Київська Русь. Основні етапи її розвитку

Утворення держави Київська Русь. Теорії виникнення Київської Русі.

Лекція 2. Тема 2. Українська державність у VI - першій половині XIV ст.

Передумови утворення держави на Русі. Зростання ролі Києва. Соціально-економічне та політичне становище Київської Русі. Прийняття християнства. Піднесення Київської держави за часи Ярослава Мудрого.

Феодальна роздробленість Київської Русі, її причини. Утворення Галицько-Волинського князівства, його політичний соціально-економічний розвиток.

Боротьба Русі проти монголо-татарської навали. Золото-ординське іго. Ідея єдності Русі.

Культура Київської Русі. Значення терміну "давньоруська" (народність, культура, державність) в становленні українського етносу: проблеми, дискусії, сучасні оцінки.

Мета заняття:

Навчальна: засвоєння знань про: - закономірність виникнення держави у східних слов’ян на межі ІХ - Х ст.;- здатність східних слов’ян, як і інших народів Європи, до державотворення;- роль Галицько-Волинського князівства у формуванні української народності;- культуру Київської Русі як яскраве та багатогранне явище в розвитку слов’янських народів;

Розвиваюча: розвиток пізнавального інтересу, історичного мислення, умінь логічно та послідовно висвітлювати питання, аналізувати, доводити, узагальнювати;

Виховна: виховання національної самосвідомості, патріотизму.

Основні поняття: держава, нормани, ранньофеодальна монархія, великий князь, боярська дума, посадники, військова дружина, смерди, рядовичи, закупи, панщина, оброк, хрещення, феодальна роздробленість, князівство, народність, культура.

Тези лекції

У процесі поступального соціально-економічного розвитку східні слов’яни досягли своєї державності.

Поміж теорій щодо походження Київської Русі найбільш поширеними вважаються: норманська (вирішальну роль у створенні Давньоруської держави відіграли вихідці із Скандинавії – нормани), анти норманська (автохтонного походження Київської Русі)

Одним із перших, хто спробував поєднати норманську і антинорманську теорії походження Давньоруської держави був відомий російський історик В.Ключевський. Так народилася компромісна (слов’яно-варязька теорія).

Останнім часом з’явилася ще одна теорія походження держави на Русі – хозарська. Проте археологічні дослідження на території Києва свідчать, що пам’ятки хозарської культури складають лише близько відсотка від загальної кількості знахідок.

У розвитку Київської Русі можна виділити такі основні періоди:

1. Кінець IX – кінець X ст. Виникнення і становлення Давньоруської держави. Розвиток феодальних виробничих відносин.

2. Кінець X – середина XI ст. Період розквіту Київської Русі. Зміцнення державного управління. Завершення формування території держави. Розквіт давньоруської культури.

3. Друга половина XI – XIV ст. Період занепаду й феодальної роздрібненості.

У 862 р., варязький вождь Рюрик стає князем в Новгороді, створивши базу подальшої варязької експансії. Після його смерті влада переходить до Олега, який у 882 р., захоплює Київ, поєднує основні східнослов’янські землі. Він здійснив вдалий похід до Константинополя, уклав вигідну угоду з Візантією. Лінію зміцнення Русі намагався продовжити наступник Олега — Ігор (912-945 рр.). Він приєднав територію уличів та тиверців, захопив Дербент на Каспійському морі, здійснив походи на Візантію, проте не зовсім вдалі. Ігор загинув у 945р., під час спроби вдруге зібрати данину з древлян.

Його дружина Ольга встановила розмір і місце збору данини, прийняла християнство, мирно правила державою, приділяючи увагу внутрішнім справам. Ольга здійснила дві важливі дипломатичні місії до Візантії та Німеччини, зміцнюючи престиж Руської держави.

Син Ольги - Святослав (964—972 рр.) основну частину свого правління провів у походах, підкорив в'ятичів, розгромив Хазарський каганат, приєднав до своїх володінь землі Північного Кавказу. Святослав здійснив кілька походів на Болгарію, воював проти Візантії.

Найвищої могутності та розвитку Київська Русь досягла за часів правління князів Володимира Великого (980-1015 рр.), та Ярослава Мудрого (1019 — 1054 рр.). Близько 1000 року територія держави стала найбільшою у Європі. Це була поліетнічна держава.

Володимир реформує місцеве управління. За формою державного правління Київська Русь - ранньофеодальна монархія. Вся повнота виконавчої, законодавчої, судової та військової влади зосереджується в руках великого князя. Його влада була спадковою. Всі вищі ступені феодальної ієрархії – в руках одного князівського роду. Значне місце в політичній системі держави відігравала київська дружина. Призначення всіх урядовців залежало від князя і відповідали вони теж тільки перед ним.

Київська Русь класифікується як ранньофеодальна держава.

Київська Русь складалася з різних елементів, племен з різною культурою, релігією. Тому Володимир вишукував об'єднавчі чинники, особливо в ідеологічній сфері. Спочатку князь реформує язичницьку релігію, потім (988 р.) обрав християнство в візантійському варіанті. Проте прийняття християнства у візантійському варіанті істотно відмежувало Русь від Західної Європи.

Ярослав Мудрий розширив свої володіння на півночі, у 1036 р. остаточно розгромив печенігів. На честь цієї перемоги в Києві було збудовано знаменитий Софійський собор, при ньому — першу бібліотеку на Русі. Ярослав заснував Києво-Печерську лавру, митрополію в Києві. Велику увагу князь приділяв розбудові Києва. Одним з головних досягнень Ярослава стало зведення основних норм тогочасного права у збірник законів "Руська правда".

Ще за свого життя Ярослав Мудрий поділив державу між своїми синами, намагаючись позбутися розбрату.

1097 року князі скликають князівський з'їзд у Любечі, на якому було вирішено, що кожен князь мусить володіти лише своєю «вотчиною». Фактично це узаконювало роздроблення Русі на окремі князівства. Лише на деякий час Володимир Мономах (1113 - 1125 рр.) та його син Мстислав (1125 - 1132 рр.) змогли призупинити цей процес та відновити єдність Русі, але повністю перешкодити йому вони не змогли.

На українських землях утворилися Київське, Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке князівства.

Незважаючи на роздроблення, на землях Південно-Західної Русі продовжувалось формування української народності й української мови. 1187 року в Київському літопису в перше з'являється термін "Україна" в розумінні „край". Згодом ця назва стане синонімом наших земель.

У період роздроблення найсильнішим на Південно-Західній Русі було Галицьке та Волинське князівства. Їх посиленню сприяв насамперед геополітичний чинник: віддаленість від Києва та близькість до торгових шляхів у Європу; а також наявність соляних промислів, родючої землі. Галицько-Волинська Русь дала початок багатьом процесам, розвиток яких сприяв формуванню української народності, закладення її духовних та державних засад. Саме з Галицько-Волинської держави почалося усвідомлення населенням себе як окремої етносоціальної спільноти. Галицько-Волинська держава відновила і розвинула зв'язки Русі з Європою.

У цей час Русь зіткнулася з новим могутнім ворогом — монголами. У 1237—1238 рр., монголо-татари під керівництвом Батухана спустошили Північно-східну Русь. В 1239 р., вони взяли Переяслав, Чернігів, а 7 грудня 1240 р. — Київ. Українські землі потрапили у залежність від нової держави — Золотої Орди. Монголо-татарське ярмо загальмувало розвиток Русі, спричинило її відставання від Європи.

Дата добавления: 2014-01-04