Хрущов - Кеннеді. 28 жовтня 1962 р

Шановний пане Президенте!

Щоб швидше завершити ліквідацію небезпечного конфлікте... Радянський уряд... віддав нове розпорядження про демонтаж озброєнь, що Ви його називаєте наступальним, його упакування і повернення до Радянського Союзу...

І якщо нам вдасться разом з вами і за допомогою інших людей доброї волі ліквідувати цю напружену обстановку, то ми мусимо також потурбуватися про те, щоб не виникало інших небезпечних конфліктів, які можуть призвести до світової термоядерної катастрофи.

З повагою до Вас, М. Хрущов

Міжнародні відносини в 70-І половині 80-х рр.

Криза «атлантичної солідарності»

На початку 70-х років і західний, і соціалістичний світ виявилися дещо послабленими. Серед країн Заходу протягом 60-х років виникли суперечності. Сполучені Штати закликали Європу стати разом з ними однією з опор «атлантичної солідар­ності». Але щоб бути такою опорою, Європі краще було б стати єдиною державою, зі спільними органами управління, спіль­ними збройними силами. У Білому домі пропонували, щоб Велика Британія та Франція передали власну атомну зброю під американське командування і покладалися лише на натівську «ядерну парасольку». Це означало, що США стануть керівною силою «атлантичної співпраці».

Серед європейців думки щодо американського проекту роз­ділилися. Найпалкішим опонентом США виступив де Голль. Він не відмовлявся від «атлантичної співпраці», але не бажав, щоб Європа відігравала другорядну роль. Крім того, будучи патріотом, він відкидав ідею «Європейської вітчизни», у якій Франція могла б втратити своє національне обличчя. Нато­мість він висунув ідею «Європи вітчизн», тобто тісної співпраці європейських країн, але за умови збереження кожною свого суверенітету. У центрі європейського співробітництва мусив бути франко-німецький союз.

Де Голль демонстративно здійснював антиамериканські кроки. За його рішенням Франція визнала КНР і розірвала дип­ломатичні відносини з Тайванем. Він пішов на тісніші контакти з Радянським Союзом і підтримав ідею побудови єдиної Європи від Атлантики до Уралу. У 1966 р. Франція хоча і залишилася в НАТО, але вийшла з усіх військових структур організації. Вона не підтримала політику США на Близькому Сході та у В'єтнамі. Де Голль виступив проти того, щоб долар залишався міжна­родною валютою, а також не допускав до Спільного ринку найвідданішого американського союзника - Велику Британію. Хоча відставка де Голля у 1969 р. поліпшила позиції США у Європі, але його ідеї зберігали популярність в ряді європейських країн, які побоювалися американського домінування.

Послабшали позиції США і в інших регіонах планети. Коли вони остаточно відмовилися від участі у В'єтнамській війні, то це підірвало їхній престиж серед азіатських союзників, які звикли вірити, що Білий дім ніколи не кине їх напризволяще. У самих Сполучених Штатах загострилася економічна ситу­ація, що потребувало скорочення військових витрат.

Розкол у «соціалістичному таборі»

Позиції СРСР серед його союзників протягом 60-х років також послабшали. Після викриття культу особи Сталіна в опозицію до Радянського Союзу стали Китай та Албанія. Китай почав вимагати перегляду несправедливих договорів, що він свого часу підписав з царською Росією. На підставі цих договорів СРСР володів деякими землями, що їх китайці вважали своїми. Після того як СРСР відмовився від перегляду кордонів, Китай висунув претензію на півтора мільйона квадратних кілометрів радянської території. Крім того, він почав влаштовувати провокації, зокрема збройні, на кордоні з СРСР. Раніше у СРСР та КНР був спіль­ний ворог - Сполучені Штати. Од­нак на початку 70-х років китайське керівництво вирішило, що треба перейти від конфронтації зі США до співробітництва. Сполучені Штати відразу дали позитивну відповідь. У 1971 р. вони скасували ембарго на торгівлю з КНР. У 1972 р. відбув­ся візит американського президента Р. Ніксона до Китаю. Радянський Союз остаточно втратив надію підкорити собі всі без винятку соціалістичні країни. Погіршилися відносини СРСР з Румунією, яка вважала, що господарські зв'язки всередині РЕВ були нерівноправними, невигідними східноєвропейським країнам. Румунія почала налагоджувати економічні зв'язки з КНР, із західними країнами, відкидала радянські рекомендації щодо побудови соціалізму, відмовила Кремлю у підтримці на міжнародній арені. Румунія не лише відмовилася взяти участь в окупації Чехословаччини, а й осудила цю акцію.

Навіть у країнах, які брали участь у вторгненні в ЧССР, більшість населення в душі також осуджувала дії Кремля. Престиж Радянського Союзу як миролюбної держави різко впав. У 1970 р. розпочалися робітничі заворушення у Польщі.

КПРС не зуміла повністю підкорити собі і європейський комуністичний рух. Компартії Італії та Іспанії почали спові­дувати «єврокомунізм» - більш демократичний і ліберальний порівняно з радянським зразком. До цієї ідеології уважно придивлялися компартії інших країн. Тим самим СРСР втра­чав надію використати європейських комуністів у боротьбі з капіталістичним світом.

До того ж Радянський Союз не зумів здобути авторитет передової розвинутої країни. Економіка його загальмувала­ся, особливо це стосувалося сільського господарства. Він був змушений звертатися до США із проханням продавати йому зерно, якого сам вже не міг виробляти у достатній кількості.

Дата добавления: 2014-01-04