни світу поділені на чотири групи – з дуже високим рівнем людського розвитку, високим, середнім і низьким. Україна за даними доповіді ООН 2010 року на 69-му місці.

До країн першої групи з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу належать такі держави, як Норвегія, Австралія, Нова Зеландія (це перша трійка) і аж до 42-ї – Барбадосу. Серед сусідів України у групі держав із високим рівнем розвитку людського потенціалу Польща, Угорщина, Словаччина, Чехія, Естонія, Греція. У цій групі середня тривалість життя коливається від 78 до 83 років, рівень ВВП на душу населення – від 17 до понад 80 тисяч доларів, тривалість навчання – від 13 до 20 років.

Дата добавления: 2014-01-04