Удосконалення управлінської діяльності

Поступово управлінська діяльність удосконалювалася, але як самостійний науковий напрям сформувалася лише в XIX столітті.

Основоположниками теорії наукового виробничого управлін­ня (виробничого менеджменту) вважають учених А.Файола, Г.Вебера, Г. Форда, Г.Емерсона, ММаслоу та ін. Однак найбіль­ший внесок у розвиток теорії менеджменту зробив американсь­кий інженер Ф.Тейлор, якого тепер називають «батьком наукового управління». Розроблені ним на початку XX століття принципи збереглися донині.

Тейлору належить заслуга у вивченні проблем розподілу відпо­відальності за розробку проекту та його виконання; розподілу складних операцій на прості повторювані дії (конвеєрне виробни­цтво). Він зробив висновок про те, що некваліфіковані і ненавчені робітники є основним джерелом браку. У своїх наукових працях Тейлор приділяв багато уваги цеховому менеджменту, удоскона­ленню ручної праці. Кращим методом управління він вважав не принцип «ініціатива - заохочення», а єдність таких основ:

1) вироблення наукових основ виробництва;

2) науковий підбір робітників;

3) наукове навчання і тренування робітників;

4) тісне і дружнє співробітництво між адміністрацією і робітниками. На початковому етапі керування якістю являло собою окре­мі елементи, що були частиною виробничого менеджменту. Од­нак для більш ефективного вирішення проблем, пов'язаних з якістю, потрібна була більш тісна взаємодія всіх елементів. У результаті з'явився відособлений напрям менеджменту вироб­ництва - керування якістю продукції (менеджмент якості).

У подальшому менеджмент якості виділився в самостійний напрям, який розглядався як інженерно-технічна проблема ко­нтролю продукції.

Таким чином, можна виділити кілька етапів еволюції керу­вання якістю продукції (менеджменту якості).

Вони одержали такі умовні назви:

1. Механічний контроль (до 1900 р.).

2. Контроль майстра (1900-1920 р.).

3. Інспекційний контроль (1920-1940 р.).

4. Статистичний контроль (1940-1960 р.).

5. Забезпечення якості (1960-1980 р.).

6. Загальне керування якістю (1980-2000 р.).

7. Інтегровані системи (з 2000 р. - до наших часів).

На першому етапі кожний працівник сам відповідав за про­дукцію власного виготовлення, виконану за допомогою ручної або машинної праці. Тому цей етап отримав умовну назву «Ме­ханічний контроль».

Другий етап умовно припадає на період з 1900 по 1920 рік, який отримав назву «Контроль майстра». Суть його полягала в тому, що основна відповідальність за якість лягала на майстра (десятника). Почало розвиватися конвеєрне промислове вироб­ництво. У цей період відбувалося активне впровадження «систе­ми Тейлора», яка включала такі поняття, як верхня і нижня межа якості, поля допусків, вводила вимірювальні інструменти (шаб­лони і калібри). У ній обґрунтовувалася необхідність введення незалежної посади інспектора по якості, були розроблені методи впливу на якість продукції, система штрафних санкцій за брак.

На цьому етапі якість продукції визначалася як відповід­ність стандартам.

Третій етап еволюції керування якістю охопив період з 1920 по 1940 рік. Набуло розвитку масове промислове виробництво. Почали з'являтися обґрунтовані Тейлором інспекції по якості. Звідси і назва етапу - «Інспекційний контроль». Набув поши­рення організований 100%-ний контроль якості виробленого товару. Контроль якості переходив до рук спеціально навчених незалежних інспекторів по якості. Уперше стали застосовува­тися методи статистичного контролю: контрольні карти, обґру­нтовувалися вибіркові методи контролю якості продукції.

Заслуги в розробці контрольних карт належать ВШухарту. Його роль в історії якості пов'язана також з розробкою сучасної філософії якості.

Якість визначалася як відповідність стандартам і стабільнос­ті процесів. Проводився контроль готової продукції.

Четвертий етап припав на 1940-1960 роки і отримав умовну назву «Статистичний контроль», тому що саме в цей час активно поширювалися статистичні методи контролю якості. Після Другої світової війни відбулося збільшення обсягів виробництва продук­ції. Виникла потреба в робочій силі, якої явно не вистачало.

Розроблені в США статистичні методи, які не отримали широ­кого визнання, стали активно використовуватися на японських підприємствах. Більше того, після зведення проблеми якості в ранг загальнотримавної національної програми за особистої участі К.Ісікави, вивченням статистичних методів почали за­йматися в Японії зі шкільної лави. На підприємствах їх вивчали в гуртках якості.

Якість продукції, процесів, діяльності визначалася як відпо­відність ринковим вимогам. Здійснювався контроль проекту­вання і виробництва.

П'ятий етап охопив період з 1960 по 1980 рік і отримав умо­вну назву «Забезпечення якості».

На цьому етапі великий внесок у розвиток керування якістю зробили ЕДемінг і ДжДжуран. їм вдалося переконати керівни­цтво японських компаній у важливості забезпечення якості продукції. Особливу роль у цьому вони надавали саме вищому керівництву фірми. Демінгом були сформульовані 14 принци­пів, які лягли в основу реформування системи менеджменту ви­робництва в Японії. Філософія якості і методи її забезпечення, розроблені цими вченими, пізніше стали основою теорії Загаль­ного керування якістю (англ. - Total Quality Management).

У цей період американським фахівцем з якості А.Фейгенбаумом була розроблена ідея комплексного керування якістю, яка передбачала урахування всіх факторів, що вплива­ють на якість та керування якістю на всіх етапах виробництва і між усіма підрозділами компанії. У цей час набула поширення концепція «систем забезпечення якості», яка забезпечувала вже не тільки проектування і виготовлення якісної продукції, а й якість усієї діяльності фірми.

В Японії була створена власна система якості, яка отримала назву «Керування якістю в рамках фірми» (Company Wide Quality Control).

Завдяки Демінгу, Джурану, Фейгенбауму, Ісікаві та іншим вченим у Японії відбувся прискорений процес поліпшення яко­сті продукції, який дістав назву „японське чудо".

Варто нагадати, що японська промисловість стартувала до свого «економічного чуда» не з самих сильних позицій. Індустрія Японії мала дуже мало переваг, таких як наявність нафти, родовищ корисних копалин, родючих земель. Не вистачало ре­сурсів навіть для забезпечення продуктами харчування насе­лення.

Однак у цій країні змогли ефективно використовувати єди­ний вид ресурсів, якого було з надлишком - людські ресурси. Це були люди, які знали, що нічого не дістається даром, сповне­ні бажання вчитися і старанно працювати. Японію і сьогодні можна віднести до індустріальних держав світу, які найбільш гармонійно розвиваються, тому що японські робітники і мене­джери розуміють, як важливо знаходити кращі способи органі­зації праці і виробництва, щоб зробити свою працю легшою, продукцію - кращою, а життя - заможнішим та комфортнішим.

Якість японських товарів поступово завойовувала світ. Це пояснювалося тим, що японські компанії дуже швидко зрозумі­ли перевагу випуску продукції високої якості. Вони першими усвідомили важливість кращого розуміння потреб споживача (замовника) і необхідність систематичного підходу до аналізу його вимог. їм вдалося розробити систему створення й удоско­налення продукту відповідно до вимог і пріоритетів ринку.

У цей час відбувалося збільшення обсягів міжнародної тор­гівлі, підвищувалися вимоги ринку. Посилена увага стала при­ділятися проблемам безпеки й екології. Здійснювався поступовий перехід від Загального контролю якості (TQC) до Загального керування якістю (TQM).

Якість визначалася як задоволення вимог і потреб замовни­ків та службовців. Здійснювався контроль усієї діяльності ви­робника.

На шостому етапі, який можна назвати «Загальне керування якістю», відбувається активне поширення принципів TQM, орі­єнтованих на постійне поліпшення якості, мінімізацію вироб­ничих витрат і своєчасність постачання.

Відбувається подальший міжнародний поділ праці, станов­лення транснаціональних виробничих систем і глобальних міжнародних ринків. Розробляються міжнародні стандарти ISO 9000. Посилюється конкуренція на міжнародному ринку. Акти­вно впроваджуються ефективні системи «KANBAN» в Японії.

На взаємовідносини постачальника і споживача сильний вплив справляють сертифікація на відповідність МС ISO 9000. Осно­вною метою цих стандартів стало забезпечення якості продукції та надання споживачеві необхідних доказів спроможності під­приємства виконати це. Підвищується увага керівництва фірм до задоволення потреб власних працівників. Була сформована нова концепція якості, яка фокусувалася на споживачах.

З'явилися міжнародні стандарти ISO 14 000, яка встановлю­вали вимоги до систем управління виробництвом з точки зору навколишнього середовища і безпеки. Створюються міжнародні стандарти QS 9000 «Вимоги до систем якості» для автомобіле­будівних галузей з підвищеними вимогами. Якість визначаєть-СЯ як задоволення вимог і потреб суспільства, власників (акціонерів), споживачів і службовців. Здійснюється керування якістю підприємства і якістю суспільства в цілому.

Виходить 3-є видання МС ISO 9000 версії 2000 року. В ос­нову цих стандартів покладені вісім принципів TQM.

На сьомому етапі, якому, на нашу думку, підходить назва «Інтегровані системи», відбувається подальше удосконалення міжнародних стандартів, посилення впливу суспільства на роз­виток виробничих процесів і охорону навколишнього середо­вища.

Широкого розповсюдження набувають міжнародні стандар­ти НАССР, OHSAS та багато інших. Створюються інтегровані системи керування якістю. Посилюється суспільний рух на за­хист навколишнього середовища, приймаються урядові рішен­ня щодо посилення вимог до стандартів у харчовій промисловості і т.д.

На сьогодні в міжнародних стандартах накопичений і закрі­плений значний практичний досвід, що дозволяє організувати на підприємствах ефективну роботу в області якості.

Еволюція систем керування якістю на сучасному етапі тісно пов'язана із загальнолюдськими цілями - покращання якості життя.

Рівень життя визначається через різноманітні показники, у тому числі через якість: 1) продуктів харчування; 2) житла; 3) одягу; 4) медичного обслуговування; 5) освіти; 6) сфери послуг;

7) навколишнього середовища; 8) відпочинку і т.д. У багатьох країнах розробляються різноманітні програми по і- «якості життя», спрямовані на підвищення матеріального доб­робуту людей, створення додаткових робочих місць, поліпшен­ня екологічної ситуації. Розробляються міжнародні програми та угоди, що сприяють стійкому розвитку міжнародного людсько­го товариства. У результаті виконання цих програм, особливо у високорозвинутих країнах, за останні роки не тільки підвищився рівень життя і матеріальне благополуччя населен­ня, а й збільшилася середня тривалість життя.

Дата добавления: 2014-01-04