Українська соціологічна думка: особливості становлення, розвитку №5

1. Особливості формування та джерела розвитку української соціологічної думки (загальна характеристика).

2. Соціологічні ідеї у творчості М.Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського.

3. Основні поняття.

4. Література.

1. Висвітлення проблеми становлення української соціологічної думки передбачає вивчення умов і обставин її формування,виявлення джерел і традицій розвитку.

Слідів-елементів соціологічної думки в Україні слід шукати в найдавніших українських мислителів. До них належать київський митрополит Ілларіон (проповіді), Володимир Мономах ("Повчання дітям"), І.Вишенський (послання), Г.Сковорода (філософські твори) та ін.

Якщо на Заході становлення соціології як науки відбувається на початку ХIХ століття, то в Україні становлення соціології як наукової структури відбувається значно пізніше. Тривалий період бездержавного існування українського народу вплинув на пізнє усамостійнення української соціології та перехрещення її поля досліду із суміжними дисциплінами. За цих обставин предвісниками української соціологічної думки необхідно вважати представників таких наук, як філософія, історія, географія, економіка, статистика, на базі яких далі постають окремі соціологічні школи. Так, помітним внеском у розвиток соціології в Україні стали праці таких українських філософів, як П.Юркевича, К.Ганкевича, І.Федоровича та ін. Сміливі концепції про розвиток українського суспільства висунули такі українські історіософи та історіографи, як М.Костомаров, В.Антонович, П.Куліш.

Чимало цікавих думок для розвитку вітчизняної соціології міститься в науковому доробку представників теоретичної економіки М.Зібера (досліджував вплив економічного фактора на розвиток суспільства), М.Туган-Барановського (обгрунтував світогляд стихійного соціалізму, реалізованого у формах господарської кооперації) та ін.

Перші зародки формування самостійних соціологічних праць знаходимо в дослідженнях Женевського гуртка українських учених у 80-ті роки ХIХ століття, які друкувалися в часописі "Громада". Працюючи в рамках позитивізму, члени Женевського гуртка (М.Драгоманов, Подолинський, Ф.Вовк) по суті першими звернулися до потреб соціально- культурного життя українського народу. Цінні соціальні ідеї містить наукова спадщина І.Франка та М.Грушевського. Останній у своїх дослідженнях був першим серед українців, хто застосовував на рубежі ХIХ-ХХ ст. історико-соціологічний метод, розроблений європейським позитивізмом. Крім того, за сприяння М.Грушевського у Відні в 1919 році був створений перший Український соціологічний інститут (УСІ). На базі Українського соціологічного інституту велася робота для підготовки підручників, збирання бібліотеки, читання лекцій та видання історико-соціологічних розвідок про Україну. В стінах УСІ працювали такі видатні вітчизняні науковці, як В.Старосольський, М.Шаповал, Д.Антонович та інші. Спроби створити подібний інститут на теренах України в той період часу не увінчалися успіхом з вини панівного комуністичного режиму. Та все ж таки варто відзначити той факт,що розвиток соціології в Україні за радянської доби не припинявся, звичайно в рамках дозволеного тоталітарним режимом. Так у 20-ті роки ХХ століття наукова праця в царині соціології зосередилася у Всеукраїнській Академії наук (ВУАН), де кафедру соціології очолив Б.Кістяківський. Наукові погляди дослідника сформувалися під впливом ідей М.Драгоманова та західноєвропейських дослідників В.Віндельбанда, Г.Еллінека.

Найбільш вагомою працею Кістяківського в соціологічному плані є його дисертаційна робота "Соціальні науки і право.Нариси з методології соціальних наук та загальної теорії права" (1916). У цьому науковому дослідженні вчений подає аналіз тогочасного кризового стану науки про суспільство, який, на його думку, обумовлений пануванням у суспільствознавстві спрощено-схематичного тлумачення сутності історичного процесу. Своє відображення ця ситуація знайшла, за Кістяківським, у перетворенні теорії про суспільство на сукупність робочих гіпотез; асоціативності, та інтуїтивності характеру окремих положень, їх прагматизмі. За цих обставин Кістяківський вважав за необхідне впровадження методологічного плюралізму. При цьому він наголошував, що єдиним рівнем гуманітарного знання, який спроможний осягнути всю множинність соціального буття є філософія культури. Застосовуючи європейський метод філософії культури, Кістяківський досліджує таку форму соціальної культури як право. На його думку, право є єдиною дисциплінуючою системою серед інших соціальних систем.

У 1925 р. функції інституту почала виконувати "Асоціація культурно-історичного досліду". Біосоціальними процесами займався український демографічний інститут, очолюваний М.Птухою. В 1926 р. М.Грушевський розпочинає видавати річник "Первісне громадянство".

Отже, в період рубежа XIX-XX ст. розвиток вітчизняної соціологічної думки характеризує її тісне сплетіння, з однієї сторони, із соціально-політичним життям і національно-визвольним рухом в Україні. З другої - з розвитком світової соціологічної думки.

У пожовтневий період ситуація змінюється із формуванням в Україні тоталітарного суспільства. Тому розвиток української соціологічної думки йде в цей час у двох протилежних напрямках, які віддзеркалює діяльність укранських вчених-емігрантів і радянських українських дослідників.

Діяльність вітчизняних науковців за рубежем в основному зосереджується в головній школі діаспори - Українському Вільному Університеті в Мюнхені. В стінах університету працюють такі видатні українські вчені, як О.Колесса, В.Старосольський, С.Дністрянський, І.Ганицький та ін. Основною проблематикою їх досліджень стають питання рушійних сил соціально-історичних процесів в Україні, питання правових аспектів незалежної української держави. Формується такий напрямок як соціальний психологізм, який намагався поєднати дані психології і соціології (Мірчук, Янів, Кульчицький).

У цей же час розвиток радянської соціологічної думки обмежується рамками прикладної соціології, підпорядкованої вимогам панівної світоглядної парадигми.

Основними питаннями дослідження в ці роки на теренах України були: проблеми праці, села, міста, умови побуту робітників; соціальні питання виробничих колективів; соціально-психологічні взаємини колективу та одиниці тощо. Але прослідкувати за розвитком української соціології у ці роки важко, бо організація її досліджень ведеться в рамках суміжних із нею дисциплін, а публікація досліджень не зосереджена у фахових журналах.

Деякі соціологічні дослідження містяться в довіднику "Академії наук Української РСР". Зокрема, в ньому подається аналіз таких проблем, як узагальнення досвіду будівництва комунізму і на цій підставі дослідження соціальної структури соціалістичного суспільства, соціальних змін, які мали місце в Україні за роки радянської влади; духовного прогресу особи і закономірностей формування нової людини.

Соціологічні дослідження з окремих проблем суспільного розвитку проводяться також Інститутом філософії; Інститутом мистецтвознавства, фольклору і етнографії імені Т.Рильського АН УРСР; Львівським відділом Інституту економіки АН УРСР; соціологічними лабораторіями в Київському, Харківському, Львівському університетах; секцією суспільних наук (кер. І.Білодід); Науковою радою, створеною для проведення прикладних соціологічних досліджень (кер. М.Попович). Найбільш конкретним виявом досліджень із предмету соціології в Україні був випуск "Соціологія на Україні" (1968 р.). Але вийшов він лише один раз тиражем 1200 примірників. У випуску були висвітлені такі питання: структура української інтелігенції за окремими групами; співвідношення громадянських і державних засад у різних ділянках управління та ін.

Відомими вітчизняними соціологами цього періоду були: М.Гончаренко, С.Москвичов, В.Танчер, О.Якуба та ін.

Довший час, українська соціологія носить на собі штамп меншовартості, лише наприкінці 60-х років відбувається повторне народження соціології в Україні - відкривається соціологічний відділ у структурі Інституту філософії АН України в Києві.

Взагалі для української соціології радянської доби була характерна очевидна гуманістична і навіть екзестенціалістська орієнтація з одного боку та сцієнтична - з іншого.

Кінець 90-х років поклав початок новому етапу розвитку вітчизняної соціології, що насамперед пов'язано із завершенням її формування як структури та інституту (осінь 1990 р.- Інститут соціології при Академії наук України, відкриття факультету соціології в Київському університеті ім.Т.Шевченка). Він виявляє такі тенденції:

- утвердження за соціологічними теоріями статусу науки;

- розрив з містикою, релігійними догматами і пошук свого місця в низці наукових дисциплін;

- неузгодженість між теоретичним обгрунтуванням та нагромадженим об'ємом емпіричного матеріалу;

- демаркація проблемних галузей, узгодження методів дослідження та стосунків із суміжними галузями суспільного знання;

- боротьба за відстоювання специфіки соціального пізнання, відмінності його методів від природничо-наукових;

- з'ясування стосунків з ідеологічними віяннями часу тощо.

Оскільки українська соціологія лише відбуває своє становлення як окрема суспільна дисципліна, то багато її проблем пов'язані з процесом росту. Розв'язання їх можливе у трьох напрямках: оживлення та реконструкція власної перерваної протосоціологічної традиції; нова інтерпритація класичних європейських ідей відповідно до національного грунту; теоретичний рух в напрямку до синтезу різних підходів соціологічного аналізу нинішньої соціальної реальності.

Дата добавления: 2014-01-04