Спроби теоретичного осмислення журналістської майстерності

Роздумуючи над сучасним літературним процесом відомий публіцист-редактор Євген Сверстюк зазначає: "Зараз дуже багато людей, які вміють писати, а до того ж досягли певного рівня ментального розкріпачення, мають силу, але не мають вистражданої ідеї. Вони не знають про що писати, бо в них немає великої віри, яка завжди надихала людей"".

Також у журналістиці дуже важливим є вміння бачити - риса, органічно властива будь-якому літературному талантові. Прекрасно про це сказав І. Франко, пишучи про ускладнення пізнавальної ролі письменника-реаліста у XIX ст.: "...Романіст став не тільки психологом і соціологом, він мусить бути тепер і природознавцем, і промисловцем, і лікарем, і юристом, і ремісником, і хліборобом, щоб зрозуміти, заглибитися і відтворити надто диференційоване суспільство, всюди знайти явища істотні і відмежувати їх від менш важливих, Діапазон його відчуттів мусить бути величезним так само, як масштаби його зору; його очі мусять бути в деяких випадках мікроскопами, здатними помітити і відобразити найменші, для звичайних, людей непомітні порухи, імпульси або гру кольорів та водночас мусять збагнути велику кількість вражень і явищ, мусять помітити деякі сталі угрупування і закономірності там, де звичайне невправне око бачить тільки хаос. Його почуття мусять мати також здатність миттю опановувати найрізноманітніші середовища й ситуації, приживатися до них і відтворювати в деталях те, що відоме авторові як сирий матеріал чи то з власних спостережень, чи добуте з книжок".

Уміння бачити і розуміти побачене охоплює широту поглядів на явища, органічний зв'язок між ними. На думку дослідників, майстер – це людина, яка своїм поглядом охоплює широкі перспективи. Глибина бачення передбачає сприйняття явищ у їх глибокому зв'язку. Йдеться про живий зв'язок речей як у просторі, так і в часі. Журналіст, як і політолог, як соціолог, має вміти бачити в минулому корінь сучасного, проектувати це сучасне на майбутнє, володіти мистецтвом прогнозу, може одним з найскладніших і водночас найпотрібніших і в науці, і в журналістиці. Це повинно бути властивим такому важливому потоку журналістської інформації, як публіцистика.

Зрозуміло, журналіст-професіонал, як і будь-який літератор, може навіть більшою мірою, ніж письменник чи соціолог, повинен вміти відшукати для вираження своїх думок відповідну літературну форму. Яскрава, багата, досконала літературна форма ніколи не дається сама собою, як безплатний додаток, а вимагає важкої праці, великих творчих зусиль. Варто пам'ятати, що форма повинна бути адекватною змісту. Всіляко прагнучи до благородної простоти, не можна не зважати на те, що заглиблене проникнення у суперечливі явища життя вимагає і відповідної форми. Вульгаризація, спрощення збіднюють зміст, спотворюють його. І, навпаки, ще більшою небезпекою є навмисна ускладненість форми, за якою може приховуватись і убогість змісту. Повну гармонію, ідеальну рівновагу глибини думки, широкого осягнення суті життя знаходимо у справжніх майстрів публіцистичного слова.

Навіть звичайний, здавалось би, відгук про ювілей відомої людини може бути неповторним, оригінальним, коли за справу береться винахідливий, з творчою фантазією журналіст. Ось, наприклад, матеріал Віталія Жежери, присвячений 70-річчю Івана Дзюби. Перелічивши головні заслуги, титули, звання і посади цієї видатної постаті, автор відзначав, що його герой "з тих рідкісних у нас гуманітаріїв, хто пише без "священного придиханія", точно, немов математик. Можливо, саме тому Дзюба як особистість мало піддається популяризації. Бо, щоб ним захоплюватись, його треба передусім читати. Але коли ми ще щось читали, Дзюбу не друкували. А коли Дзьобу почади друкувати, ми вже розучилися читати. Слово перестало бути аргументом в епоху поп-зірок, а пророків змінили укладачі щоденних гороскопів". І далі журналіст із природним відчуттям гумору і сарказму пробує схематично, але за допомогою промовистих деталей відтвориш суттєві віхи життя свого персонажа, вигадавши сценарій кінобіографії Дзюби за голлівудським, як він каже, зразком.

Часто вживаючи слово "журналістика", "журналістський текст", "літературна праця журналіста", не завжди задумуємося, що ці поняття багатозначні, що за їх допомогою ми об'єднуємо неоднозначні явища, у чому ми мали можливість переконатися. Тому знаходження єдиних вимог до майстра у цьому гарячому цеху літературної праці - робота не з вдячних. І все ж спробуємо знайти спільний знаменник.

Коли читаєш думки деяких досвідчених журналістів про саму сутність журналістського фаху, відбуваються цілком природні психологічні зміни акцентів. Людина, яка успішно працює у бізнесовій пресі, мимоволі здригається при самих словах "журналістська творчість". Добрий репортер вважає, що врятувати сучасну журналістику може лише підготовка нового покоління репортерів. Самобутній публіцист, вихований на кращих радянських традиціях, і слухати не хоче про якусь там об'єктивно викладену подієву інформацію. І кожен з них має певну рацію, бо він добре знає зсередини лише "свою" журналістику. До іншої в нього немає діла.

Хто не бачить необхідності в тому, щоб мас-медіа подавали щоденно оперативну і різнобарвну хронікольно-новинну інформацію, той не усвідомлює найпершого обоє 'язку журналіста; хто зводить усю сутність ЗМІ лише до фіксації та повідомлення новин, той загалом не розуміє глибокої сутності журналізму.

Цікаво, що до таких приблизно висновків і настанов приводять видатні сучасні мислителі, які дивляться на журналістику дещо збоку. Роздумуючи над тим, як, за афористичним висловом Андрія Шептицького, будувати Рідну Хату, Блаженніший Любомир (Гузар) наголошує на тому, що Україна перебуває у важкій ситуації, що ми маємо багато слів, декларацій, заяв, а нам "треба дій, слів, опертих на конкретних діях". "І ви, журналісти, - наголошує Владика, - маєте колосальне завдання, адже повинні бути тим товчком, який має не тільки інформувати людей, але наштовхувати їх на думання". І далі цей християнський мислитель європейського масштабу застерігає відповідально ставитися до слова, розрізняти добро і зло: "Якщо твоє слово, оперте на доказах твого життя, мене вчить більше любити, більше працювати, навіть більше терпіти задля добра - то є добре слово. Коли мене те слово вчить більше ненавидіти, руйнувати, не шанувати, принижувати других людей, не дивитися на їхні потреби, не дивитися на їхні права, прямо тільки себе пропихати – це є небезпечне слово...".

Отже, поняття журналістської майстерності навіть на індивідуальному рівні складне і суперечливе. Журналістика – динамічний і складний процес. Вона зазнає постійних змін. Журналістика багатолика як у плані різних потоків інформації, про які йшлося вище, так і різних видів комунікації. Одна річ радіо, інша - потужне інформаційне агентство. Газетна журналістика відрізняється від журнальної, а разом вони дуже неподібні до незборимо проникаючого у людське життя телебачення. А тут іще не до кінця збагненна комп'ютерна інформація.

Дата добавления: 2014-01-04