Мовознавство в Давній Греції та Римі

1. Специфіка греко-римської мовної культури. Її періодизація.

2. Філософські проблеми мови.

3. Розділи мови в синхронному описі (фонетика; граматика; етимологія, стилістика).

1. Специфіка греко-римської мовної культури. Її періодизація.

У Давній Греції теорія мови була однією із складових частин філософії.

Особливості греко-римської мовної культури:

1. Греки, запозичивши свою графіку з передньоазійських писемностей, зробили одне важливе доповнення: вони почали писати не лише приголосні, але й голосні, розташовуючи всі звуки – приголосні й голосні – в одному рядку. У зв’язку з цим функціональна різниця голосних від приголосних у структурі складу й слова зникла.

2. Наступною важливою рисою є те, що граматичне вчення розвивалося прямо з філософських трактатів античності, насамперед з трактатів грецьких філософських шкіл. Тому всі філософські школи досліджували проблеми мови й проблеми писемної мови, тобто мова спочатку вивчалася філософами.

3. Третьою рисою є те, що конкретні досягнення в греко-латинській лінгвістичній традиції пов’язуються не з іменами конкретних осіб, як і Індії та Китаї (Паніні, Сю Шень), а з великою групою авторів, що працювали в різних містах, сперечалися один з одним.

Періодизація греко-римської мовної культури

Історію греко-римськогомовознавства поділяють на 2 періоди:

1) філософський (V – Ш ст. до н. е.), адже мова вивчалася філософами (цей період тривав 2 століття – упритул до александрійського періоду).

2) александрійський (з III ст. до н. е. – і до IV ст. н. е.). (Лоя – у цей період наука про мову виокремилася в самостійну науку)

2. Філософські проблеми мови

2.1. Питання походження мови.

Однією з проблем, яка привертала увагу античних мислителів, була проблема походження мови. У працях античних філософів ми знаходимо зародки майже всіх теорій походження мови, які виникли в ХVІІІ ст.

1) Античні філософи не визнавали теорію божественного походження мови і не припускали, що мова була створена однією видатною людиною.

Звуконаслідувальна гіпотеза була започаткована Демокрітом і Платоном у V-I V ст. до н.е. суть її полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи.

2) Вигукова гіпотеза (емоційна, довільних звуків). Започаткували цю теорію епікурійці Давньої Греції (IV-III ст. до н.е.), які вважали, що виникнення мов зумовлене природною потребою людини виражати звуками свій душевний стан. Суть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в людини певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами.

3) Теорія соціального договору. Її основоположник давньогрецький історик Діодор Сицилійський.

Давні вчені зазначали, що дар мови, яким володіє людина, возвеличує її над усіма живими істотами.

2.2. Дискусія про правильність імен

Однією з актуальних проблем, яка в античному світі привертала увагу філософів і розділила їх на два ворогуючих табори, була «суперечка про природний або умовний характер слів».

Дискусія про співвідношення між речами та їхніми іменами/назвами почалася в Елладі в VІ – V ст. до н. е. й тривала кілька століть.

1) Одна група – «за природою» - це вчені, які стверджували, що назви даються за природою речей.

Основоположник цієї теорії Геракліт Ефесський, на цих же позиціях були і стоїки.

Доводячи свою точку зору, прихильники Геракліта висунули низку тез:

1) назви речей визначені їх природою, оскільки люди не можуть довільно змінювати назви предметів;

2) прокляття й молитви діють на названих у них людях саме тому, що їх імена пов’язані з їх природою;

3) «відприродність» імені полягає в тому, що і ім’я, і дієслово є звуки, а звуки – явища природи, отже, імена й дієслова «відприродні».

2) Друга група – «за домовленістю» - це вчені, які вважали, що імена людям і речам (це не розрізнялося) дають умілі у своїй справі установники імен. Це була матеріалістична точка зору. До цієї точки зору схилялися Демокріт і Арістотель.

Демокріт висунув чітку аргументацію своєї теорії походження слів «за домовленістю людей»:

1) багато слів мають по кілька значень,;

2) багато понять мають по кілька назв (йдеться про явище синонімії);

3) з плином часу замість одного слова з’явиться інше, тобто якби назви давалися «за природою» не можливо було б перейменовувати людей (напр., не можна було б перейменувати Арістокла в Платона: справжнім іменем відомого філософа було Арістокл, а Платон «широкий» - лише прізвисько);

4) багато понять залишаються без назв (слів менше, ніж понять).

Проти зазначених точок зору виступив філософ-ідеаліст Платон. Дискусія про відношення між речами й їх назвами прекрасно викладена в діалозі Платона під назвою «Кратіл, або про правильність імен».

2.3. Дискусія про аналогії й аномалії

Аномалісти, на чолі із стоїком Кратесом із Маллоса (бл. 170 рр. до н. е.), твердили, що в мові щоразу доводиться бачити різноманітні відхилення від закономірностей – аномалії.

Аналогісти, очолювані видатним грецьким граматистом Арістархом (ІІ ст. до н. е., 200 – 150 рр. до н. е.), твердили, що мова відповідає системі понять, адекватно відбиває мислення, що в мові панує аналогія, закономірності.

Суперечка аналогістів і аномалістів мала позитивне значення, оскільки привернула увагу мовознавців до аналізу граматичних категорій. По-перше, у ході цієї суперечки було докладно розроблено парадигми відмінювання й дієвідмінювання і тим самим встановлено формальні аспекти морфології грецької мови. По-друге, виявлені в дискусії мовні факти стали матеріалом для побудови систематичної граматики, де поряд із регулярними граматичними правилами (аналогіями) враховані різні винятки (аномалії).

3. Розділи мови в синхронному описі.

В античній науці про мову чітко не розмежовувалися поняття буква й звук. Домінуючим терміном було слово «буква», під яким нерідко розуміли саме звук. Така ситуація існувала до ХІХ ст.

Д/грецькі вчені працювали над низкою власне граматичних питань. Саме в цей період було закладено основи вчення про частини мови, про граматичні категорії, про речення. Першим питання про частини мови поставив Арістотель у «Поетиці» й «Риториці». Він виділяв три частини мови, які повністю відповідали згаданим членам судження: ім’я, дієслово і сполучник.

Александрійська школа розрізняла 8 частин мови: ім’я, дієслово, дієприкметник, артикль, займенник, прийменник, прислівник,сполучник.

Римляни перейняли цю класифікацію в греків, але замість артикля, якого не було в латині, додали вигук. Римська номенклатура частин мови господарювала в середні віки і, зазнавши деяких змін, збереглася до сьогодні.

Тема 4

Дата добавления: 2014-01-04