Органічний світ. Сприятливі кліматичні умови, які встановилися у мезозойській ері, особливо в юрському і крейдовому періодах

Сприятливі кліматичні умови, які встановилися у мезозойській ері, особливо в юрському і крейдовому періодах, спричинили бурхливий розвиток органічного світу морів і континентів.
На суші серед рослин панівне становище займали голонасінні (мезофітна ера розвитку рослин). Особливого поширення набули гінкгові - великі дерева висотою до 30м, з гіллястою кроною і великим віялоподібним листям. Переживши у мезозої свій розквіт, гінкгові, як реліктові форми, відомі і нині. Розвивались хвойні, серед яких у кінці крейди були відомі форми, близькі до сучасних - секвойя, сосна, ялина. Важливе значення мали цикадові і бенетитові. Цикадові, або сагові відомі з тріасу, розвиваються і зараз.
Бенетитові вимерли в кінці крейди, вважають, що у них із покритонасінними могли бути спільні предки у юрському періоді.
Для ранньої та середньої юри В.А.Вахрамеєв і В.М.Синіцин виділяють у Євразії три флористичні області (чи зони):
1) Сибірська, або зона хвойно-гінкгових лісів. Тут росли дерева з річними кільцями, листопадні форми. Зона поширювалась на Шпіцберген, Землю Франца-Йосифа, північ Східно-Європейської рівнини, Урал, Сибір, Монголію і Забайкалля.
2) Перехідна, або зона змішаних цикадофіто-хвойно-гінкгових лісів охоплювала вузьку смугу від Скандинавії, Прибалтики, через південь Східно-Європейської рівнини, Середню і Центральну Азію до Центрального Китаю і Японії.
3) Південна, або зона максимального розвитку цикадових, теплолюбивих папоротей, бенетитових, хвощових, рідше гінкгових, хвойних. Це тропічна і субтропічна зона, яка відома у Західній і Середній Європі, на півдні Середньої Азії, в Індостані, Індокитаї і Південному Китаї.
Взагалі ж, як підкреслює В.М.Синіцин (1980), відмінності між геоботанічними областями в юрі носили швидше кількісний, ніж якісний характер, тобто в кожній зоні відомі всі основні представники флори, різниця була лише в перевазі тих чи інших форм у межах певних зон. Така відносна одноманітність ранньо-середньоюрської флори пов'язується із слабою контрастністю тогочасного клімату, як термічною так і за зволоженістю.
В кінці юрського періоду появляються, а в кінці крейди уже починають відігравати провідну роль серед наземної рослинності покритонасінні, або квіткові рослини (починається кайнофітна ера розвитку рослин). В крейді поширені такі їх представники як магнолії, лаври, платани, троходендрони, евкаліпти, дуби. Покритонасінні були більш пристосованими до умов континентального клімату: меншої вологості, сезонних коливань температури і осадків, більшої інтенсивності сонячної радіації, мали ряд переваг в будові судинної системи, що у кінцевому наслідку дозволило їм витіснити вологолюбивих папоротей, гінкгових та інших голонасінних рослин. Серед останніх широке розпосюдження в ранній крейді мали хвойні, які в цей час пережили пік своєї різноманітності.
Із морських безхребетних в мезозої найбільш відомі головоногі молюски-амоніти та белемніти. Крім них, розвивались двостулкові і черевоногі молюски, корали, губки, морські їжаки, найпростіші.
На шельфах морів, починаючи з середини юрського періоду, досить чітко виділяються дві зоогеографічні провінції: тропічна, або середземноморська і бореальна. Зональні відмінності виявлялися у загальному збідненні складу фаун у північному напрямі, поскільки основу їх в кожній області складали одні й ті ж групи безхребетних. Крім того, в бореальній області були відсутні шестипроменеві корали, характерні для морів тропічного Тетісу, і навпаки, поширені деякі двостулки (p.Aucella, p.Inoceramus), амоніти (p.Cadoceras, Virgatites).
Амфібії у мезозої були доживаючими формами (відомий, наприклад, великий, довжиною до 5м рід Mastodonsaurus, який вів пасивнохижацький спосіб життя, підстерігаючи свої жертви із засідок).
Вони були витіснені з суші і морів рептиліями. Останні стегоцефали вимерли в кінці тріасу. Мезозой інколи називають "віком рептилій", які панували тоді на суші, в морях і в повітрі.
Відповідно розвивались три вітки рептилій: наземна (динозаври), водна (мезозаври, плезіозаври, крокодили, іхтіозаври і ін.) і повітряна (крилаті ящери). Предковою формою цих трьох віток рептилій вважаються представники підкласу архозаврів - текодонти, двоногі ящери (передні кінцівки недоразвинуті), які жили в тріасі і походять від котилозаврів. Останні в тріасі вимерли, як і звірозубі рептилії, що дали початок примітивним ссавцям.
Дуже цікавою була група динозаврів (у перекладі - жахливі ящери). За будовою таза вони поділялись на ящеротазових і птахотазових. Серед перших були відомі хижі і травоїдні форми; птахотазові виключно травоїдні. Динозаври були найбільшими тваринами за всю історію Землі. Пересувалися вони на двох або чотирьох кінцівках, п'ятою точкою опори служив могутній хвіст. Вели наземний та напівводний спосіб життя. Так, юрський диплодок (дводум), названий так тому, що мав два мозки - один в голові (менший), інший в тазовій частині, досягав у довжину 30м, мав масивні ноги, довгу гнучку шию і маленьку голову, важив до 40т і жив по берегах водойм.З травоїдних відомі також брахіозавр (плечистий ящер) завдовжки 26м, заввишки 12м і масою в 50т, бронтозавр. Однак найбільшим був динозавр, кості якого знайдені у 1979р. в штаті Колорадо (США). Його назвали ультразавром - за реконструкцією довжина його становила 27м, а жива маса 80т. Всі перераховані динозаври вели напівводний спосіб життя, подібно до сучасних бегемотів. Вважають, що вони забрідали в водойми на глибини 4-5, а деякі і 7-8м. На переважне перебування у воді цих гігантів вказує будова їх скелета. Перебування у воді рятувало їх від нападу великих сухопутних хижаків, крім цього у воді зменшувалась вага їх величезних тіл (за рахунок витісненої води).
Птахотазові динозаври ділились на групи: птахоногі динозаври, стегозаври (панцирні динозаври) і рогаті динозаври.
До птахоногих належали зауролофи, ігуанодони і качконосі динозаври.
Ігуанодон (Iguanodon), наприклад, пересувався на двох кінцівках, у висоту досягав 5м, а в довжину 10м. Задні ноги були трьохпалими напівкопитного характеру, що давало змогу йому ходити по заболочених місцях чи по мулистому дну водойм. Кінець морди покривав роговий чохол, як у птахів дзьоб.
Стегозаври мали на спині кістяні ножоподібні пластини, які відігравали захисні функції, вели повністю сухопутний спосіб життя і пересувались на чотирьох кінцівках.
Рогаті ящери нагадували сучасних носорогів, у довжину досягали 6 м, голову покривав кістяний "комірець", а на голові були один, два, три роги. Наприклад, трицератопс (Triceratops), який жив у крейдовому періоді, був трирогий, а стиракозавр (Styracosaurus) мав півметровий ріг на носі і шість гострих шипів, які розміщувались півкругом на краю кістяного комірця.
Найбільшими хижаками за всю історію Землі були представники ящеротазових - тиранозавр (цар-ящер) (Tyrannosaurus) і тарбозавр (Tarbosaurus), крейдові форми. Пересувались на двох задніх кінцівках, спираючись на сильний хвіст, передні кінцівки були вкорочені і служили для розривання їжі. Висота їх досягала 12м. Щелепи були обсаджені гострими кинджалоподібними зубами.
Динозаври розмножувались, відкладаючи яйця в пісок, як це роблять сучасні крокодили. Деякі представники їх (із травоїдних) вели, очевидно, стадний спосіб життя, на що вказують знахідки численних відбитків слідів в одному місці (наприклад, на плато Кугітанг у Туркменистані).
Місцем, звідки динозаври поширились по всій планеті, на думку деяких дослідників, є пустиня Гобі - там найчастіше зустрічються захоронення цих тварин. Взагалі ж, якщо середовищем розселення динозаврів у юрі та ранній крейді були здебільшого приморські рівнини, то в пізній крейді вони тяжіють до периферій арідних областей, заселяючи узбережжя внутрішньоконтинентальних водойм - озер, річок, стариць, дельт, відкриті саванні простори.
Знахідки динозаврових фаун відомі в багатьох місцях планети: у Європі, Західному Сибіру, Середній Азії, Монголії, Північно-Східному Китаї, Індії, Північній Америці і ін.
Серед водних рептилій найбільш відомі плезіозаври та іхтіозаври. Плезіозавр (Plesiosaurus) мав моржоподібне тіло (7-12м) з кінцівками у вигляді плавників, довгою тонкою шиєю, яка закінчувалась маленькою головою. Жив у юрському та крейдовому періодах. іхтіозаври (Ichtyosauria) мали ідеально пристосоване до плавання тіло, ластоподібні кінцівки, зубасту пащу. Були подібні як до риб, так і до дельфінів. Народжували живе потомство і займали панівне становище в морях протягом усього мезозою.
У юрському і крейдовому періодах ящери завоювали і повітряний простір. У крилатих ящерів (найбільш відомі представники: рамфорінх, птеродактиль та птеранодон) передні кінцівки були перетворені в крила - шкіряні перепонки. Кістки їх були порожніми, щелепи - з гострими зубами. Живились в основному рибою та комахами, тому селились на прибережних скелях. Відомі як дрібні форми, розміром з горобця, так і дуже крупні. Так, в штаті Техас (США) виявлено при розкопках кості літаючого ящера з розмахом крил 15,5м.
Рептилії у мезозої дали початок птахам і ссавцям. із древніх птахів поки що виявлений лише один рід Archaeopteryx (археоптерикс), знайдений у Баварії (ФРН) у відкладах верхньої юри. Археоптерикс мав ще багато ознак ящерів. Він взагалі був дуже подібним на маленького динозавра, лише покритого пір'ям. Голову його вкривала луска, на щелепах збереглись міцні конічні зуби. На крилах було по три вільних пальці, якими він чіплявся за гілки дерев. Крила археоптерикса мало чим відрізнялись від крил сучасних птахів. Завбільшки він був, як голуб і важив близько 200 грамів.
У крейдовому періоді жили вже і нові птахи, близькі до сучасних. Це - іхтіорніс (Ichtyornis) і гесперорніс (Hesperornis). У них ще зберігалась зубаста паща, але скелет був подібний до скелета сучасних птахів.
Перші ссавці, як уже згадувалось, відомі з тріасу. Вони були невеличкі за розмірами і, очевидно, сумчасті. Жили на землі, лазили по деревах і живились комахами та дрібними рептиліями. На протязі майже 150 млн. років після своєї появи ссавці знаходились ніби в тіні рептилій, на другорядних ролях. і лише вимирання останніх у пізній крейді відкрило їм шлях до бурхливої еволюції, яка припала уже на кайнозой.
З середини крейдового періоду відбувались суттєві зміни у складі органічного світу Землі. Проходило так зване, "велике вимирання" організмів. На значних просторах планети зникли голонасінні, витіснені покритонасінними, в морях вимерли амоніти, які на цей час досягали гігантських розмірів, щезла величезна більшість рептилій, зокрема їх водні форми (за окремими винятками), крилаті ящери, динозаври.
Загадка вимирання в кінці крейдового періоду такої великої і численної групи організмів, як динозаври, до цього часу не розгадана. Причому вимирання відбулося за порівняно короткий час за геологічними мірками проміжок часу - протягом одного мільйона років (інші дослідники приводять цифри в 2-3 млн. років).
Досить поширена гіпотеза, що пояснює причини вимирання динозаврів подіями мезозойського орогенезу, які призвели до зміни кліматичних умов на Землі і характеру рослинності. Осушились величезні території з м'якою і соковитою травою, на зміну якій прийшли сухі, жорсткі рослини. Травоїдним ящерам почало не вистачати їжі, крім цього зуби їх не були пристосовані до нової їжі.
Вимирання травоїдних форм потягнуло за собою і зникнення хижих ящерів. До цього додалось похолодання клімату, що згубно впливало на холоднокровних ящерів. Однак залишається незрозумілим, чому при зміні умов динозаври не змогли мігрувати в теплі тропічні зони, які існували у крейдовому періоді.
Цікавою видається версія, яка пов'язує вимирання мезозойських гігантів із зміною вмісту мікроелементів в оточуючому середовищі. Так, зовсім недавно фізик каліфорнійського університету Л.Альварес та його син-геолог У.Альварес встановили, що в пограничному шарі між крейдовими і палеогеновими відкладами з віком близько 65 млн. років різко збільшений, порівняно з фоновим, вміст важкого металу іридію - від 30 до 200 разів. іридій, як і інші важкі метали, струйний для тварин. Підвищену концентрацію іридію, яка встановлюється в аналогічних відкладах на різних ділянках Землі, пов'язують із падінням на Землю комети, астероїда або великого метеорита, які мають високий вміст цього металу. Падіння їх могло спричинити не тільки розсіювання іридію внаслідок вибуху по планеті, але й різку зміну умов життя на поверхні і в атмосфері Землі.
Британський палеонтолог Т.Свейн відстоює гіпотезу, згідно з якою динозаврів згубила зміна рослинності в кінці крейди. Появилися покритонасінні, які містять такі алкалоїди, як стрихнін і морфін. А оскільки ящери вживали в їжу величезну кількість рослинної їжі, то вони труїлися цими речовинами. Існує ще цілий ряд цікавих гіпотез, однак проблема до цього часу залишається відкритою.
Найбільш суттєві події у біосфері мезозойської ери зводяться до наступного.
1. Панівне становище серед рослинності займають голонасінні, які у пізній крейді витісняються покритонасінними.
2. В тваринному світі морів та континентів домінуючу роль відіграють рептилії, які в тріасовому періоді дають початок ссавцям, а в юрському - першим птахам.
3. Важливою подією в крейдовому періоді був масовий розвиток в морях форамініфер, що призвело до нагромадження потужних карбонатних товщ, зокрема крейди, крейдоподібних вапняків. Можливо зв'язування цими організмами вуглекислого газу атмосфери і гідросфери в органогенні карбонатні породи спричинило і зменшення його вмісту в атмосфері, що у свою чергу, привело до зміни кліматичних умов і заміни голонасінних рослин покритонасінними.
4. Вимирання у пізній крейді дуже поширених мезозойських груп тварин: динозаврів, птерозаврів (крилатих ящерів), морських рептилій, амонітів, белемнітів, деяких двостулок (іноцерамів), а також значної кількості сумчастих, акул, брахіопод і ін., що в цілому, незважаючи на конкретні можливі причини таких вимирань, свідчить про суттєву дестабілізацію умов існування і порушення структури крейдових ехосистем, які перевищували їх регенераційні можливості.

Дата добавления: 2014-01-04