Поняття «Інвалід», «Інвалідність». Основні причини, категорії, групи, моделі інвалідності

Проблемна ситуація– це стан соціокультурного життя на індивідуальному, груповому, загально-соціальному рівнях, за якого під дією зовнішніх або внутрішніх чинників раніше сталі процеси способу життя, виявляються порушеними, а механізми відновлення балансу відсутні або неефективні. Проблемна ситуація, як правило виявляється у людей групи ризику.

Реабілітанти (клієнти; групи ризику) – це категорії людей, чий функціональний, соціальний чи психологічний стан за тими чи іншими ознаками не має стабільності і які практично не можуть поодинці перебороти труднощі, що виникли у їхньому житті, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують сторонньої допомоги.

До груп ризику відносять:

– інвалідів (в т.ч. дітей-інвалідів);

– дітей-сиріт (в т.ч. соціальних);

– дітей з відхиленою (асоціальною, девіантною) поведінкою;

– літніх людей, особливо одиноких;

– розумово відсталих;

– біженців;

– людей, які зазнали насильства;

– алкозалежних, наркозалежних, хворих на невиліковні хвороби;

– бездомних;

– жертв екологічних катастроф;

– злочинців;

– обдарованих людей, дітей-індіго, які відчувають труднощі в спілкуванні („важкі” для інших) та інших.

Реабілітанта ототожнюють з поняттям об’єкт реабілітації.

Об'єкти реабілітації класифікують з урахуванням «універсальних» та «специфічних» ознак.

До уні­версальних ознак належать такі, що притаманні всім клієнтам: стать, вік, соціальний статус тощо.

- за статтю клієнтів поділя­ють на чоловіків і жінок,

- за віком — на дітей, молодь, осіб зріло­го віку, людей похилого віку.

- за ступенем добровільності є кліє­нти, які приходять за власною ініціативою, а є такі, яких приводять рідні чи направляють працівники соціальних служб.

Як специфічні ознаки об'єкта можна розглядати ти­пові проблеми, які призводять до проведення реабілітації:

- Проблеми зі здоров'ям, що ускладнюють або не дозволяють самостійно вирішувати життєві ситуації. Це такі групи населен­ня: люди з обмеженими функціональними можливостями (як до­рослі, так і діти); люди, що мають соматичні чи психічні захво­рювання або інвалідність; сім'ї, які мають дітей-інвалідів; дорослі та діти, що відчувають психологічні стреси; ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини, особи, які зазнали радіаційного впливу тощо.

- Важке, неблагополучне становище різних категорій сімей. Представниками цієї групи населення можна вважати: прийомні сім'ї, батьків-вихователів та дітей у дитячих будинках сімейного типу; сім'ї, що мають на піклуванні дітей-сиріт і дітей, що зали­шилися без піклування батьків; родини з низьким рівнем доходів та які перебувають у важкому матеріальному становищі; багато­дітні родини; неповні родини; родини, у яких батьки не досягли повноліття; родини, у яких дитину виховує лише один із батьків; молоді родини; родини, що розлучаються; подружні пари, що мають серйозні сімейні конфлікти; родини з несприятливим пси­хологічним мікрокліматом, конфліктними стосунками та агресі­єю, педагогічною неспроможністю батьків.

- Особливе становище дітей {діти, які з різних причин опинилися у складних, критичних ситуаціях чи відчувають відсутність ба­тьківської турботи). На цій підставі доцільно виділити такі гру­пи: випускники дитячих будинків і шкіл-інтернатів (до досягнення ними матеріальної незалежності і соціальної зрілості), які прожи­вають самостійно; осиротілі діти чи діти, що залишилися без пік­лування батьків; бездоглядні діти та підлітки; діти, які дезінтегровані та дезадаптовані до норм соціального життя в колективі і, як наслідок, відчувають самітність і дефіцит спілкування тощо.

- Девіантна поведінка в її різних формах і видах. До цієї катего­рії належать: діти, що мають проблеми, пов'язані з навчанням у школі, та їхні родини; педагогічно занедбані діти та такі, що по­водять себе зухвало, агресивно; діти та підлітки, схильні до пра­вопорушень; діти, що відчувають жорстоке ставлення і насильст­во, які опинилися в умовах, що загрожують здоров'ю й розвитку; неповнолітні засуджені та особи, що повернулися з місць позбав­лення волі, спеціальних виправно-виховних установ; люди, які залежні від психоактивних речовин; родини, у яких є особи, що зловживають алкоголем та наркотиками; особи, схильні до суїцидальних спроб тощо.

- Насильство. До цієї категорії належать: діти та молодь, які стали жертвами фізичного, психічного та сексуального насильст­ва; особи, яких змусили займатися проституцією; жертви торгівлі людьми.

- Працевлаштування. До цієї групи належать безробітні, молоді люди — випускники навчальних закладів різних рівнів акредита­ції, які не в змозі знайти роботу за фахом; молоді люди, які пове­рнулися з місць позбавлення волі. (Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С.198).

Термін „інвалід” походить з латинського кореня (valid – діючий, повноцінний, могутній) і в буквальному перекладі може означати „ непридатний ”, „ неповноцінний ”.

За часів Петра І в Росії інвалідами називали воїнів, які внаслідок хвороби чи поранення були нездатні нести військову службу і яких направляли для подальшої служби на цивільні посади. В Західній Європі це слово мало такий же зміст. З другої половини Х1Х ст. термін розповсюдився і на цивільних осіб, які також стали жертвами війни. Після Другої світової війни в руслі загального руху по захисту прав людини вцілому і окремих категорій населення відбувається формування поняття „ інвалід ”, яке відноситься до всіх осіб з фізичними, психічними чи інтелектуальними обмеженнями життєдіяльності.

Організація Об’єднаних Націй в 1975 р. прийняла „ Декларацію про права інвалідів ”, де сказано, що „ інвалід означає будь-яку особу, яка не може забезпечити повністю чи частково потреби нормального особистого і/чи соціального життя в силу недоліку чи то вроджених чи набутих фізичних чи розумових здібностей”.

В Законі України „Про реабілітацію інвалідів в Україні„ від 6 жовтня 2005 року наведені наступні визначення:

Інвалід – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав;

Дитина-інвалід – особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту.

Слід зазначити, що за кордоном і в нашій країні іде процес переходу до більш гуманної і гнучкої термінології. Так, наприклад, в англійській мові термін „інвалід” вийшов з використання і вважається дискримінуючим права людей з нетиповим зовнішнім виглядом і потребами, замість нього по відношенню до дітей використовують „ діти з нездібностями”. Уникають також вживання наступних визначень: сліпий, глухий, заїка, замінюючи їх такими словосполученнями як „ людина з ослабленим слухом, зором, мовним розвитком”. ВООЗ не рекомендує також використовувати терміни „ідіотія”, „імбецильність”, розумова неповноцінність ”. Німецькі дефектологи в позначенні дітей – інвалідів використовують словосполучення „діти з порушеннями”, „діти з навчальними труднощами”.

В нормативних документах України про освіту використовуються такі терміни, як „діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку”. Або ж „особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах”; „молодь з інвалідністю”, „діти з тяжкими порушеннями розвитку”, „діти з обмеженими можливостями здоров'я”.

Слід використовувати слова і поняття, які не створюють стереотипи	Слід уникати слів і понять, які створюють стереотипи
Людина (дитина), яка має інвалідність Людина з інвалідністю Людина з обмеженими можливостями Людина з особливими потребами	Хворий Каліка Неповноцінний Дефективний
Людина (дитина), яка використовує інвалідний візок Людина (дитина), яка пересувається на інвалідному візку	Дитина, прикута до інвалідного візка
Вроджена з обмеженими можливостями	Вроджений дефект
Дитина, яка має ДЦП (дитячий церебральний параліч)	Страждає на ДЦП
Людина, яка перенесла поліомієліт Має інвалідність внаслідок поліомієліту	Страждає від поліомієліту Страждає від наслідків поліомієліту Жертва поліомієліту
Дитина із затримкою в розвитку Дитина, яка повільно навчається	«Гальмо» Відсталий Розумово неповноцінний
Людина (дитина) із синдромом Дауна	«Даун», «Монголоїд», Даунята
Людина з епілепсією Дитина, яка має епілептичні напади	Епілептик Припадочний
Душевнохвора людина Людина з психіатричними проблемами Людина з душевним або емоційним розладом	Божевільний Псих
Людина, яка має проблеми зору Людина, яка не бачить Людина, яка погано бачить Людина зі зниженим зором	Сліпий, мов кріт (ніколи) Зовсім сліпий
Людина з порушенням слуху Людина зі зниженим слухом Людина, яка не чує, яка погано чує Людина із залишками слуху	Глухий, як пень (ніколи) Глухонімий

А.Капська наводить такі визначення цієї категорії людей, що зустрічаються в науковій літературі: „неповноцінні”, неповносправні”, „діти-інваліди”, „люди зі спеціальними потребами”, „люди з функціональними обмеженнями”, „маломобільні групи населення”.

В Україні завдяки громадським організаціям, та зокрема фахівцями Університету «Україна» останнім часом почали використовувати більш позитивний термін „люди з особливими потребами”.

Інвалідність – міра втрати здоров’я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність в межах, що вважаються для особи нормальною залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.

Класифікаційна ознака	Групи інвалідності	Види порушення здоров’я
Причина інвалідності	Інваліди з дитинства	ДЦП,сліпота, глухота, розумова відсталість, вроджені вади серця тощо
	Інваліди через хворобу	Ураження вегето-судинної, ендокринної, шлункової та інших систем організму
	Інваліди праці	Обмеження життєдіяльності внаслідок професійних захворювань чи травм на роботі
Ступінь мобільності	Мобільні	Захворювання вегето-судинної, ендокринної, видільної, нервової та інших систем організму
	Маломобільні	Хворі на церебральний параліч, сліпоглухонімі, особи з ураженням кінцівок та інші
	Нерухомі	Особи з пошкодженням спинного мозку, кістково-м'язової системи

Причини інвалідності
Зовнішні фактори (екзогенні)	Внутрішні фактори (ендогенні)
- Механічні (поранення, удар)	- Спонтанні зміни у генетичному матеріалі
- Фізичні (дія електроструму, тепла, холоду)	- Внутрішньоклітинні метаболіти
- Хімічні (дія отруйних речовин)	- Хвороби, що передаються спадковим шляхом
- Біологічні (хвороботворні мікроби та віруси)	- Вроджені вади
- Психічні (переляк, стрес, психотравматичні фактори)
- Порушення харчування (голодування, нестача вітамінів, переїдання)

Найбільш частими причинами інвалідності є:

– порушення слуху і мови: глухі або такі, хто недочуває; ті, хто втратив слух, логопати;

– з порушення зору (сліпі, слабкозорі);

– порушення інтелектуального розвитку (розумово відсталі, люди із затримкою психічного розвитку);

– порушення опорно-рухового апарату;

– комплексні порушення психофізичного розвитку (сліпоглухонімі, сліпі розумово відсталі, глухі розумово відсталі, ДЦП з розумовою відсталістю та ін.);

– хронічні соматичні захворювання;

– люди з психоневрологічними захворюваннями.

Групу інвалідності дорослим встановлює медико-соціальна експертна комісія (МСЕК.), а дітям – лікарсько-консультативна комісія (ЛКК) лікувальної установи.

За ступенем втрати працездатності розрізняють три групи інвалідності:

І група призначається особам з повною, постійною чи тривалою втратою працездатності, які потребують постійного догляду, у тому числі і тим, хто може бути пристосований до певних видів праці в спеціально створених індивідуальних умовах;

підгрупа А - особи з високим ступенем втрати здоров’я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, потребою допомоги або нагляду інших, бо вони фактично не здатні до самообслуговування.

підгрупа Б -особи з високим ступенем втрати здоров’я, які лише частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

ІІ група надається при повній чи тривалій втраті працездатності особам, які не потребують постійної допомоги, догляду чи нагляду, а також у тих випадках, коли всі види праці на тривалий період протипоказані у зв’язку з можливістю погіршення стану здоров’я або ускладнення перебігу хвороби;

ІІІ група встановлюється при необхідності переведення осіб за станом здоров’я на менш кваліфіковану роботу у зв’язку з неможливістю продовжувати роботу за своєю попередньою професією.

Стосовно працевлаштування відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»: «з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів і з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом». Таким чином, група інвалідності у прийнятого працівника, що є інвалідом, не має значення. Наявність групи інвалідності не є підставою для відмови громадянину у працевлаштуванні.

Домінуюча до останнього часу медична модель інвалідності, яка виходить з провідної ролі медицини в лікуванні дефекту здоров’я з метою максимального відновлення порушеної працездатності призвела до розуміння в суспільстві понять “інвалідність” і “непрацездатність” як рівнозначних та взаємозамінюваних термінів. Але, в зв’язку з необхідністю обов’язкового врахування факту наявності в цих осіб порушень чи втрати здібності до повноцінного соціального функціонування, виникла необхідність застосування соціальної моделі інвалідності поряд з медичною моделлю. Згідно з соціальною моделлю інвалідності, незалежно від вади здоров’я людини, вирішення проблем, пов’язаних з інвалідністю, передбачається здійснювати першочергово через надання комплексних і спеціалізованих соціальних послуг.

Дата добавления: 2014-01-04