Тема: „Суспільне виробництво, його фактори та результати”

Лекція 2.

План.

1. Суспільне виробництво. Матеріальне і нематеріальне виробництво (фази суспільного виробництва; сфери виробництва).

2. Фактори суспільного виробництва та їх взаємодія (робоча сила; засоби виробництва; екологічні обмеження суспільного виробництва).

3. Суспільний продукт (сукупний суспільний продукт; валовий суспільний продукт; кінцевий суспільний продукт; валовий національний продукт; чистий продукт; національне багатство).

4. Ефективність суспільного виробництва (соціальна та економічна ефективність; показники економічної ефективності).

Нагадаємо насамперед відому істину про те, що основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

а) власне виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості. Насамперед тісний зв'язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів:

· виробниче споживання — це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту;

· особисте споживання – споживання, в процесі якого відбува­ється відтворення робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб.

Таким чином, дещо відрізняючись за своїми функціями і роллю, власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід відокремити особисте споживання як процес задоволення потреб членів суспільства в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного вироб­ництва має споживчий характер. Якщо зв'язок між вироб­ництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяль­ність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради особистого споживання.

Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим.

Розрізняють такі види розподілу:

а) розподіл засобів виробництва;

б) розподіл трудових ресурсів;

в) розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (тру­дового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного ви­робничого підрозділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

Обмін виступає в трьох видах:

а) обмін діяльністю і здібностями;

б) обмін засобами виробництва;

в) обмін предметами споживання.

Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дає змогу розкрити зміст економічного ладу як субординованої системи економічних відносин.

За характером економічної діяльності людей розрізняють такі сфери (блоки галузей)суспільного виробництва:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво — це галузі матеріального ви­робництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспіль­ного багатства визначається саме цими галузями, їхнім техніч­ним рівнем. Основне виробництво включає:

· сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хі­мічно-лісовий комплекси;

· виробництво товарів народного спо­живання;

· капітальне будівництво тощо.

Сьогодні в Україні лише в промисловості нараховується близько 9 тис. підприємств, які виготовляють різноманітну продукцію.

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс га­лузей, які обслуговують основне виробництво і забезпе­чують ефективну економічну діяльність на кожному під­приємстві і в народному господарстві в цілому. До них належать:

· транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади;

· спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рек­ламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних тощо).

Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умови праці, господарська діяль­ність даних галузей фактично примножує суспільне багатство. Тому саме розширення виробничої інфраструктури і перетво­рення її в крупний сектор господарства є однією з най­важливіших закономірностей індустріального розвитку еко­номіки.

В розвинутих країнах сфера послуг виробництву — велика і високоефективна галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США на транспорті, у сфері зв'язку й торгівлі нині створюється 1/5 частина валового національного продукту. У господарстві України цей показник значно нижчий.

Отже, за сучасних умов найважливішим напрямом удоско­налення суспільного виробництва має бути прискорений роз­виток виробничої інфраструктури.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукуп­ності становлять сферу матеріального виробництва. Але в міру розвитку суспільства зростають його потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що й зумов­лює існування соціальної інфраструктури.

Дата добавления: 2014-01-04