Справедливість як основна правова цінність

Проблема справедливості завжди цікавила філософів. Само поняття «справедливість» є категорією морально-правової свідомості. На ранньому етапі розвитку людського суспільства під справедливістю розуміли право обов'язкової відплати за діяння, що завдавало шкоди племені, тобто «право мести».

У латинській мові поняття «справедливість» позначається словом justitia. У очах стародавніх справедливість виступала як міра, закон і принцип. У ній вони бачили належну пропорцію, відповідність і впорядкованість.

Протилежністю справедливості виступає несправедливість руйнування порядку, деструкція того, що існує.

Право це міра реалізації свободи, і в той же час норма політичної справедливості. Іншими словами, право є нормативно закріплена справедливість. Право покоїться на ідеї справедливості. Як вважав Гегель право немає добро без блага. Справедливе те, що виражає право, відповідає праву і слідує духу права.

Поняттю справедливості присвячено багато праць відомих в історії суспільства філософів, вчених, політичних діячівСм.: Арістотель. Соч.: у 4-х т. М., 1984. Т. 4. Предмет. указ.; Гегель Г. Філософія права. М., 2002. З. 264; Платон. Діалоги. М., 1986. З. 428; Кант І. Крітіка практичного розуму. Спб., 1995. З. 288; Кропоткин н.П. А. Етика. М., 1991. З. 38; Прудон П. Ж. Что таке власність. М., 2001. З. 98..

Сьогодні у філософській літературі виділяють наступні властивості справедливості.

· Справедливість не буває однозначною. Із зміною суспільних відносин вона міняє свій зміст.

· Найважливіші риси справедливості рівність, пропорційність, безкорисливість, доброзичливість, об'єктивність, самокритичність розкриваються при оцінці тих або інших явищ дійсності.

· Справедливість виявляється у формах суспільних відносин, де містяться вимоги відповідності між правами і обов'язками, діянням і подякою, працею і винагородою, злочином і покаранням, і так далі

· Справедливість як реальність існує лише в діях соціального суб'єкта. Без суб'єкта у суспільних явищ немає властивості справедливості, воно виявляється лише у відносинах «суб'єкт-суб'єкт» або «суб'єкт-суспільний інститут». Від того, в які відносини вступають з людиною держава, класи, соціальні групи, церква і інші інститути, виникає їх оцінка як «справедливих» або «несправедливих».

· Зміст справедливості як реальності виступає в трьох основних аспектах: заходи подяки, заходи вимоги і правомірності оцінки.

Справедливість як міра подяки в кожній історичній епосі мала свій специфічний зміст (наприклад, «закон таліону»). Сьогодні, наприклад, правова подяка має своїм змістом справедливість з погляду правосуддя (думки по праву), рівного правового підходу до всіх.

Справедливість як міра вимоги виступає регулятором взаємин людей. Справедливо поступає не той, хто діє згідно справедливості по відношенню до себе, а той, хто поступає так по відношенню до інших.

Справедливість як правомірна оцінка означає сумірність ідеалу (належного) з сущим як мірою подяки і мірою вимоги.

Основні ознаки справедливості:

· У онтологічному плані справедливість завжди існує як відношення між людьми, тобто як суспільне відношення.

Інша ознака, органічно пов'язана з першим, полягає в тому, що справедливість є відношенням рівноправ'я суб'єктів в конкретних ідентичних умовах.

Соціальна справедливість характеризує реальне положення особи в суспільстві, забезпечене правовими гарантіями людського і цивільного достоїнств, заслуженими матеріальними і духовними благами.

· У гносеологічному плані справедливістю є поняття, категорію, що відображає певний стан даного відношення, тобто відносини між рівноправними суб'єктами. Специфіка поняття полягає в тому, що воно є за своєю природою і функціональній ролі є аксіологічним, тобто оцінним. Це поняття фіксує, в якому відношенні людина знаходиться до виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ, яке його положення в соціальній групі, наскільки його інтереси враховані в законах і тому подібне

Дата добавления: 2014-01-04