Органічний світ

У зв'язку із появою на початку палеозою захисного озонового шару у кембрії відмічається, як уже згадувалось, "вибух" життя в морях. Він проявився як в різкому збільшенні видів (якщо у венді нараховувались десятки видів, то в кембрії їх уже біля 2 тис.), так і в зростанні кількості особин всередині кожного з видів.
Відбувалась також швидка біологічна еволюція органічного світу, що призвело до появи і становлення вже до кінця кембрію всіх відомих типів тварин (крім хордових). В ранньому палеозої на зміну безскелетній фауні венду прийшли організми із хітиновими, фосфатними та карбонатними скелетами. Причини такої "раптової" появи величезної кількості організмів із скелетними, панцирними утвореннями до кінця не з'ясовані. Очевидно, тут зіграли роль такі фактори, як збільшення солоності Світового океану, зменшення вмісту СО₂ в морській воді. Зокрема, утворення карбонатних скелетів у організмів пов'язують із масовим заселенням ними в кембрії мілководдя. Відомо, що якраз на мілководді найбільш сприятливі умови для утворення карбонатних та деяких фосфатних мінералів, тому що тут міститься найменша кількість розчиненого СО₂, який різко підвищує розчинність даних мінералів.
В докембрії організми із-за відсутності озонового екрану заселяли більші глибини, де концентрація вуглекислого газу перешкоджала утворенню вапнистих скелетів. Останнє не стосується синьо-зелених водоростей, які могли, очевидно, переносити підвищені дози ультрафіолетового випромінювання і тому утворювали строматоліти на менших глибинах. Поява фосфатних і хітинових скелетів могла бути викликана конкурентною боротьбою із безскелетними організмами, крім цього скелетні утворення більш необхідні в умовах рухливого мілководного середовища, ніж на спокійних глибоководних ділянках морів.
Життя у ранньому палеозої повністю концентрувалося у водоймах, суша залишалась пустинною, якщо не рахувати перших колоній псилофітів по берегах морів, озер, боліт тощо, бактерій та деяких форм грибів.
Рослинний світ водойм був представлений водоростями (синьо-зеленими, зеленими, багряними, бурими). У кінці силуру нащадки водоростей - псилофіти - вперше в історії Землі починають заселяти прибережні заболочені ділянки материків. Псилофіти - перехідна форма між водоростями та наземними рослинами. Це кущисті і трав'янисті рослини, які розмножувались споровим способом, із слабо розвинутою кореневою системою і зачатками листя у вигляді шипів. Вважають, що псилофіти були предковою формою для трьох типів рослин: плауноподібних, членистостеблових та папоротеподібних, інтенсивний розвиток яких почався у пізньому палеозої існує також думка, що псилофіти не були першопрохідниками на суші - їхніми попередниками могли бути так звані нематофіти - проміжна ланка між водоростями і вищими рослинами - генетично пов'язані із бурими водоростями. Найдавніші рештки їх виявлені в силурійських осадках, однак належні їм спори знаходять і в пізньопротерозойських, кембрійських та ордовицьких породах. Можливо вже у ті часи вологолюбна флора нематофітів росла біля берегів морів, озер, лагун та боліт, поступившись в силурі більш досконалим псилофітовим рослинам.
Тваринний світ морів був представлений безхребетними: трилобітами, брахіоподами, граптолітами, археоціатами, головоногими, черевоногими та двостулковими молюсками, моховатками, червами, голкошкірими, форамініферами і ін.
Найбільш поширеними в ранньому палеозої були трилобіти - мешканці морського дна. Наприклад, у кембрії трилобіти складали 60% морської фауни, 30% припадало на плечоногих і лише 10% на представників інших типів. В кембрії відомо близько 1000 видів трилобітів, в ордовику - 1200, в силурі кількість їх скорочується. Відповідно виділяють три фауни трилобітів: кембрійську, ордовицьку та силурійську. Кембрійські, найбільш примітивні трилобіти, володіли панциром із зроговілого шкірного шару, у них був добре розвинутий головний щит і слабо - хвостовий; ордовицькі - мали вже міцний вапнистий панцир, навчились згортатись у клубочок, захищаючи головним і хвостовим щитами м'яку черевну мембрану. Силурійські трилобіти також згортались, мали сітчасто-складні очі з кольоровим зором, які давали змогу орієнтуватись по ультрафіолетових та інфрачервоних сигналах. Поширення в ранньопалеозойських морях хижих форм, головним чином наутилоідей (головоногих), привело до поступового вимирання цих цікавих тварин. Останні їх представники дожили до кінця палеозойської ери.
Друге місце за розповсюдженням у морях раннього палеозою займали брахіоподи. В кембрії відомі примітивні беззамкові форми з хітиново-фосфатними черепашками, в ордовику та силурі поширюються замкові брахіоподи з вапнистими черепашками.
Важливе значення для стратиграфії нижньопалеозойських відкладів мають такі морські організми як граптоліти. Це тварини, рештки яких зустрічаються в основному у відкладах ордовика та силуру, хоча дожили вони до раннього карбону. Належать до напівхордових. Хітиновий скелет граптолітів мав вигляд прямих або вигнутих гілочок, вздовж яких розташовувались циліндричні чи конічні комірки з окремими зооїдами. Жили колоніями і вели планктонний спосіб життя (в основному), використовуючи для зависання у воді плавальний міхур.
Дуже характерними мешканцями ранньокембрійських тропічних морів були археоціати - одиничні та колоніальні. Разом з губками і водоростями вони були першими рифобудівниками. Повністю вимерли до кінця раннього кембрію.
Починаючи з протерозою розвивались кишковопорожнинні (гідроїдні поліпи - строматопори, трубчасті та чотирьохпроменеві корали). Причому цікаво, що кишковопорожнинні, які складали більше половини всієї макробіоти венду, не характерні для біот кембрію - справжній розквіт їх і широке розселення починаються з ордовика.
З раннього кембрію відомі представники двостулкових та черевоногих молюсків, з пізнього кембрію поширюються головоногі молюски (наутилоідеї) - хижі форми, які панували в ранньопалеозойських морях. Розвиваючись в умовах фактичної відсутності конкуренції, деякі види їх мали прямі черепашки в 2-4,5м завдовжки.
Розквіт їх припадає на ордовицький та силурійський періоди. Полювали на трилобітів, брахіопод. У силурійському періоді дістають масове поширення (хоча відомі ще з кембрію) великі ракоподібні - ракоскорпіони. Тіло їх досягало у довжину 1-3м і закінчувалось гострим хвостовим шипом (тельсоном) з отруйною залозою. Очевидно, ракоскорпіони, як і наутилоідеї, почали швидко витісняти трилобітів і брахіопод. Група розвивалась до кінця палеозою і повністю вимерла. Зараз відома лише єдина близька до них форма - мечохвіст. Один із характерних представників ракоскорпіонів (Eurypterus podolicus) знайдений в силурійських відкладах Поділля.
В силурі появляються перші безхребетні, які пристосувалися до життя в наземних умовах. Це павукоподібні тварини, близькі за будовою до нинішніх скорпіонів. Разом із багатоніжками вони почали заселяти прибережні ділянки майже одночасно із псилофітами.
В ранньому палеозої відомі вже і перші хребетні. В континентальних відкладах раннього ордовика знаходять кістяні пластинки та шкірні зуби перших безщелепних, рибоподібних тварин, позбавлених щелеп та плавників і покритих кістяними лусками (панцир).
Ці тварини повністю вимерли до кінця девону. їх далекі родичі - сучасні миноги та ланцетники. В силурійських морях відомі перші щелепороті риби - акантоди та пластиношкірі. Перші з них мали веретеноподібне тіло, покрите бронею із дрібних квадратних лусок та внутрішній хрящовий скелет. У пластиношкірих (панцирних) риб було невелике (до 50 см) тіло, голова покривалася панциром із кістяних пластин. Населяли морське мілководдя та приустєві частини рік.
Таким чином, найбільш вагомими подіями в еволюції біосфери раннього палеозою, очевидно, слід вважати:
1) вибух життя в морях на початку палеозою, що призвело до заселення організмами морського мілководдя та епіконтинентальних басейнів;
2)появу і широке розповсюдження організмів із карбонатними, фосфатними та хітиновими скелетами;
3) початок заселення суші рослинними і тваринними організмами.
У зв'язку із останнім, слід відмітити, що поряд із псилофітами та членистоногими суша інтенсивно заселялась різноманітними мікроорганізмами. і вже до кінця силуру поверхня планети могла бути повністю освоєна ними. Мікроорганізми безумовно повинні були інтенсифікувати процеси вивітрювання гірських порід (біохімічне вивітрювання). Зростання надходження у водойми розчинених Са і Mg призводило до більш інтенсивного нагромадження біогенних і хемогенних порід, а це, у свою чергу, спричиняло різке зменшення вмісту вуглекислого газу. Суттєве зниження загальної кількості СО₂ в атмосфері відбулось якраз в кінці раннього палеозою. Однією із причин такого зниження, могло бути включення мікроорганізмів у процеси наземного вивітрювання, хоча основною причиною, очевидно, слід вважати спад вулканічної активності.

Дата добавления: 2014-01-04