Поняття майстерності у тоталітарному та демократичному суспільстві

Лекція 2. Складові майстерності у роботі будь-якого журналіста

Як і в інших сферах людської діяльності, в журналістиці кожен проходить певні етапи професійного становлення. Талант же творчого працівника формується поступово, внаслідок насамперед самостійної праці, самостійного досвіду. Не можна навчити писати - цього можна навчитися. Тим паче не можна навчити стати майстром у творчій справі. Майстри народжуються у процесі поєднання природних здібностей, знань, наполегливої праці, терпіння.

І все ж певні професійні знання як результат конденсованого досвіду, як своєрідний компас, орієнтир у суперечливих процесах творчості у журналіста, особливо початківця, повинні бути. Хоча б для того, щоб учитись і на чужому досвіді, на чужих, а не тільки на власних помилках. Нікому не вдається уникнути власних помилок, але можна звести їх до мінімуму і не винаходити заново велосипед.

Отже, щоб стати професіоналом у тій чи іншій сфері діяльності, необхідно хоч би у загальних рисах осягнути, в чому секрети ремесла. І тим паче, що у різних соціальних умовах сутність майстерності зазнає змін. Тоталітарна журналістика виробила одні критерії вимог до журналістики, демократична - інші. Не слід думати, що тоталітарна журналістика не виховувала своїх майстрів пера і не діяла ефективно. Пропагандистська, саме пропагандистська, а не інформаційна діяльність ідеологів тоталітарної системи від Леніна і Троцького до Гітлера і Геббельса була, як свідчить історичний досвід, досить ефективною. То вже ішла річ, що ця пропаганда і породжена нею журналістика були аморальними, кон'юнктурними і брехливими в своїй основі, антилюдськими і врешті приреченими.

Як уже зазначалось, відмінність демократичної журналістики від тоталітарної, крім багатьох інших ознак, полягає у тому, що у демократичному суспільстві, яке ми намагаємось будувати, ЗМІ становлять відносно самостійну силу, "четверту владу". Отож і поняття майстерності трактується в них по-різному. Свого часу журналіст насамперед повинен був вміти переконливо, дохідливо і популярно пропагувати, доносити до аудиторії розроблені кимось зверху доктрини, теорії, ідеї, за можливості ілюструючи їх прикладами із життя. Тому тривалий час існував погляд на майстерність журналіста як на вміння побудувати твір так, щоб він легко, емоційно сприймався і ліпше засвоювався. Відповідаючи на запитання про те, що є літературна майстерність у журналістиці, один з авторитетних тоді дослідників стверджував: "Це сукупність композиційно-сюжетних і мовностилістичних засобів, яка дає можливість авторові глибше заглядати в зміст, ясніше викладати думку і насичувати її такими поглядами, які б здатні були оволодіти читачем, його мисленням і його емоціями".

Якщо для того часу це визначення, хай і стилістично незграбне, можна було сприймати як належне, адже журналіст повинен був у підсумку ілюструвати, підтверджувати окремими фактами "геніальні" партійні ідеї, то важко зрозуміти тих авторів, які й сьогодні, хай у дискусійному плані, ставлять у журналістиці на перший план "майстра виготовлення тексту", вважаючи це сенсом професії. Не знання з економіки, культури, медицини, техніки, а власне знання глобальних процесів текстотворення, розуміння текстової діяльності як суспільного явища, покликаного регулювати соціальні відносини в суспільстві, є основою журналістської діяльності. Річ не в тому, має журналіст знання з різних галузей і сфер соціального буття чи ні, річ в іншому - у здатності та вмінні його написати і сказати про будь-що переконливо і грамотно, У цьому й полягала майстерність журналіста.

З такими підходами.можна погодитись в одному: до журналістської діяльності треба ставитися як до абсолютно самостійного і дуже специфічного виду суспільної діяльності, що знання економіки, техніки, культури чи медицини не забезпечують успіху в журналістській творчості. Інакше найкращими журналістами автоматично ставали б академіки, заслужені працівники сільського господарства, свинарі і доярки, шахтарі і металурги та інші знавці своєї справи. Насправді це не так.

Сьогодні таке тлумачення фахових ознак літературної праці журналіста є однобічним, звуженим. Воно вразливе як з теоретичного, так і з практичного погляду. З теоретичного погляду не може бути вдалим виступ, позбавлений вагомості змісту, тобто оригінальності фактів, їх зіставлення, осмислення, компетентності в оцінках та судженнях. Навіть елементарне повідомлення потребує вміння розібратись у складних явищах і процесах. Інакше журналіст опиниться у позиції героя - редактора сільськогосподарської газети "знання глобальних процесів текстотворення" тут не зарадять.

Із практичного погляду журналіст, який не розбирається у питаннях політики, економіки, культури, науки, ніколи не матиме поваги серед колег і керівництва редакцій. Інша річ, що працівник ЗМІ не може бути компетентним у всіх сферах життя на рівні дипломованого фахівця. Але у ході практичної діяльності він зобов'язаний ці знання постійно набувати всіма доступними засобами. В окремій галузі знань він, як свідчить практика, змушений бути обізнаним на рівні фахівця.

Журналістові, як і письменникові, промовцеві, треба мати насамперед що сказати читачеві, глядачеві, слухачеві, а відтак уміти сказати вчасно, точно, стисло, дохідливо, переконливо, емоційно. Одне нерозривно пов'язане з іншим, але визначальним є все-таки зміст сказаного, а вже опісля - вміння втілити його у відповідну форму. Майстерність, професіоналізм не починаються і не закінчуються за робочим столом. Корені таланту - в глибині людського єства, у людській натурі, совісті.

Дата добавления: 2014-01-04