Позначення небезпечного вантажу на транспортних засобах

Позначення небезпечного вантажу на транспортних засобах.

Правила перевезень великовагових i великогабаритних вантажiв

Великоваговi i великогабаритнi вантажi при вантаженнi, перевезеннi та розвантаженнi потребують не тiльки додержання пiдвищеної обережностi, застосування спецiальних пристроїв i крiплення, а також вiдповiдних умов на маршрутi перевезення i спецiальних узгоджень та дозволiв.

Особливостi перевезень цiєї категорiї вантажiв розглядаються в окремих

Iнструкцiях i Правилах перевезень великовагових i великогабаритних вантажiв в Українi.

Питання для самоперевірки:

1. Як здійснюється технологічний процес перевезення великовагових вантажів?

2. Як здійснюється технологічний процес перевезення великогабаритних вантажів?

3. Як здійснюється технологічний процес перевезення побутових машин i приладiв?

4. Як здійснюється технологічний процес міжміського перевезення вантажів?

8.2 Класифікація небезпечних вантажів за характером і ступенем небезпеки.

Самостійна робота

Особливості організації і технічного забезпечення перевезень окремих класів небезпечних вантажів.

Вимоги до рухомого складу, що здійснює перевезення небезпечних вантажів.

Література.

1.Коваленко В.М., Щуріхін В.К., Вантажні автомобільні перевезення: Підручник.-К.:Літера ЛТД, 2006.-304с. С.206-210.

2.Вільковський Є.К., Бакуліч О.О. Вантажознавство: навчальний посібник.-Львів: «Інтелект-Захід», 2005,-224с. С.43-52.

3. Довідкові матеріали до виконання курсової роботи з дисципліни «Вантажознавство». С.89-96.

Надвірна

Відповідно до вимог Законів України «Про перевезення небез­печних вантажів», «Про автомобільний транспорт», «Про приєднан­ня України до Європейської угоди про міжнародне дорожнє пере­везення небезпечних вантажів (ДПНВ)» для забезпечення безпеки перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом ви­дано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 р. № 822. Згідно з ДПНВ транспортні засоби та упаковки не­безпечного вантажу на транспортних засобах мають позначення у вигляді інформаційної таблиці (рис. 1). Тло помаранчевого кольо­ру, рамка та написи — чорного. У верхній частині інформаційної таблиці вказується ідентифікаційний номер небезпеки, у нижній — ідентифікаційний номер речовини згідно з переліком ДПНВ.

Ідентифікаційний номер небезпеки складається з двох або трьох цифр, якими позначають такі види небезпеки:

1) вибухові речовини;

2) виділення газів в результаті тиску або хімічної реакції;

3) займистість рідин (парів) і газів або рідин, що самонагріваються.

Рисунок1- Позначення ідентифікаційного номера виду небезпеки та ідентифікаційного номера речовини на транспортному засобів

4) займистість твердих речовин або таких, що самонагріваються;

5) горіння (окиснювальний ефект);

6) токсичність або небезпека інфекції;

7) радіоактивність;

8) корозійна активність;

9) довільна активна реакція, що призводить до вибуху, роз­паду, виділення значної кількості тепла, легкозаймистих або токсич­них газів.

Подвоєння цифр означає посилення виду небезпеки. Нуль (0) ставиться у випадку, коли речовина має один вид небезпеки. Якщо перед цифрами стоїть літера «X», то це означає, що речовина всту­пає в небезпечну реакцію з водою. Тобто, застосовувати воду для гасіння пожежі заборонено.

Приклади ідентифікаційних номерів небезпечних речовин: Х886 — сильно корозійна речовина, токсична, з водою реагує небезпечно, для гасіння воду застосовувати заборонено; 70 — радіоактивна речовина; 55 — сильно займиста речовина; 22 — охолоджений газ;

323 — займиста рідина, яка під час взаємодії з водою виділяє займисті гази;

333 — пірофорна (займиста) рідина;

362 — займиста отруйна рідина, яка під час взаємодії з водою виділяє займисті гази;

382 — займиста токсична рідина, яка під час взаємодії з водою виділяє займисті гази;

423 — тверда речовина, яка під час взаємодії з водою виділяє

44 — займиста тверда речовина, що знаходиться в розплавле­ному стані та має високу температуру;

446 — займиста тверда речовина, токсична, що знаходиться в розплавленому стані та має високу температуру;

462 — токсична тверда речовина, яка під час взаємодії з водою виділяє займисті гази;

482 — корозійна тверда речовина, яка під час взаємодії з водою виділяє займисті гази;

539 — займистий органічний перекис;

606 — інфекційна речовина;

623 — токсична рідина, яка під час взаємодії з водою виділяє займисті гази;

823 — займиста токсична рідина, яка під час взаємодії з водою виділяє займисті гази;

90 — небезпечна для навколишнього середовища речовина.

8.2 Класифікація небезпечних вантажів за характером і ступенем небезпеки

Клас 1 — вибухові матеріали, що за своїми властивостями мо­жуть вибухати, викликати пожежу вибуховою дією, а також при­строї, що містять вибухові речовини і засоби вибухання, призначені для створення піротехнічного ефекту.

Поділяються на підкласи:

1.1 — вибухові і піротехнічні речовини і вироби з небезпекою вибуху масою, коли вибух миттєво охоплює весь вантаж;

1.2 —- вибухові і піротехнічні речовини і вироби, що не вибу­хають масою;

1.3 — вибухові і піротехнічні речовини і вироби, що мають не­безпеку займання з незначною вибуховою дією або без неї;

1.4 — вибухові і піротехнічні речовини і вироби, що станов­лять незначну небезпеку вибуху під час транспортування тільки у

випадку підпалу чи ініціювання, що не призводять до руйнування пристроїв і упаковки;

1.5 — вибухові речовини з небезпекою вибуху масою, які на­стільки нечутливі, що при транспортуванні чи ініціюванні перехід від горіння до детонації малоймовірні;

1.6 — вироби, що містять винятково нечутливі до детонації речовини, які не вибухають масою і характеризуються низькою імо­вірністю випадкового ініціювання.

Вибухові суміші газів, парів і пилу не розглядаються як вибу­хові речовини.

Клас 2 — гази стиснені, зріджені охолодженням і розчинені під тиском, що відповідають хоча б одній з таких умов: абсолютний тиск парів при температурі 50°С дорівнює чи вище за 300 кПа або критична температура нижче 50° С.

За фізичним станом гази поділяються на:

стиснені, критична температура яких нижче -10°С;

зріджені, критична температура яких дорівнює чи вище -10°С, але нижче 70°С;

зріджені, критична температура яких дорівнює чи вище 70°С;

розчинені під тиском;

зріджені охолодженням, аерозолі і стиснені гази, що потрап­ляють під дію спеціальних розпоряджень. Гази поділяються на підкласи:

2.1 — незаймисті гази;

2.2 — незаймисті отруйні гази;

2.3 — легкозаймисті гази;

2.4 — легкозаймисті отруйні гази;

2.5 — хімічно нестійкі;

2.6 — хімічно нестійкі, отруйні.

Клас 3 — легкозаймисті рідини, суміші рідин, а також рідини, що містять тверді речовини в розчині або суспензії, які виділяють легкозаймисті пари, що мають температуру займання в закритому тиглі 61 °С та нижче.

Поділяються на підкласи:

3.1 — легкозаймисті рідини з низькою температурою займання і рідини, що мають температуру займання в закритому тиглі нижче -18°С або мають температуру займання у поєднанні з іншими не­безпечними властивостями, крім властивості легко спалахувати;

3.2 — легкозаймисті рідини із середньою температурою зай­мання в закритому тиглі від 18 до 23°С;

3.3 — рідини, що займаються з високою температурою займан­ня від 23 до 61°С включно в закритому тиглі.

Клас 4 — легкозаймисті речовини і матеріали (крім класифіко­ваних як вибухові), здатні під час перевезення легко займатися від зовнішніх джерел вогню, у результаті тертя, поглинання вологи, мимовільних хімічних перетворень, а також при нагріванні.

Поділяються на підкласи:

4.1 — легкозаймисті тверді речовини, здатні легко займатися від короткочасного впливу зовнішніх джерел (іскри чи температури тертя) і активно горіти;

4.2 — самозаймисті речовини, що у звичайних умовах транс­портування можуть мимоволі нагріватися і займатися;

4.3 — речовини, що виділяють займисті гази при взаємодії з водою.

Клас 5 — речовини, що окиснюють, і органічні пероксиди, здатні легко виділяти кисень, підтримувати горіння, а також можуть за відповідних умов або в суміші з іншими речовинами викликати самозаймання і вибух.

Поділяються на підкласи:

5.1 — речовини, що окиснюють, які самі собою не займисті, але сприяють легкій займистості інших речовин і виділяють кисень при горінні, збільшуючи цим інтенсивність вогню;

5.2 — органічні пероксиди, що у більшості випадків займисті, можуть діяти як окиснювальні речовини і небезпечно взаємодіяти з іншими речовинами. Багато з них легко займаються і чутливі до удару і тертя.

Клас 6 — отруйні й інфекційні речовини, здатні викликати смерть, отруєння або захворювання при попаданні всередину орга­нізму, або при попаданні на тіло.

Поділяються на підкласи:

6.1 — токсичні речовини;

6.2 — інфекційні речовини.

Клас 7 — радіоактивні матеріали.

Клас 8 — корозійні речовини.

Клас 9 — інші небезпечні речовини та вироби.

Самостійна робота

Особливості організації і технічного забезпечення перевезень окремих класів небезпечних вантажів.

Вибухові речовини

1. Перевезення вибухових речовин здійснюється відповідно до вимог чинних Правил і «Спеціальних вимог із забезпечення безпеки під час перевезення небезпечних вантажів класу 1 автомобільним транспортом».

2. Технологія і послідовність навантаження вибухових речовин на транспортні засоби повинні здійснюватися таким чином, щоб вантажоотримувача їх можна було розвантажувати без додаткового переміщення в кузові транспортного засобу.

3. Затарені в бочки вибухові речовини слід перевозити в лежа­чому положенні бочок з орієнтацією їх уздовж поздовжньої осі транспортного засобу.

4. Перевезення вибухових речовин здійснюється при обов'яз­ковому супроводі транспортного засобу відповідальною особою (експедитором), виділеною вантажовідправником-вантажоотримувачем, що має право на охорону або проведення робіт із зазначе­ними вибуховими речовинами.

5. Особа, яка відповідає за перевезення вибухових речовин (су­проводжуючий експедитор), повинна знаходитися в кабіні авто­мобіля, що перевозить вибухові речовини, а при русі колоною — у першому автомобілі.

6. Під час перевезення аміачно-селітрових вибухових речовин (тротилу і його сплавів з іншими нітросполуками, за винятком ви­бухових речовин, які містять рідкі нітроефіри, гексоген і ТЗН) у цент­ралізованих контейнерах слід дотримуватися вимог ДСТУ «Транс­портування вибухових матеріалів у контейнерах. Загальні вимоги».

7. Забороняється перевезення вибухових речовин на автопричепах, автобусах загального призначення й автомобілях з пасажирами.

8. Перевезення вибухових речовин, що містять рідкі нітро­ефіри, при температурі навколишнього середовища нижче темпера­тури їхнього замерзання і при тривалості перевезення понад одну годину, здійснюється на транспортних засобах, що мають утеплені кузови.

9. Під час перевезення ящиків з порохом чи снарядами їх роз­міщують на відстані 0,5 м один від одного і закріплюють.

10. Забороняється проїзд транспортного засобу з вибуховими речовинами на відстані ближче 300 м від вогнищ пожеж і ближче 80 м від факелів нафтогазових промислів.

11. Під час грози в дорозі транспортний засіб з небезпечними вантажами слід зупинити на відстані не менш 200 м від житлових будівель чи лісу і не менш 50 м від інших транспортних засобів, що стоять.

У цих випадках обслуговуючий персонал, крім охорони, повинен бути виведений від транспортного засобу па відстань не менш 200 м.

12. Перевезення транспортних засобів з вибуховими речовина­ми на поромах через водні перешкоди здійснюють за відсутності на поромі інших транспортних засобів і людей.

Гази стиснені, зріджені і розчинені під тиском

1. Перевезення стиснених, зріджених і розчинених під тиском газів здійснюється відповідно до вимог чинних Правил, «Правил безпечної експлуатації цистерн, працюючих під тиском», «Тимча­сових правил перевезення зрідженого природного газу автомобіль­ним транспортом», «Правил безпеки в газовому господарстві», затверджених Держміськтехнаглядом, а також «Технічних умов на газ горючий природний зріджений. Паливо для двигунів внутріш­нього згоряння» (див. додатки 23, 24).

2. Перевезення балонів із стисненими і зрідженими газами до­пускається при повній справності балонів і їхньої арматури, заглу­шок, а також за наявності на балонах чітких написів певного кольо­ру, запобіжного ковпака, знаків небезпеки.

3. Наповнення балонів газами здійснюється до встановленої норми, про що робиться позначка в товарно-транспортній накладній «Балони наповнені не вище встановленої норми», а також запис «Балони перевірені на герметичність, витоків газу немає».

4. На бортових автомобілях балони зі стисненим і зрідженим газом перевозяться:

• у горизонтальному положенні на спеціальних дерев'яних під­кладках з вирізаними гніздами за розміром діаметрів балонів, венти­лями усередину кузова;

• у вертикальному положенні — із установленими на балонах кільцями, виготовленими з гуми чи мотузки діаметром не менш 25 мм для запобігання від ударів.

Граничне завантаження автомобілів встановлюється залежно від категорії доріг.

5. Під час перевезення балонів з газом у літній період їх вкри­вають брезентом для захисту від нагрівання сонячними променями, крім того, на бортових автомобілях встановлюють два вуглекис­лотних чи порошкових вогнегасники, у передньому куті лівого бор­та — червоний прапорець.

6. Автомобілі-цистерни автопоїзди (рис. 12.3), які застосову­ються для перевезення стиснених, зріджених і розчинених під тис­ком газів, повинні мати, крім написів, передбачених чинними Пра­вилами, такі клейма і написи:

назва заводу-виробника;

номер цистерни;

рік виготовлення і дата огляду;

загальна маса, т;

місткість, м3;

величина робочого і випробувального тиску, кПа; клеймо ВТК заводу-виробника; реєстраційний номер.

7. На автомобілях-цистернах повинно бути встановлене таке обладнання:

• вентиль для заповнення і випуску (зливу) газів, що перево­зяться;

• вентиль для відбору парів газів, що перевозяться;

• вентиль для вирівнювання тиску і випуску (скидання) парів на верхній частині цистерни;

• два запобіжні клапани;

• манометр;

• пристрої контролю рівня рідини;

• пристрої, що автоматично захищають автоцистерну від ава­рійних витрат газу по зливно-наливних комунікаціях.

8. При проведенні газоскидання (у разі потреби) слід керувати­ся такими вимогами:

• у районі газоскидання стороннім особам забороняється знахо­дитися на відстані ближче 50 м;

• газоскидання токсичних речовин дозволяється у спеціально відведених для цієї мети місцях і з дотриманням заходів особистої безпеки персоналу;

• під час газоскидання двигун транспортного засобу слід вимк­нути, транспортний засіб і комунікації газоскидання надійно заземлити;

• тиск скидання не повинен перевищувати більш ніж на 10 % робочий тиск цистерни;

• тиск у цистерні повинен знижуватися зі швидкістю не більше ніж на 10 кПа за хвилину;

• скидання газу здійснюють за вітром убік від транспортного засобу, населених пунктів і будівель.

Легкозаймисті рідини

1. Легкозаймистими рідинами вважаються рідини, тиск парів яких при температурі +50 °С становить не більш 300 кПа (3 бари), а температура займання — не більш 100 °С.

2. Легкозаймисті рідини, що перекислюються (ефіри і деякі ге­тероциклічні оксидні речовини), допускаються до перевезення в то­му випадку, якщо зміст пероксиду в них не перевищує 0,3 %.

3. Аптечні, москательні, парфумерні товари й інші суміші, що містять займисті речовини, відносяться до небезпечних вантажів у випадку, якщо температура займання цих сумішей нижче 100 °С.

Легкозаймисті речовини

1. Речовини, що виділяють при сполученні з водою легкозай­мисті гази, слід перевозити в герметичній тарі на транспортному засобі із закритим кузовом.

У товарно-транспортній накладній на перевезення легкозай­мистої речовини обов'язково робиться позначка «Займається від води».

2. Легкозаймисті речовини залежно від виду упаковуються:

• натрій металевий та інші лужні метали упаковуються в герме­тично закупорені залізні банки, заповнені малов'язкою мінеральною оливою або гасом, масою до 10 кг, і в залізні бочки масою до 100 кг;

• білий і жовтий фосфор перевозиться у воді в металевих за­паяних банках, що упаковуються в дерев'яні ящики;

• червоний фосфор упаковується герметично в металеві банки. Маса банок не більш 16 кг. Герметичність банок досягається засто­суванням прокладних матеріалів. Зовні банки покривають антикоро­зійним покриттям. Банки для перевезення упаковуються в дерев'яні ящики або фанерні барабани. Загальна маса одного вантажного міс­ця не більш 95 кг;

• кінострічка, рентгенівська плівка й інші аналогічні вантажі перевозяться в металевих коробках, покладених у металеві ящики, загальною масою упаковки до 50 кг;

• карбід кальцію й інші аналогічні вантажі упаковуються в за­лізні барабани. Маса упаковки не більше 100 кг;

• амонієвий нітрат, пікринова кислота, сечовина азотнокисла, тринітробензол, тринітробензойна кислота або тринітротолуол, во­логі, із вмістом води не менш 10 %, чи нікромат циркорія вологий, із вмістом не менш 20 % води, перевозяться в скляній тарі. Маса вантажу в одній упаковці не більш 1 кг.

Для перевезення скляні ємкості упаковуються в дерев'яні ящики.

3. Сірка і нафталін у розплавленому стані можуть перевозитися в автомобілях-цистернах.

4. Цистерни, що використовуються для перевезення розплав­леної сірки або нафталіну, повинні виготовлятися з листової сталі товщиною не менше 6 мм чи алюмінієвих сплавів, що мають таку саму механічну міцність, і мати:

• термоізоляцію для підтримки температури усередині цистер­ни біля стінок не менше 70 °С;

• клапан, що відкривається усередину чи назовні під тиском від 20 до 30 кПа.

Клапанів може не бути, якщо цистерна розрахована на робочий тиск у 200 кПа.

Речовини-окисники та органічні пероксиди

1. Речовини-окисники та органічні пероксиди можуть перево­зитися в стандартній заводській упаковці.

2. При навантаженні-розвантаженні і перевезенні речовин-окисників й органічних пероксидів, щоб уникнути самозаймання, пожежі або вибуху, необхідно уникати їхнього засмічення чи змішу­вання з тирсою, соломою, вугіллям, торфом, борошняним пилом та іншими органічними речовинами.

При навантаженні, розвантаженні і перевезенні пероксидів, що легко розкладаються, повинен забезпечуватися такий температур­ний режим:

• технічно чисті пероксиди діоктаноілу і дикаприлілу — +10 °С;

• пероксид ацетилциклогексансульфонілу--10 °С;

• пероксидикарбонату діізопропілу — +20 °С;

• перпивалт третбутилу--10 °С;

• із флегматизатором — +2 °С;

• з розчинником--5 °С;

• пероксид 3,5; 5-триметилгенсаноілу в розчині із сповільню­вачем (20 %) — 0 °С;

• технічно чистий пероксид біс-деканойну — + 20 °С;

• технічно чистий пероксид діперларгонілу — 0 °С;

• технічно чистий пер-2-етилгексаноат бутилу — +20 °С;

• пероксидикарбонату біс-етилу-2-гексилу зі сповільнювачем або розчинником (55 %) — +10 °С;

• перизонітрат третинного бутилу з розчинником (25 %) — +10 °С.

4. Автомобілі-фургони з ізотермічним кузовом, які використо­вуються для перевезень органічних пероксидів, повинні відповідати таким вимогам:

• забезпечувати температурний режим відповідно до пункту З, незалежно від температури навколишнього середовища;

• оберігати кабіну водія від проникнення в неї парів перокси­дів, що перевозяться;

• забезпечувати контроль за температурним станом вантажів, що перевозяться, з кабіни водія;

• мати відповідну вентиляцію, що не викликає порушення за­даного температурного режиму;

• охолоджуючі речовини, що застосовуються, мають бути не­займистими.

Не допускається використання для охолодження рідкого кис­ню або повітря. При використанні автомобілів (причепів), рефриже­раторів для перевезення органічних пероксидів їхня холодильна установка повинна працювати незалежно від роботи двигуна авто­мобіля.

5. При перевезеннях пероксидів, що легко розкладаються, на короткі відстані дозволяється застосування спеціальних запобіжних упакувань з холодильними реагентами, що забезпечують підтри­мання необхідного температурного режиму впродовж усього часу перевезення і виконання вантажно-розвантажувальних операцій.

6. Перед завантаженням речовин-окисників та органічних пе­роксидів кузови транспортних засобів повинні бути ретельно очи­щені від пилу і залишків раніше перевезених у них вантажів.

Отруйні й інфекційні речовини

1. Отруйні речовини приймаються до перевезення на автомо­більному транспорті у заводській упаковці.

2. Перевезення особливо небезпечних отруйних і інфекційних речовин здійснюються під збройною охороною. Допускається наявність неозброєної охорони тільки при внутрішніх міських переве­зеннях.

3. Перевезення синильної кислоти в літній період (квітень -жовтень) здійснюється з дотриманням заходів захисту вантажних місць від впливу сонячних променів. При покритті вантажних місць брезентом він повинен розташовуватися на висоті не менш ніж 20 см над вантажем, що перевозиться.

4. Вантажно-розвантажувальні роботи з отруйними речови­нами здійснюються із забезпеченням надійної охорони, що виклю­чає допуск у пункт навантаження (розвантаження) сторонніх осіб.

5. Перевезення інфекційних речовин здійснюється з дотриман­ням таких вимог:

• наявність вентиляції закритих кузовів;

• попередня обробка кузова транспортного засобу дезінфікую-чими розчинами і дезодорантами, що знищують неприємні запахи.

У зимовий період допускається перевезення інфекційних речо­вин у відкритих кузовах.

Радіоактивні речовини

1. Перевезення радіоактивних речовин здійснюється відповід­но до вимог чинних Правил, а у разі міжнародних перевезень — Правил МАГАТЕ.

2. Номенклатура радіоактивних речовин встановлюється Пра­вилами безпеки при транспортуванні радіоактивних речовин.

12.5.8. їдкі й корозійні речовини

1. При перевезеннях свинцевого шлаку, що містить сірчану кислоту, кузов транспортного засобу зсередини покривають шаром картону, просоченого парафіном чи дьогтем, а під час перевезення зазначеного вантажу під брезентом не допускається його безпосе­редній контакт з вантажем.

2. Транспортні засоби, призначені для перевезення їдких і ко­розійних речовин, повинні бути очищені від займистих залишків (солома, сіно, папір і т.п.).

3. При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт з кисло­тами для захисту обслуговуючого персоналу застосовуються такі засоби: протикислотний фартух, костюм із сукна, гумові рукавички, окуляри або маска.

Працювати з кислотами в одязі з бавовняної тканини без кис­лотостійкого просочення забороняється.

4. При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт з лугами використовуються ті самі захисні засоби, що і при роботі з кислота­ми, і костюми з кислотостійким просоченням.

Речовини з порівняно низькою небезпекою при транспортуванні

1. До речовин з порівняно низькою небезпекою при транспор­туванні належать:

• займисті речовини і матеріали (ефіри, нафтопродукти, сірка колоїдна, динітроортокрезолат амонію, макуха, рибне борошно, смоли, тирса, бавовна);

• речовини, що стають їдкими і корозійними за певних умов (окиснювачі, вапно негашене, сульфіди натрію і калію, солі амо­нію);

• не дуже отруйні речовини (пестициди, ізоціаніти, барвники, олії технічні, сполуки міді, карбонату амонію, насіння і плоди от­руйні, аноідна маса);

• аерозолі.

2. Речовини, перелічені в пункті 1, перевозяться відповідно до загальних вимог чинних Правил без застосування системи інфор­мації про небезпеку.

2 Вимоги до рухомого складу та його вибір

Небезпечні вантажі можуть перевозитися тільки на спеціальних та (чи) спеціально пристосованих з цією метою транспортних засобах, які повинні бути виготовлені у відповідно до діючих нормативних документів (технічних завдань, технічних умов на виготовлення, випробування та приймання) для повнокомплектних спеціальних транспортних засобів та технічної документації на переобладнання (дообладнання) транспортних засобів, які вже працюють.

Автомобілі, які систематично використовуються для перевезення вибухових та легкозаймистих речовин, повинні обладнуватися випускною трубою глушника з винесенням її в бік перед радіатором. Коли розміщення двигуна не дозволяє провести таке переобладнання, тоді допустиме виведення випускної труби в правий бік поза зоною кузова чи цистерни та зони паливних комунікацій.

Паливний бак повинен бути віддалений від акумуляторної батареї та відділений від неї непроникною перегородкою, а також віддалений від двигуна, електропроводів та випускної труби та розміщений таким чином, щоб у випадку витікання з нього палива воно виливалося безпосередньо на землю. Бак повинен мати захист (кожух) дна та боків.

У випадку однократного використання автомобіля для перевезення небезпечних вантажів 1-5 класів допускається встановлення на вихідний отвір випускної труби глушника іскрогасної сітки.

Електрообладнання транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі І-5 класів, повинно задовольняти такі вимоги:

Ø номінальна напруга електрообладнання не може перевищувати 24 В;

Ø електропроводка повинна бути з проводу, який має безшовну оболонку, не схильну до корозії, вона повинна бути розрахована так, щоб повністю запобігти її нагріванню;

Ø електромережа повинна бути захищена від перевантажень системою наявних запобіжників заводського виготовлення чи автоматичних вимикачів;

Ø електропроводка повинна мати надійну ізоляцію, міцно кріпитися та розміщуватися так, щоб вона не була пошкоджена внаслідок ударів та тертя по елементах конструкції автомобіля і була захищена від тепла, що виділяється через систему охолодження та відведення відпрацьованих газів;

Ø у разі розміщення акумуляторів не під капотом двигуна вони повинні знаходитися у відсікові з вентиляцією, виготовленому з металу чи іншого еквівалентного за міцністю матеріалу з ізольованими внутрішніми стінками;

Ø автомобіль повинен мати пристрій для вимкнення акумулятора від електричної мережі за допомогою двополюсного вимикача (або іншого засобу), який повинен бути розміщений якомога ближче до акумулятора. Привід управління вимикача - прямого чи дистанційного повинен знаходитися як в кабіні водія, так і ззовні транспортного засобу. Він повинен бути легкодоступним та позначеним розпізнавальним знаком;

Ø забороняється використовувати лампи, що мають цоколі з різзю.

Всередині кузовів транспортних засобів не повинно бути зовнішніх електропроводок, а електролампи освітлення, що знаходяться в кузові, повинні мати міцну загороджувальну сітку або решітку.

Всі автомобілі повинні бути обладнанні металевим ланцюжком заземлення з дотиканням землі на довжині 20 см та металевим штирем для захисту від статичних електричних зарядів під час стоянки.

Транспортні засоби повинні мати ззаду по всій ширині цистерни бампери для запобігання ударам. Відстань між задньою стінкою цистерни та бампером не може бути меншою 10 см.

Трубопроводи та допоміжне обладнання цистерн, встановлені в верхній частині резервуарів, повинні бути захищені від пошкоджень у випадку перекидання. Така захисна конструкція може бути виготовлена у вигляді підсилювальних кишень, захисних ковпаків, поперечних або поздовжніх елементів, форма яких забезпечує надійний захист.

Автомобілі, призначені для перевезення небезпечних вантажів, повинні мати справний інструмент та таке обладнання:

Ø набір ручного інструменту для аварійного ремонту транспортних засобів;

Ø вогнегасники, лопату та необхідний запас піску для гасіння пожежі;

Ø не менше одного противідкатного упору на кожен транспортний засіб, розміри упору повинні відповідати типу транспортного засобу та діаметру коліс;

Ø два ліхтарі автономного живлення з миготливими (або постійними) вогнями оранжевого кольору; використання таких ліхтарів не повинно викликати запалювання вантажів, що перевозяться;

Ø у випадку стоянки вночі або при поганій видимості, а також коли вогні транспортного засобу несправні, на дорозі мають бути встановлені ліхтарі оранжевого кольору - один перед транспортним засобом на відстані приблизно 10 м а другий позаду транспортного засобу також на відстані 10м;

Ø аптечку та засоби нейтралізації небезпечних речовин, що перевозяться;

Ø засоби індивідуального захисту водіїв та супроводжуючого персоналу.

Транспортні засоби повинні бути обладнані номерними розпізнавальними знаками та іншими позначеннями відповідно до вимог правил дорожнього руху.

Кріплення табличок системи інформації про небезпеку на транспортних засобах повинно здійснюватися за допомогою спеціальних пристроїв, які забезпечують їхню надійну фіксацію. Ці таблички закріплюються спереду (на бампері) та ззаду автомобіля, перпендикулярно його поздовжній осі, не закриваючи номерних знаків та зовнішніх світлових приладів, а також не виступаючи за габарити транспортного засобу.

Транспортні засоби, перевозячи небезпечні вантажі, не можуть транспортувати в жодному разі більше одного напівпричепа або причепа.

Питання для самоперевірки:

1. Як здійснюється позначення небезпечного вантажу на транспортних засобах?

2. Де здійснюється позначення небезпечного вантажу на транспортних засобах?

3. Для чого здійснюється позначення небезпечного вантажу на транспортних засобах?

3. Як здійснюється класифікація небезпечних вантажів за характером небезпеки?

4. Як здійснюється класифікація небезпечних вантажів за ступенем небезпеки?

Дата добавления: 2014-01-04