Органічний світ. Протягом кайнозою формувався сучасний органічний світ морів та континентів, сучасні ландшафти і біоценози

Протягом кайнозою формувався сучасний органічний світ морів та континентів, сучасні ландшафти і біоценози. Панівне становище серед рослин захоплюють ще у другій половині крейди покритонасінні. В палеогені особливого поширення набувають трави - злаки, осокові, лілії, морські трави. Слід сказати, що ряд дослідників вважають, що трав'янисті покритонасінні - похідні від деревних форм. Тобто процес ішов по лінії: дерева-кущі-напівкущі-багатолітні трави-однолітні трави. При цьому бурхлива еволюція трав починається вже з другої половини палеогену. Зміна деревних форм трав'янистими пов'язується із загальним похолоданням і континенталізацією клімату в кінці палеогену - початку неогену.
Відомий палеоботанік А.М.Криштофович виділяє для палеогену дві фітогеографічні провінції: тропічну та теплопомірну. Тропічна рослинність заселяла великі території на півдні США, південь Європи, південь Східно-Європейської (Руської) рівнини до широти м. Харкова, Південну і Центральну Азію південніше Тібету. Це так звана полтавська флора, до складу якої входили такі теплолюбиві рослини як пальми, лаври, олеандри, мірти, гладколисті дуби, бамбук, папороті, тис, араукарія. Помірно тепла провінція розташовувалась північніше і охоплювала північ Північної Америки, Гренландію, північ Європи, центральну і північну частину Руської рівнини, Західний і Східний Сибір, Примор'я. Тут росла флора названа тургайською, яка включала в основному листопадні і хвойні дерева: клен, береза, бук, каштан, липа, магнолія, тис, ялина.
У неогені план фітогеографічної зональності в цілому зберігався, однак у зв'язку із похолоданням межі зон поступово зміщувались на південь. Так уже в міоцені межа між помірнотеплою та тропічною зонами проходила по лінії Передальпійська зона - Закавказзя - Кунь-Лунь - нижня течія Янцзи (В.М.Синіцин, 1980). В міоценових відкладах Причорномор'я зустрічаються рештки секвой, тисів, сосен, дубів, буків, берез тощо, типових листопадних і хвойних дерев. В північній півкулі вздовж північної межі арідної зони на місці широколистих лісів і саван палеогену починають розвиватись типові степові угрупування рослин - відбувається так зване "велике остепніння рівнин". На північному сході Азії починається формування зони хвойних лісів (тайги). В пліоцені межа між тропічною та помірнотеплою зонами опустилась на рубіж хр.Тавр-Гімалаї. Завершується формування тайги на північному сході Азії, в кінці епохи на арктичних островах появляється тундрова рослинність - мохи, лишайники, карликові форми дерев. В антропогеновому періоді сформувались сучасні рослинні угрупування.
Серед морських безхребетних в кайнозої досягають розквіту двостулкові і черевоногі молюски, в палеогені бурхливо розвиваються найпростіші (нумуліти) - породоутворюючі організми. Відомі також губки, корали, голкошкірі і ін. Згідно із В.М.Синіциним (1980),у палеогені план і характер зоогеографічної зональності за фауною безхребетних зберігався таким, як і в пізній крейді. Він виділяє тропічні Середземноморську та індо-Малайську провінції, які охоплювали морські басейни Південної Європи, Південно-Західної та Південно-Східної Азії. Тут були широко розповсюджені великі форамініфери (нумуліти і ін.), колоніальні корали, морські їжаки та молюски. Бореальна помірно тепла область включала також дві провінції: Північно-Тихоокеанську (Японське, Охотське, Берінгове моря) та Західно-Сибірську (однойменний морський басейн). В першій переважала пелециподова фауна, у другій були поширені деякі форамініфери, радіолярії, діатомеї, кремнієві губки. В неогені - антропогені зоогеографічна зональність принципових змін не зазнала, лише межі зон зміщувались на південь, ставали складнішими та різкішими.
Кайнозой - вік ссавців. Ссавці широко розселилися як на суші, так і в морях. У палеогені розвинулись сумчасті, які поступово були витіснені плацентарними і збереглись в основному в Австралії у зв'язку із ізоляцією. Фауну еоцену - раннього олігоцену називають бронтотерієвою за характерним представником - бронтотерієм, що належав до непарнокопитних і був завбільшки із сучасного носорога, носові кості якого утворювали широкі і довгі роги, покриті шкірою і часто розгалужені у вигляді вилки. Крім нього, поширеними групами цієї фауни були амінодонти - масивні. коротконогі болотні тварини завбільшки із середнього чи крупного носорога, а також тапіроподібні, свиноподібні, халікотерії і ін.
Місця поширення бронтотерієвої фауни - заболочені низовини, заплави рівнинних рік, покриті густою і соковитою рослинністю, болотисті ліси тощо.
В олігоцені в периферичних частинах арідної області Азії (Казахстан, Монголія, Західний Китай) та південно-східної Європи поширюється індрикотерієва фауна - мешканці долинних лісів і боліт, а також саван на міжрічкових просторах. Типовий представник - гігантський безрогий носорог індрикотерій, який досягав у довжину 9 м, а у висоту 6 м. Живився корою і листям дерев, кочуючи по саванному дрібноліссю. Індрикотерієву фауну складали також свиноподібні - антракотерії (вели напівводний спосіб життя), амінодонти-болотні носороги, тапіроподібні, риючи гризуни і ін. В ранньому і середньому міоцені складається так звана анхітерієва фауна, яка дістала назву від невеликого лісового коня, анхітерія.
У цю фауну входили різноманітні носороги, мастодонти (попередники сучасних слонів), свині, газелі, гризуни, олені-мунтжаки і ін. В пізньому міоцені-пліоцені розвивається гіпаріонова фауна степів, саван, прерій, тобто мешканці відкритих трав'янистих просторів. Тут спостерігається переважання копитних: гіпаріони - невеликі трипалі тварини (завбільшки з осла), справжні носороги, давні коні, хоботні, антилопи, верблюди, олені, жирафи, бізони, із хижаків - шаблезубий тигр, гієни, із птахів - страуси.
Найбільшими представниками цієї фауни були мастодонти та динотерії (хоботні). Рештки останніх знайдено, наприклад, у декількох місцях Поділля в породах неогенового віку.
Гіпаріонова фауна була поширена на значних просторах південно-східної і середньої Європи, Малої Азії, Казахстану, півдня Західного Сибіру, в Монголії, Китаї, Північної Індії.
У кінці неогену вже відомі сучасні коні, зебри, осли, гіпопотами, в морях - перші дельфінові, предки майбутніх китів, тюлені, моржі. В антропогені в умовах тундри та лісотундри, в прильодовикових районах живуть мамонти, шерстисті носороги, гігантські олені, тури, печерні ведмеді, песці, вівцебики, полярні зайці і ін. Ареал холодолюбивої фауни досяг максимуму у пізньому плейстоцені, коли мешканці тундрової зони (песці, полярні куропатки і ін.) поширювались аж до Кримського півострова.
В цілому ж еволюція фаун хребетних суші на протязі кайнозою демонструє найтісніший зв'язок із зміною загальних кліматичних умов на планеті - області похолодання й засушення клімату були і основними осередками формування нових видів, досконаліших у біологічному відношенні, які пізніше поширювались повсюдно, витісняючи архаїчні форми.
Заключною і найзначнішою подією в історії Землі була поява людини, якій передувала тривала еволюція в кайнозої приматів. Перші примати появляються в кінці крейдового періоду, їх розділяють на напівмавп і мавп. Від напівмавп у еоцені виділились широконосі мавпи, які, в свою чергу, дали початок вузьконосим мавпам парапітекам. Останні населяли Європу 35-40 млн. років тому (олігоцен), пробували спускатись з дерев і ходили у напіввипрямленому стані на двох кінцівках. Наступна ланка еволюції - пропліопітек, який жив у кінці палеогену і дав дві вітки - одна з них веде до сучасних лісових глибоко спеціалізованих мавп, друга - до людей.
Подальшим етапом по другій лінії було формування близько 20 млн. років тому (у міоцені) дріопітека. із групи дріопітека близько 12 млн. років тому виділився рід рамапітека, знайденого в Індії. Близька до нього форма - кеніапітек - з віком 14 млн. років знайдена в Кенії. Рамапітеки і кеніапітеки - найдавніші попередники людини, вони володіли вже рядом ознак, притаманних людям. Від кеніапітека розвинулись дві вітки: люди і австралопітеки. Останні були вперше знайдені в Південній Африці у 1924 році, пізніше - у Східній Африці. Австралопітек ("південна мавпа") жив в інтервалі 6-1 млн. років тому. Об'єм мозку одного із представників австралопітеків - зіджантропа, знайденого англійськими антропологами Л.і М.Лікі в Танзанії, складав всього 530 см³.
Австралопітеки пересувалися на задніх кінцівках, були прямоходячими. Поблизу їх стоянок знаходять примітивні кам'яні знаряддя - зачатки культури гальок. Разом з австралопітеками у Східній Африці 2 млн. років тому розвивались і найдавніші достовірні предки людини, об'єднані дослідниками у вид Нomo habilis (людина вміла), який проіснував у Східній Африці (Танзанія, Кенія, Ефіопія) до 1,6-1,5 млн. років.
Людина вміла створила культуру гальок, тобто примітивно оброблені камені. Середній об'єм мозку у цих людей складав 642 см³, зріст 120-140 см. Слід сказати, що основні місця знахідок решток як австралопітеків, так і хабілісів у Східній Африці переважно пов'язані з районами Великих Африканських рифтів. Дані історичної антропології дозволяють зробити припущення, що можливо саме ці райони Африки і слід вважати прабатьківщиною людини.
Еволюцію людей (гомінід) умовно ділять на три етапи (фази):
1) найдавніші люди, або архантропи, які жили в інтервалі від 2 млн. до 300-500 тис. років тому;
2) давні люди (палеоантропи) з віком від 300 тис. до 30 тис. років
3) перші сучасні люди (неоантропи), нижня межа яких умовно проводиться біля 40 тис. років.
До архантропів належать пітекантроп, синантроп, гейдельберзька людина і ряд інших форм, які знайдені в Індонезії, Китаї, Європі, Африці. Відомий антрополог Ле Гро Кларк (1964) об'єднує їх під однією назвою - Homo erectus (людина випрямлена), що, очевидно, зараз видається не зовсім точним, тому що прямоходячими були і їх попередники - хабіліси.
Пітекантроп (в перекладі - мавполюдина) жив в інтервалі 1,9-0,5 млн. років, хоча більшість знахідок з острова Ява мають вік 1-0,5 млн. років. Середній об'єм мозку складав 860 см³. Пітекантроп за деякими даними вмів користуватись вогнем, створив справжні ручні рубила (культура шель).
Синантроп або людина пекінська був знайдений поблизу Пекіна і за своєю морфологією близький до пітекантропа, хоча й дещо розвинутіший. Об'єм мозку його складав в середньому 1050 см ³. Жив в інтервалі 0,5-0,3 млн. років тому. Створив культуру ашель (грубі, двосторонні рубила), вмів добувати вогонь та підтримувати його на місці стоянок, що дозволяло йому розселятись в перигляціальних районах.
В Європі знайдені рештки людини гейдельберзької з віком біля 500 тис.років.
Давні люди (палеоантропи) - це вид Homo primigenius (людина первісна) або неандерталець, за назвою долини в ФРН, де вони були виявлені у 1856р. Зараз відомо 400 знахідок костей неандертальців в Європі, Африці, Азії, що вказує на їх розселення у різних кліматичних зонах. Неандертальці були невеликі на зріст (155-165 см), об'єм мозку у них становив 1300-1600 см ³, а пропорції тіла були близькими до сучасних людей. Неандертальці були неоднорідною групою. Цікаво, що більш ранні їх форми (так звані прогресивні неандертальці) мали більше рис, притаманних людині розумній, ніж пізні форми - класичні неандертальці. Л.Лікі вважає, що у ранньому плейстоцені чи пліоцені відбулось розділення роду Нomo на дві вітки, одна з яких через прогресивних неандертальців привела до сучасної людини, інша ж завершилася пітекантропами і класичними неандертальцями. Палеоантропи жили стадами (групами), володіли членороздільною мовою. Первісні мисливці. Створили своєрідну культуру мустьє - кам'яні рубила, скребки, гостроконечники. Носили одяг, влаштовували теплі житла.
І, нарешті, неоантропи, або кроманьонці, знайдені вперше на території Франції, а пізніше і в інших місцях - у Африці, Азії, Австралії, вже практично нічим не відрізнялись від сучасних людей. Вважаються безпосередніми предками теперішніх людей.
Відрізнялись високим зростом (180-187 см), об'єм мозку - до 1600 см ³. Займались полюванням, гончарством, рибальством, землеробством. Створили дуже різноманітні культури пізнього палеоліту (солютра, оріньяк, мадлен). Жили родовим суспільством. Кроманьонці перейшли уже від еволюції біологічної до еволюції соціальної.
Крім ссавців у кайнозої інтенсивно розвивались птахи, кісткові риби. Амфібії та рептилії мали другорядне значення. Таким чином, основними подіями у біосфері кайнозою можна вважати:
1) поширення та переважання серед флори материків покритонасінних рослин, при цьому, якщо в палеогені спостерігалось домінування деревних форм, то в олігоцені-міоцені сформувалися трав'янисті угрупування, так зване "велике остепніння рівнин"; в кінці неогену в умовах сильного похолодання виділилась арктична і тундрова рослинність;
2) бурхливу еволюцію та домінуюче становище серед тваринного світу ссавців, при цьому зміна фаун (бронтотерієва, індрикотерієва, анхітерієва, гіпаріонова) спричинялася зміною фізико-географічних обстановок на планеті;
3) виділення із групи ссавців у кінці мезозою - на початку кайнозою приматів, еволюція яких призвела до появи людини розумної.

Дата добавления: 2014-01-04