Порушених питань у нормах КПК

Застосування норм КПК 1960 р. та стан врегулювання

Шляхи вирішення виявлених порушень в контексті

Порушення вимог п. 4 ст. 5 Конвенції

Стислий огляд рішень ЄСПЛ, у яких встановлено

Порушення вимог п. 4 ст. 5 Конвенції у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» встановлено у зв’язку з тим, що заяви заявника про звільнення його з-під варти не були розглянуті судом без зволікань.

Порушення вимог п. 4 ст. 5 Конвенції у справі «Харченко проти України» констатовано, оскільки суд не забезпечив швидкий розгляд скарг заявника про звільнення з-під варти та не надав належного обґрунтування їх відхиленню. У цьому рішенні ЄСПЛ надав загальну оцінку процедури обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зазначивши, що «національні суди України, приймаючи рішення для тримання осіб під вартою, повторюють типовий набір підстав без дослідження їх належності у світлі обставин конкретної ситуації, що призводить до порушення п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Порушення вимог п. 4 ст. 5 Конвенції у справі «Плєшков проти України» встановлено у зв’язку з тим, що законодавством України не передбачено ефективної процедури розгляду питання щодо законності продовження тримання під вартою після закінчення досудового слідства.

Порушення вимог п. 4 ст. 5 Конвенції у справі «Корнейкова проти України» констатовано у зв’язку з тим, що апеляційний суд розглядав скаргу заявниці на постанову про обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за її відсутності.

Як уже зазначалося, порушення вимог ст. 5 Конвенції у рішеннях ЄСПЛ констатувалося, як правило, у зв’язку з:

– відсутністю у рішеннях суду про тримання особи під вартою посилання на те, що саме з обставин справи змусило суд дійти висновку про актуальність законодавчо визначених підстав для тримання особи під вартою. Так, наприклад, суд часто як підставу для продовження тримання особи під вартою зазначав, що у разі звільнення підозрюваний (підсудний) може ухилитися від слідства та перешкоджати встановленню істини, не зазначаючи при цьому, що саме з обставин справи змусило його дійти такого висновку;

– відсутністю в рішеннях щодо продовження тримання особи під вартою аналізу актуальності ризиків, які на початку слідства були підставою для взяття під варту. Позиція ЄСПЛ щодо розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право на свободу особи;

– відсутністю у рішеннях щодо тримання особи під вартою аналізу можливості застосування до особи інших, окрім взяття особи під варту, запобіжних заходів;

– незабезпеченням права затриманої особи «негайно» постати перед судом, який вирішить питання щодо законності її затримання.

Із набранням чинності КПК застосування такого виду запобіжного заходу, як «тримання під вартою», врегульовано у статтях 183–205 КПК. Такими законодавчими положеннями встановлено винятковість застосування цього заходу, чіткі підстави його обрання, продовження та скасування, якими враховано існуючу практику ЄСПЛ з цього питання.

Окремо слід наголосити, що відповідно до частин 2, 3 ст. 206 КПК, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому КПК порядку, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.

Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

Дата добавления: 2014-01-04