В Україні

Розвиток соціологічної науки та освіти

Розвиток соціології на теренах колишнього СРСР розпочався після прийняття Постанови Ради народних комісарів в травні 1918 р. “Про соціалістичну академію суспільних наук”. Спеціальним пунктом в цьому документі було відзначено, що однією з першочергових задач необхідно “...поставити ряд соціальних досліджень у Петроградському і Ярославському університетах”. В 1919 р. був створений Соціобіологічний інститут. У 1920 р. в Петроградському університеті був створений перший в Росії факультет суспільних наук із соціологічним відділенням, яке очолив Пітирим Сорокін.

В цей період видається багато соціологічної літератури теоретичного характеру. Водночас соціологія поступово ототожнювалась з історичним матеріалізмом і перетворювалась у складову частину марксистської філософії. Відомою стає праця Миколи Бухаріна “Теорія історичного матеріалізму: Популярний підручник марксистської соціології” (1923 р.). Після виходу в світ “Короткого курсу історії ВКП(б)” Йосипа Сталіна соціологія в адміністративно-наказовому порядку була скасована. В 1923 р. соціологічна наука була оголошена ворожою марсизмові “буржуазною лженаукою”. Розпосалися масові репресії проти соціологів та статистиків. Теорія та методи соціологічного пізнання виявилися несумісні з особистою диктатурою та суб’єктивізмом у керуванні суспільством. Тоталітарна влада радше зверталася за необхідною інформацією до орагнів КДБ, ніж до науки.

Тільки починаючи з 60-х рр. XX ст. відбувається відродження соціології в СРСР. На хвилі “хрущовської відлиги” були проведені широкомасштабні дослідження по вивченню науково-технічного прогресу, соціальної структури суспільства, проблем молоді, шлюбно-сімейних відносин. Соціологія відроджується в суто прикладному аспекті, який пов’язаний з проведенням соціологічного дослідження.

У 1962 p. виникла Радянська соціологічна асоціація. Че­рез два роки в Інституті філософії AH CPCP був створений перший соціологічний підрозділ — сектор дослідження но­вих форм праці і побуту, пізніше перетворений на відділ кон­кретних соціологічних досліджень.

У 1969 р. був створений Інститут конкретних соціальних досліджень (з 1972 р. – Інтитут соціологічних досліджень, а з 1978 р. – Інститут соціології). В Україні пер­ший науковий підрозділ соціологічного профілю (відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН України) почав функціонувати в цьому ж році. У 60-ті роки започатковуються різні соціологічні досліджен­ня. Зокрема, на металургійних, текстильних, машинобудівних підприємствах Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси вивчалися питання, пов'язані з умовами життя, залежністю способу життя від соціальне-побутових і соціально-демографічних чинників.

Сприятливішими для розвитку соціології стали 80-ті роки. 7 червня 1988 р. була прийнята Постанова ЦК КПРС щодо підвищення ролі марсистсько-ленінської соціології у вирішенні вузлових і соціальних проблем радянського суспільства. Соцйіологія нарешті відновила статус самостійної науки. Почали відкриватися нові дослідницькі центри.

Восени 1990 р. ство­рено Інститут соціології Академії наук України. Головними напрямками досліжень цієї інституції є:

- вивчення особливостей соціально-статусної стратифікації в умовах ринкових перетворень;

- з’ясування факторів виникнення і механізмів подолання соціальних конфліктів у процесі трансформації суспільства;

- дослідження українськуої етнічності в сучасному світі, етнонаціональних процесів в Україні.

Згодом було засновано Соціологічну асоціацію України. Першим її президентом став Володимир Волович.

На теренах Закарпаття створюється Асоціація соціологів Закарпаття, яку очолив Петро Токар. Організовується робота Соціологічної лабораторії Закарпатського інституту МАУП імені А.Волошина (Алла Голуб’єва). Соціологічні дослідження проводить Закарпатська обласна група медіації “Медіум” (Олександр Пелін), Карпатський центр полінгових досліджень (Федір Шандор), Закарпатський інститут політичних досліджень (Віктор Пащенко) а також кафедра соціальної роботи юридичного факультету УжНУ (Іван Мигович, Руслан Жиленко, Олександр Пелін, Федір Шандор та ін.).

У вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Луганська, Дніпропетровська, Львова, Одеси відкрито факультети та відділення з підготовки професій­них соціологів. Підготовка спеціалістів вищої категорії здійснюється через аспірантуру та докторантуру Київського, Харківського університетів та Інституту соціології НАН України, що мають необхідне кадрове забезпечення та Спеціалізовані ради по захисту дисертацій. В цих закладах готують кілька сотень студентів-соціологів, близько ста аспірантів та біля десяти докторантів працюють над дисертаційними роботами. Чи достаньо цього для 48-мільйонної держави? До прикладу, в США, за свідченням американського соціолога Майкла Сваффорда, підготовкож фахівців-соціологів займається понад 1000 навчальних закладів. Щорічний випуск фахівців в коледжах та університетах сягає 10 000. Щорічно 1000 аспірантів захищають дисертації, 400-600 фахівців одержують докторські ступені. Соціологію викладають 5 000 професорів. Щорічні витрати на соціологічні дослідження сягають 1 млрд. доларів.

Поступово в Україні соціологчна наука стає універсальною академічною дисцип­ліною, основи якої тепер вивчають у всіх навчальних закладах III та IV рівнів акредитації.

З метою узагальнення вітчизняного соціологічного досвіду з 1998 р. виходить загальноукраїнський часопис “Соціологія: теорія, методи, маркетинг”. З відомих матеріальних причин не витримали та перестали існувати газета соціологіів “Український оглядач” та журнал “Філософська і соціологічна думка”.

Серед головних проблем соціологічної освіти України є:

1) проблема адекватного до змісту та рівня розвитку сучасної соціології викладання її в непрофільних закладах освіти;

2) проблема якісної, на рівні сучасних вимог, підготовки фахівців із соціологічних дисциплін;

3) проблема скоречення кількості аудиторних академічних годин, відведення їх на самостійне вивчення предмету.

Державні нормативні документи на викладання соціології в непрофільних вищих навчальних закладах відводять 1 кредит часу (54 години). Водночас величезна кількість годин більше 0,5 кредиту відводиться на самостійне опанування предмету студентами. Це породжує чимало труднощей при складанні заліків та іспитів із соціології.

Поряд із цим потрібно відзначити ряд позитивних зрушень:

1) підготовлено велику кількість підручникової літератури державною мовою. Серед відомих авторів підручників з соціології виділяються Віктор Андрущенко, Микола Горлач, Володимир Піча, Віктор Городяненко, Наталія Черниш, Анатолій Ручка, Віктор Танчер, Іван Мигович та ін. Важливим є переклад та видання столичним видавництвом “Основи” 726-сторінкової, ілюстрованої праці Е.Ґіденса “Соціологія”. Нещодавно, в 2004 р. видавництво “Юніверс” видало працю Реймона Арона “Етапи розвитку соціологічної думки”. Видані українською мовою праці “Протестантська етика і дух капіталізму”, “Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика” Макса Вебера, “Самогубство” Еміля Дюркгейма та ін.

2) 25 квітня 2001 р. виданий Указ Президента Л.Кучми “Про розвиток соціологічної науки в Україні”. Згідно Указу передбачається запровадження державних програм, створення банку даних, розвиток соціологічних служб на підприємствах, навчальних закладах, декларується практика викладання курсу з основ соціології в середніх школах, гімназіях та ліцеях, поширення соціологічних знань серед населення.

Отже, в умовах державної незалежності України соціологічна наука поступово займає чільне місце в системі гуманітарних та суспільних дисциплін. Наукові соціологічні інституції займаються вирішенням практичних проблем українського суспільства. Викладання соціології є обов’язковим у всіх вищах навчальних закладах. Поряд із проблемами викладання соціологічної науки можна констатувати ряд позитивних зрушень, насамперед, пов’язаних з виданням і перекладом соціологічної літератури та впровадженям у практику президентського Указу “Про розвиток соціологічної науки в Україні”.

Дата добавления: 2014-01-04