Тема 10 Сучасна макроекономічна політика

1. Фіскальна політика та її інструменти.

2. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.

3. Фіскальна політика і державний бюджет.

4. Методи грошово-кредитного регулювання економіки.

5. Політика зайнятості і доходів (частково самостійно).

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це сукупність фінансових заходів держави, які стосуються регулювання бюджетних доходів і витрат з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Основними функціями фіскальної політики є: вплив на стан господарської кон’юнктури; перерозподіл національного доходу; нагромадження фінансових ресурсів для здійснення соціальних програм.

Використовуючи механізми та інструменти фіскальної політики, держава на різних етапах економічного циклу може проводити різні варіанти політики - стимулюючу і стримуючу. Макроекономічні дослідження також дозволили зробити висновок про мультиплікативний вплив фіскальної політики на ВВП.

В залежності від того, як забезпечується вплив бюджетно-податкових інструментів на макроекономіку, розрізняють дискреційну і недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика ( ДФП)- це система заходів держави, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних доходів і витрат, які здійснюються через державні рішення і прийняття нових законів з метою впливу на виробництво, безробіття та інфляцію.

Інструменти ДФП:

1. Державні закупівлі (G) - збільшуючи або зменшуючи їх, держава впливає на сукупний попит і реальний ВВП безпосередньо;

2. Чисті податки (Т) - змінюються за рахунок змін податкових ставок та трансфертів і впливають на реальний ВВП опосередковано, через споживання.

Цілеспрямований вплив державних закупівель на ВВП здійснюється на основі визначення бажаного приросту ВВП:

+∆Y = +∆G • m_e, де: ΔY- приріст ВВП; ΔG- приріст державних видатків; m_e - мультиплікатор витрат.

m_e = ∆Y/∆G = 1/(1 –МРС), адже державні закупки є складовою сукупних витрат (формула не враховує автоматичних податкових змін).

Держава впливає на ВВП і через податки: через запровадження змін в системі та рівнях оподаткування.

Збільшення податків призводить до скорочення доходів і до зменшення споживання та заощадження. Зменшення податків забезпечує збільшення доходів і відповідне зростання споживання та заощадження. Величина збільшення і зменшення визначається граничною схильністю до споживання та заощадження. Початкова зміна споживчих видатків мультиплікується як і раніше: ∆Y = МРС • ∆T • 1/(1-МРС). Мультиплікатор податків обчислюється так: т_t = ∆ Y/∆T = МРС/ (1-МРС)

Мультиплікатор податків (т_t) показує, на скільки одиниць зміниться рівноважний ВВП у відповідь на зміну податків на одну грошову одиницю.

Ця формула застосовується для автономних чистих податків. Автономними є ті, що не залежать від ВВП як доходу.

Щоб мати уяву про приріст ВВП, пов’язаний із зменшенням податків, використовують формулу:

+ ∆Y = -∆T • m_t

Держава може застосовувати двоінструментну дискреційну фіскальну політику:одночасно змінювати розмір державних закупок і чисті податки. За цих умов ВВП змінюється двічі і у протилежних напрямках:

∆Y = +∆G • m_e - ∆T • m_t

Нерідко в національній економіці державні видатки і податки змінюються на однакову величину (∆G = ∆T). Економісти називають такий бюджет збалансованим. Вплив збалансованого бюджету на ВВП для кращого розуміння варто дослідити на прикладі (див 10, с. 238-239), це дозволить вийти на мультиплікатор збалансованого бюджету (т_b) - коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється ВВП (∆Y) за зміни державного бюджету (∆B) на одиницю, вивести його формулу та визначити математичні параметри. т_b = ∆ Y/∆B

Автоматична фіскальна політика - це політика, яка базується на встановленні певної системи податків та трансфертів і без періодичного їх перегляду забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично.

Переважна більшість податків залежить від доходу і тому змінюється разом із зміною ВВП, навіть за стабільних податкових ставок і рівнів трансфертів. До податків, які залежать від доходу, відносять податок з доходів громадян, податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, відрахування у різні фонди. Чисті податки, які автоматично, тобто без державних рішень, змінюються в залежності від зміни ВВП, називаються автоматичними податками. Чутливість податків до ВВП залежить від системи оподаткування. Автоматичні податки отримали назву вмонтованих стабілізаторів, адже будучи запровадженими, вмонтованими в економіку, вони здатні забезпечувати стабілізаційний ефект за різних економічних умов на основі саморегулювання: зі збільшенням обсягів національного виробництва у фазі економічного піднесення податкові вилучення автоматично зростають і завдяки цьому стримується небажане інфляційне зростання; зі скороченням обсягів національного виробництва у фазі економічного спаду податковий тиск автоматично зменшуються, що дозволяє підтримати економіку і стимулювати її розвиток.

Слід зазначити, що автоматичні чисті податки, як вмонтовані стабілізатори не здатні повністю усунути інфляційний та рецесійний розриви.

Щоб врахувати вплив на ВВП автоматичних чистих податків використовується такий показник, як граничний коефіцієнт податків.

Граничний коефіцієнт податків (MTR) показує, на скільки грошових одиниць змінюється величина автоматичних податкових вилучень зі зміною доходу на одну грошову одиницю.

MTR = ∆T/∆Y

З урахуванням впливу автоматичних чистих податків, формули мультиплікатора витрат і податкового мультиплікатора будуть мати вигляд: m_е = 1/ 1-MPС• (1-MTR) m_t= MPC/ 1-MPС• (l-MTR)

Ці формули більш реалістично і повно відображають вплив механізмів та інструментів фіскальної політики на ВВП.

В межах макроекономічного аналізу досліджується також модель фіскальної політики з урахуванням пропозиції. Теорія економіки пропозиції розглядалась у попередній темі і було з’ясовано, що вона містить в собі ряд обгрунтувань і рекомендацій стосовно проведення податкової політики.

Взаємозв’язок між розміром податкової ставки та обсягом податкових надходжень ілюструє крива Лаффера. В економічній літературі вона має різну конфігурацію, в залежності від того, як позначити вісі координат. Один з варіантів показано на рисунку 9.1.

Рис. 9.1. Крива Лаффера

Реальні економічні відносини між державою та іншими економічними суб’єктами з приводу акумуляції та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни відображає державний бюджет.

Державний бюджет представляє собою грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків держави за певний період.

Державні видатки складаються з державних закупівель і трансфертних платежів.

Доходи держави в основному формуються за рахунок податкових надходжень а також державних позик і позабюджетних цільових фондів.

Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика одночасно впливає на економічний розвиток країни.

Таким чином поєднуються дві функції фіскальної політики: стабілізаційна та бюджетна.

Можливий стан держбюджету:

1. Збалансований бюджет (витрати = доходам).

2. Дефіцитний бюджет (витрати більше за доходи).

З. Профіцитний, надлишковий бюджет (витрати менше за доходи).

Переважна кількість країн зводить бюджет з дефіцитом. Розрізняють:

1. Структурний дефіцит - перевищення державних витрат над надходженнями у бюджет в умовах повної зайнятості, що виникає як результат певної фіскальної політики.

2. Циклічний дефіцит - виникає в результаті циклічного падіння виробництва і відображає кризові явища в економіці, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію.

3. Фактичний дефіцит - перевищення державних витрат над надходженнями у бюджет, що виникає під впливом фіскальної політики і циклічних коливань.

Стан держбюджету визначається за допомогою бюджетного сальдо.

Бюджетне сальдо (BS) - різниця між чистими податками і державними закупівлями.

Розрізняють:

1. Фактичне бюджетне сальдо(ВS) - характеризує стан держбюджету в умовах фактичного рівня зайнятості: ВS = Y∙ATR - G, де ATR - середній коефіцієнт податків. ATR = T/Y Т = Y∙ATR - фактичні податкові надходження до бюджету.

2. Потенційне бюджетне сальдо(ВSp) - показує, яким могло би бути бюджетне сальдо за умов повної зайнятості: BS_p= Y_P∙ATR - G

З. Циклічне бюджетне сальдо(ВS_с) - відображає втрати бюджетом доходів в результаті неповної зайнятості: BS_с = BS – BS_р

Враховуючи, що складовими держбюджету є доходи і витрати, вплив фіскальної політики на економіку здійснюється саме через держбюджет.

В умовах неповної зайнятості фіскальна політика повинна бути стимулюючою: державні закупки мають зростати, а податковий тиск зменшуватись, але одночасно виникає або збільшується бюджетний дефіцит.

В умовах повної зайнятості фіскальна політика має бути стримуючою: державні закупівлі повинні зменшуватись, а податковий тиск збільшуватись. В цій ситуації бюджетний дефіцит зменшується, або виникає бюджетний надлишок.

Вмонтований стабілізатор у вигляді автоматичних змін обсягу податкових надходжень також відіграє свою роль.

Вплив заходів фіскальної політики на ВВП є мультиплікативним, це вже відмічалось і про цю особливість не потрібно забувати.

Дискреційна фіскальна політика, яка претендує на ефективне використання держбюджету завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи балансування державного бюджету. Особливо гостро це питання стоїть в період економічного спаду. Виходячи із світового досвіду, перевага віддається стабілізації. Держави свідомо йдуть на незбалансованість бюджету, припускаючи дефіцит та одночасно орієнтуючись на те, що правильно проведена політика забезпечить зростання виробництва і самоліквідацію дефіциту.

Джерела дефіцитного фінансування

1. Внутрішні позики (за рахунок розміщення державних цінних паперів)

2. Зовнішні позики.

3. Грошово-кредитна емісія.

Остання є найбільшою загрозою для економіки, адже пов’язана з виникненням неконтрольованої інфляції та іншими негативними наслідками.

Позичені кошти, як правило, потрібно повертати. Позики породжують борги.

Державний борг -це сума позик отриманих державою за мінусом повернених позик.

Але для оцінки державного боргу частіше використовують відносні показники заборгованості: державний борг як відсоток ВВП; відношення суми обслуговування державного боргу до ВВП.

Наслідки впливу державного боргу на економіку, залежно від їх характеру, поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові наслідки бюджетного дефіциту і державного боргу відомі як проблема «витіснення». Довгострокові економічні наслідки державного боргу відомі як тягар боргу.

Ефектів витіснення розрізняють два. Перший ефект витіснення виникає через підвищення процентних ставок у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів і розміщення їх на відкритому ринку(зростає попит на гроші…); Другий ефект витіснення пов’язаний з впливом на чистий експорт, який може скорочуватись в результаті того, що зростання процентної ставки збільшує попит нерезидентів на вітчизняні активи та національну валюту...

Довгострокові наслідки державного боргу пов’язані зйого впливом на нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.

Питанням грошово-кредитної політики та грошово-кредитного регулювання приділяється велика увага як в економічній теорії, так і в реальному житті.

Грошово-кредитне регулювання - це комплекс заходів, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягів наданих кредитів, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава може впливати на економічний розвиток країни.

Грошово-кредитне регулювання в Україні втілюється через грошово-кредитну або монетарну політику.

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Головним суб’єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність коме­рційних банків.

Національний банк у своїй політиці застосовує певні методи: операції на кредитному ринку; зміна рівня мінімальних резервів; визначення рівня облікової ставки.

Операції на кредитному ринку: регулювання полягає у впливі Національного банку на пропозицію грошей шляхом купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку - найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. В процесі купівлі-продажу цінних паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням. При купівлі цінних паперів продавець отримує гроші, на величину яких збільшується грошова база. Протилежний результат досягається при їх продажу.

Зміна рівня мінімальних резервів: даний інструмент застосовується як засіб швидкого скорочення або збільшення кредитної маси в грошово-кредитній системі країни. Користуватися цим інструментом необхідно дуже обережно, так як норма обов’язкових резервів впливає на рівень грошового мультиплікатора.

При збільшенні НБУ норми грошових резервів скорочується грошова пропозиція, підвищується відсоткова ставка і гроші стають «дорогими» (рестриктивна політика). При зменшенні НБУ норми грошових резервів, навпаки, збільшується пропозиція грошей, зменшується відсоткова ставка і гроші стають «дешевими» (експансіоністська політика).

Визначення рівня облікової ставки: політика облікової ставки є інструментом прямого регулювання грошово-кредитного обігу через відсоток, під який НБУ надає кредити комерційним банкам, тобто через облікову ставку. Цей метод застосовується НБУ для управління кредитною активністю. Розмір облікової ставки встановлюється з урахуванням кон’юнктурних коливань в економіці.

Встановлення низької облікової ставки призводить до збільшення резервів у комерційних банків, зростання пропозиції грошей, зниження відсоткової ставки на грошовому ринку. Підвищення облікової ставки призводить до протилежних результатів.

Монетарна політика регулювання економіки надає перевагу приросту грошової маси в обігу як визначальної ланки господарського механізму. Зміна пропозиції грошей впливає на сукупний попит, а через нього на обсяги національного виробництва, зайнятість, ціни (на основне монетарне правило вже зверталась увага).

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціл­лю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профі­лактики звільнення, навчання і підвищення кваліфікації, актив­ний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомоги безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць че­рез державну службу зайнятості. Така політика може себе виправ­дати лише при високій гнучкості ринку праці в цілому.

На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

1. Європейська модель - це скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростання дохо­ду. Така політика передбачає дорогу систему допомог для вели­кої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель - це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в держав­ному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що спричиняє звільнення.

3. Американська модель орієнтується на створення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної ча­стини економічно активного населення. При такому підході без­робіття формально зменшується, але збільшується кількість лю­дей з низькими доходами.

З огляду на соціальну важливість проблеми зайнятості ринок пра­ці потребує кваліфікованого державного регулювання. Одним з осно­вних показників, що характеризують ступінь державного регулюван­ня ринку праці є відсоток ВВП, який витрачається на здійснення про­грам такого регулювання. У країнах—членах ОЕСР на різноманітні державні програми на ринку праці витрачається від 0,5 до 5 % ВВП (зокрема 1 % у США та Японії, 5 % у Данії).

Досвід багатьох країн показує, що особливо важливе значення мають такі чотири напрями регулювання ринку праці. По-перше, стимулювання зростання зайнятості і збільшення кількості робо­чих місць. По-друге, підготовка й перепідготовка робочої сили. По-третє, сприяння найманню робочої сили. По-четверте, соціа­льне страхування безробіття.

Дата добавления: 2014-01-04