Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Столипінська аграрна реформа 1906 – 1910 рр. та її наслідки для України

Читайте также:
  1. CУЧАСНИЙ СТАН ВОДНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ ТА СВІТУ
  2. Аграрна біржа як суб’єкт аграрного права.
  3. Аграрна реформа в Україні
  4. Аграрная политика большевиков
  5. Аграрный вопрос в России. Реформа П. А. Столыпина.
  6. АКТ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
  7. Архіви України1945-1980 рр.
  8. Банківська система України та роль у ній НБУ
  9. Безбах В.Г., Клименко В.С., Кубіцький С.О., Мацагор О.А. ВІКНУ Організація виховної роботи в підрозділах Збройних Сил України: навчальний посібник, 2011
  10. Біржовий ринок України та його регулювання
  11. Бюджетна система України та її принципи.
  12. В 1719—1720 годах была проведена вторая областная реформа.

Серед позитивних змін, які викликала революція, чимале місце посідало земельне реформування. Невирішеність аграрного питання поглиблювала конфронтацію у суспільстві, посилювала соціальну напругу. Самодержавство тривалий час опиралось на поміщицьке землеволодіння та селянську общину. На початку XX ст. стала цілком очевидною деградація поміщицького землеволодіння, а община показала свою нездатність ефективно господарювати. Тому Російський уряд на чолі з прем’єр-міністром П.Столипіним у 1906 р. проголосив курс на реформування аграрного сектора.

Здійснення аграрної реформи розпочалось згідно з ука­зом від 9 листопада 1906 р. “Про доповнення деяких постанов чинного закону, що стосується селянського зем­леволодіння та землекористування”, проект якого розро­бив П.Столипін. Реформа передбачала, по-перше, виді­лення селян з общини і закріплення за ними землі у при­ватну власність; по-друге, створення хутірського та відрубного господарства; по-третє, проведення переселен­ської політики.

Найголовнішою умовою реформи був вихід селян з об­щини і закріплення за ними землі у приватну власність. Якщо до 1906р. община вважалася власником наділь­ної землі, право користування якою належало всім її чле­нам, то з 1906 р. селяни могли вільно виділити свій наділ, нерахуючись із волею общини. Надільна земля ставала власністю окремого селянина-господаря. Внаслідок цьо­го на Правобережжі та в Полтавській губернії общинне землеволодіння майже зовсім зникло, а на Півдні і Харківщині воно охопило близько половини селянських дво­рів. Характерно, що 57 % селян, які вийшли з общини в усій імперії та закріпили землю у приватну власність, бу­ли українські землероби.

З 1906 р. до 1 травня 1915 р. за даними у семи губер­ніях України (без Волині і Поділля) вийшли з общини 468 тис. дворів, які закріпили в особисту власність 2794 тис. дес. землі, що становило 30,2 % від загальної кілько­сті общинної надільної землі. По окремих районах із об­щини виділилися: на Правобережжі (дані тільки по Ки­ївській губернії) – 48 % дворів, на Півдні – 45,6 %, на Лівобережжі – 20,5 %. Внаслідок цього на Правобережжі та Полтавщині общинне землеволодіння зникло майже зо­всім, на Чернігівщині стало переважати особисте земле­володіння, а на Півдні та Харківщині воно охоплювало бли­зько половини селянських дворів.

Важливою ланкою земельного реформування було ви­ділення селян на хутори і відруби. Зведенням земель в одне ціле у відруби і заснуванням хуторів заможних се­лян Столипін планував утворити міцну верству багатих господарів, які служили б опорою самодержавства на се­лі. З другого боку, розпорошенням селян по хуторах і від­рубах він намагався роз’єднати селянські маси і припини­ти їх революційну боротьбу. Але досягти поставленої ме­ти царизмові не вдалося. В Україні на початку 1916 р. в селах функціонувало 440 тис. хутірських і відрубних господарств, більшість яких припадала на сте­пові губернії: Таврійську, Херсонську, Катеринославську. Чимало хуторів і відрубів було на Правобережжі, зокрема у Волинській та Київській губерніях. Завдяки виділенню селян з общини на хутори та відруби розширилися посівні площі в Україні та збільшилися валові збори сільськогос­подарської продукції.



Значне місце у проведенні аграрної реформи належа­ло Селянському поземельному банку, що скуповував по­міщицькі землі, а потім за вищими цінами роз­продував їх окремими ділянками селянам. Лише з 1906 до 1909 рр. через банк поміщики України продали 385 тис. дес, а всього площа дворянських земель за 1906 – 1910 рр. скоротилася на 1,1 млн. дес. Селяни України протягом 1906 – 1910 рр. купили в банку 480 тис. дес, з них хутірські та відрубні господарства складали – 82,6%.

Уся діяльність Селянського банку була спрямована на розширення та зміцнення заможних селянських госпо­дарств. Якщо бідняки і купували в банку землю, то багато з них, не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася до банку, хоча Селянський банк і надавав селянам позички під ку­півлю землі терміном на 55 років. Загалом за роки ре­форми Селянський банк надав позичок більше ніж на 1 млрд. крб. Але високі ціни, за які передавались поміщи­цькі землі селянам через Селянський банк, чинили знач­ні перешкоди реформі.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко роз­горнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Серед­ньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах, а то й збути якомога біль­ше непокірних селян до Сибіру. Найбільше переселенців виїхало до Сибіру з України: за 1906 – 1912 рр. – близько 1 млн. чол. (із 2,5 млн. чол. по Росії), причому з Полтав­щини й Чернігівщини понад 350 тис. чол.

Але переселення було дуже погано організоване: мате­ріальна допомога для зведення господарства на новому мі­сці та на соціальні потреби була мізерною, переселенці їха­ли у вантажних вагонах, не були забезпечені харчами та медичною допомогою, на нових місцях при­міщення не були підготовлені тощо. Тому смертність че­рез ці обставини серед переселенців досягала в окремих випадках 30 – 40 %. Багато з них, цілком розорившись, по­верталися на попередні місця проживання. Близько 70 % переселенців у 1911 р. повернулося назад в Україну.

Столипінська аграрна реформа стала важливим кро­ком на шляху перетворення Росії на буржуазну монархію. Внаслідок руйнування селянської общини вона прискори­ла розвиток капіталістичних відносин на селі, сприяла зміцненню земельної власності, посиленню процесу концентрації земель у руках заможних селян, збільшенню за­стосування сільськогосподарських машин, добрив, підви­щенню врожайності. Збільшилась частка товарної селян­ської продукції, що сприяло розширенню внутрішнього ринку. Особлива роль у цьому процесі належить коопера­тивам кредитним, виробничим, збутовим, споживчим.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Столипінська аграрна реформа 1906 – 1910 рр. та її наслідки для України

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 750; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.224.203.224
Генерация страницы за: 0.01 сек.