Методи оцінки фінансових ризиків

Організаційна функція ризик-менеджментуполягає у ство­ренні спеціальних підрозділів для управління фінансовими ризи­ками, визначенні функціональних обов'язків окремих фінансо­вих менеджерів і спеціалістів з питань страхування, координації їх дій.

Функція мотивації пов'язана зі стимулюванням зацікавленості фінансових менеджерів у здійсненні фінансового моніторингу за рівнем ризикованості окремих операцій і виробленні ефективного механізму реагування на небажані тенденції економічного роз­витку з метою мінімізації фінансових втрат.

Контрольна функція ризик-менеджменту передбачає перевірку організації роботи зі зменшення ризиків, оцінку ефективності здійснених заходів з нейтралізації ризиків, оперативне втручан­ня у хід фінансово-господарських процесів з метою своєчасного запобігання ризиковим подіям.

Політика управління фінансовими ризиками є складовою за­гальної фінансової стратегії підприємства і полягає у розробці цілої системи заходів з виявлення фінансових ризиків, оцінювання рівня їх концентрації та імовірності виникнення, попередження неба­жаних наслідків ризикових подій та компенсації понесених втрат.

Етапи розробки політики управління фінансовими ризиками:

1) Визначення можливих видів ризиків;

2) Встановлення основних факторів впливу на рівень фінансових ризиків;

3) Оцінювання імовірності виникнення окремих видів ризику;

4) Прогнозування можливого розміру фінансових втрат та визначення зони допустимого ризику;

5) Розробка системи заходів щодо запобігання ризиків;

6) Внутрішнє і зовнішнє страхування можливих фінансових втрат у випадку настання ризикової події;

7) Оцінювання ефективності розроблених заходів.

Кількісні методи оцінювання імовірності можливих фінансо­вих втрат є важливою складовою інструментарію обґрунтування фінансових рішень в умовах ризику. Разом із тим, при розробці стратегії! тактики ризик-менеджменту потрібно враховувати, що не кожний вид ризику можна кількісно виміряти.

У випадку, коли рівень фінансового ризику точно виміряти не вдається, процес обґрунтування доцільності управлінських рішень має базуватися на загальних евристичних правилах прийняття рішень в умовах ризику:

• Ризикувати можна лише в межах власного капіталу.

• Необхідно зважувати можливі негативні наслідки ризику.

• Не можна ризикувати великими сумами капіталу, якщо очікуваний результат занадто малий.

• Необхідно паралельно розглядати інші альтерна­тивні варіанти рішень, які можуть виявитися менш ри­зикованими.

У випадку, коли рівень ризику можна оцінити кількісно, вибір рішення базується на таких критеріях:

1. Максимізація фінансового результату – з можливих аль­тернативних варіантів ризикового інвестування вибирається той варіант, який забезпечує найбільшу ефективність результату за мінімального або прийнятного для інвестора рівня ризику.

2. Оптимальна імовірність фінансового результату — з мож­ливих варіантів рішень вибирається той варіант, за якого імо­вірність результату є прийнятною для інвестора.

3. Оптимальна варіація фінансового результату — з можливих альтернативних рішень перевага надається тому варіанту, за якого розрив між мінімальним і максимальним значеннями фі­нансового результату є найменшим.

4. Оптимальне поєднання вигоди і ризику — із можливих альтернативних рішень вибирається той варіант рішення, за якого вдається отримати значний прибуток і одночасно уникнути вели­кого ризику.

Крім перелічених критеріїв оптимальності ризикових рішень необхідно враховувати умови їх прийняття (визначеність госпо­дарської ситуації, невизначеність, конфлікт).

У випадку, коли імовірність розвитку подій за окремими сце­наріями відома, визначається середнє очікуване значення норми прибутку за кожним варіантом і обирається той варіант, який забезпечує її максимізацію.

Якщо імовірність можливих господарських ситуацій невідо­ма, але є оцінки її відносних значень, шляхом експертної процеду­ри встановлюється імовірність виникнення тих чи інших умов діяльності й визначається середня величина очікуваної норми прибутку на вкладений капітал. Оцінюючи отримані таким спо­собом результати, можна обирати:

— максимінне рішення, забезпечує максимальну норму при­бутку із можливих мінімальних величин;

— мінімаксне рішення, забезпечує мінімальний обсяг фінан­сових втрат із можливих максимальних величин;

— компромісне рішення — забезпечує середнє значення вели­чини результату.

У випадку конфлікту математичний апарат для вибору оптималь­ної стратегії ризик-менеджменту базується на використанні теорії ігор.

Методичною основою ризик-менеджменту є сукупність методів якісного і кількісного аналізу фінансових ризиків.

Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зонризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.

Ідентифікація фінансових ризиків полягає у виявленні всіх видів можливих ризиків, пов'язаних з кожною конкретною операцією. При цьому важливо у складі портфеля фінансових ризиків виділи­ти ризики, які залежать від самого підприємства, і зовнішні ризи­ки, які визначаються макроекономічною діяльністю.

Виявлення факторів ризику доцільно здійснювати за зовніш­німи і внутрішніми фінансовими ризиками. Зовнішні фінансові ризики можуть бути зумовлені загальноекономічними та ринко­вими факторами.

До загальноекономічних факторів слід віднести: загальний спад обсягів виробництва в країні, збільшення рівня інфляції, уповільнення платіжного обороту, недосконалість і нестабільність податкового законодавства, зменшення рівня реальних доходів і купівельної спроможності населення та ін.

Серед ринкових факторів ризику можна виділити: зменшення місткості внутрішнього ринку, падіння ринкового попиту, збільшен­ня пропозиції товарів-субститутів, нестабільність фінансового і ва­лютного ринків, недостатню ліквідність фондового ринку тощо.

Внутрішні ризики підприємства залежать від впливу вироб­ничо-комерційних, інвестиційних і фінансових факторів, основні з яких систематизовано у табл. 9.1.

Таблиця9.1

Дата добавления: 2014-01-04