Форми корпоративного капіталу

1.1. Економічна роль статутного фонду

При вивченні корпоративного управління треба мати на увазі, що існує поняття статутного фонду, яке потребує аналізу та з'ясу­вання його суті. Економічна суть статутного фонду полягає у ство­ренні матеріальної бази для формування і розвитку товариства. За рахунок статутного фонду створюються основні та оборотні фон­ди товариства. Для того щоб створити таку матеріальну базу, в Украї­ні статутний фонд має бути не меншим від 1250 мінімальних заро­бітних плат, які законодавче визначені на момент створення акціо­нерного товариства. Для товариств з обмеженою відповідальністю вимоги значно полегшені, така сума має бути не меншою від 100 мінімальних заробітних плат. Особливістю статутного фонду також є те, що він складається з паїв (часток) учасників. В акціонерному товаристві такі частки представлені у вигляді акцій.

На практиці роль статутного фонду акціонерного товариства є важливою лише для його створення. Практично з перших днів функ­ціонування товариства величина статутного фонду починає відрізня­тись від величини активів товариства. Наприклад, для створення товариства необхідні організаційні витрати, які здійснюються з коштів, переданих до статутного фонду. Тому він одразу зменшується на цю суму організаційних витрат.

Капітал уже зареєстрованого AT не є незмінним, товариство кож­ний день вступає у різні відносини з партнерами — споживачами продукції, постачальниками. Через нього проходять матеріальні та фінансові потоки, і при цьому активи підприємства увесь час зміню­ються. Тому поняття "статутний фонд" для економістів є лише тією величиною, яка показує стартові умови, з яких починало діяти AT. При поганому веденні справ можна за короткий час "проїсти" ста­тутний фонд, при доброму — збільшити капітал, зробити його наба­гато більшим, ніж статутний фонд.

Існують різні підходи до визначення капіталу корпорації, іноді його називають "реальний капітал", іноді — "власний капітал". Капітал, який представлений цінними паперами акціонерного това­риства, досить давно отримав назву фіктивного капіталу. Реальний, або власний, капітал, як правило, відрізняється від статутного фонду і включає статутний фонд, резервний фонд, капіталізований прибу­ток, інші надходження.

Для залучення додаткових коштів або для приведення статутно­го фонду у відповідність з активами AT досить часто здійснює збільшення статутного фонду. Якщо товариство має гарні перспек­тиви і хоче здійснити якісь інвестиційні проекти через залучення додаткових коштів і при цьому будуть змінюватись власники корпоративних прав на майно цього товариства, воно збільшує статут­ний фонд і за рахунок цього збільшення залучає гроші нових акці­онерів. Можлива ситуація, за якої акціонерне товариство здійснює додаткову емісію для власних акціонерів, які хочуть додатково проінвестувати "своє" підприємство, при цьому застосовуються різні методи, що не втратити існуючого співвідношення власників і ста­ну контролю над фірмою.

При приведенні статутного фонду до розмірів реального капіта­лу (активів) належно від їх співвідношення можуть або збільшува­ти, або зменшувати статутний фонд. Це використовується іноді для зміни співвідношення прав власності, випуску додаткових акцій, а іноді для підвищення номінальної вартості акцій. Не є винятком випадки вилучення акцій з обігу (анулювання), а також зменшення номінальної вартості акцій.

Так, в Україні підприємства, які на початку та в середині 90-х років були приватизовані, мали невеликі у вартісному вираженні статутні фонди, оскільки не враховувались величезні темпи інфляції 1993—1995 років. Тому на багатьох з них не була проведена індек­сація основних фондів. Під невеликі у вартісному вираженні ста­тутні фонди були випущені акції і на них проведена підписка. В результаті акціонери отримали невелику кількість акцій з низь­ким номіналом, але з великими реальними активами. Тобто було здійснене збільшення статутних фондів через зміну номінальної вартості акцій (наприклад, ВАТ "Готельний комплекс "Київська Русь", де номінальна вартість була збільшена з 25 коп. до 1 грн.) Деякі AT пішли шляхом збільшення кількості акцій і зберегли їхню номі­нальну вартість.

Тому, аналізуючи статутний фонд, завжди слід мати на увазі, що ефективність господарювання товариства впливає на його матеріаль­ний стан і відмінності між реальними активами і статутним фон­дом: неефективне призводить до збитків і, отже, до зменшення ак­тивів щодо статутного фонду, а ефективне — до перевищення влас­ного (реального) капіталу над статутним фондом. Відповідно існу­ють відмінності цієї величини в бухгалтерському обліку в господарських товариствах, де він залишається незмінним (крім випадків офіційного збільшення або зменшення), і державних підприємствах, де його величина змінна.

У разі аналізу власності окремих учасників треба враховувати їх внески, співвідношення та зміни часток, паїв, кількості акцій. Так, персональні зміни власності на акції якогось товариства можуть впливати на відповідне співвідношення у статутному фонді. Водно­час слід зазначити, що для товариств з обмеженою відповідальністю існує законодавче визначена вимога, відповідно до якої додаткові внески учасників не впливають на співвідношення їх паїв. Тому для змін такого співвідношення необхідно здійснювати більш складні дії.

1.2. Способи формування капіталу акціонерного товариства

Для того щоб визначити кількісну величину корпоративних прав (частку, пай) учасника, його внесок, оцінений у грошовій формі, фіксується в установчих документах і являє собою відповідну част­ку учасника та засновника у статутному фонді. Регуляторні систе­ми мають певні економічні механізми для оцінки внесків, які виз­начені в установчих документах товариства або законодавством країни місцезнаходження.

Для України специфічним є те, що для корпоратизованих і прива­тизованих підприємств статутним фондом виступало майно існую­чих державних підприємств, яке оцінювалось методом так званої масової оцінки і набувало певного вартісного вираження. На кількісну величину статутних фондів цих підприємств є різні погляди: одні вважають, що підприємства приватизувались за дуже низькими ціна­ми, інші — що ціни продажу є високими і їх потрібно було віддати будь-кому, тільки щоб ці підприємства ефективно працювали.

В сучасних умовах формування статутних фондів все більшою мірою потребує реальної оцінки внесків учасників. Тому слід чітко визначитись із способами формування капіталу AT. Так, тривалий час внески оцінювались і оцінюються за згодою сторін, які створю­ють товариство, і затверджуються загальними зборами товариства. При оцінці іноземних інвестицій, а також у тому разі, якщо співзасновником виступала держава, застосовується поняття "на основі цін міжнародних ринків або ринку України". Важливою особливі­стю є те, що при формуванні статутних фондів внески у вигляді грошових коштів та основних фондів, які надають корпоративні права, не оподатковуються ні податком на прибуток, ні податком на дода­ну вартість. Майно, яке завозиться в статутний фонд підприємств з іноземними інвестиціями у вигляді господарських товариств, звільняється від сплати ввізного мита. Щодо основних фондів, які були передані в статутний фонд, то при їх використанні у вироб­ничій діяльності амортизаційні відрахування з них знімаються.

Доцільно мати на увазі те, що досить часто здійснювалась оцінка внеску за такою домовленістю сторін, при якій величина вартості в кілька разів перевищувала (іноді була і меншою) реальну цінність вкладу. Отже, створювались акціонерні товариства та інші види то­вариств з мало реальними статутними фондами, оскільки вносилось майно, що оцінювалось значно вище від реальної його вартості. Іноді у статутний фонд надходили цінні папери досить сумнівної вар­тості, які ще й оцінювались дуже високо, вище за номінал. Одним з напрямів формування статутного фонду було внесення інтелекту­альної власності, яка також оцінювалась за згодою сторін. Для по­повнення або формування статутного фонду досить часто і зараз купуються акції високої номінальної вартості, але за низькою ринковою ціною і вносяться в статутні фонди за номіналом. Різниця у вартості виводиться у.збитки. Тобто виникали корпорації з вели­ченними фіктивними статутними фондами, де реальних цінностей практично небуло. Ще й зараз існує багато товариств, де реального майни дуже мало, але статутні фонди великі.

Для боротьби з такими проявами приймаються нормативні до­кументі, які регулюють ці відносини. Регуляторні системи багатьох країн містять законодавчі положення щодо необхідності реальної оцінки внесків за допомогою експертів-оцінювачів, причому перед­бачається відповідальність як засновників, так і експертів. В Украї­ні, наприклад, не всі кошти можна використовувати для формуван­ня статутних фондів, оскільки заборонено використовувати для фор­мування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кре­дит та під заставу. Оскільки відповідно до чинного законодавства України державні органи і підприємства не можуть брати участь у недержавних господарських товариствах і засновувати інші фірми (недержавних форм власності), то для цієї мети не дозволяється використовувати державні кошти.

Характерною рисою формування первісного капіталу AT є те, що для формування статутного фонду забороняється також використо­вувати кошти, одержані в кредит та під заставу. Річ у тім, що для формування статутного фонду досить просто було взяти кредит, за його рахунок сформувати статутний фонд і після реєстрації AT відда­ти цей кредит з того самого статутного фонду. У цьому разі AT залишалось з усіма ознаками товариства і юридичної особи, але без капіталу, від чого потерпали учасники AT, особливо дрібні акціоне­ри, які вкладали реальні кошти, вважаючи, що товариство з часом буде мати значні матеріально-фінансові можливості, в той час як статутного фонду в ньому могло вже й не бути.

Для регулювання цих складних питань в Україні починаючи з середини 90-х років фінансове становище засновників (крім фізич­них осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду має бути перевіре­не аудитором (аудиторською фірмою). Тому в сучасних умовах реєструючи органи прагнуть вимагати більш реальну оцінку за участю експертів-оцінювачів та аудиторів. Щоправда, і при залученні та­ких фірм-оцінювачів є великі можливості підвищення або занижен­ня вартості внеску.

Для того щоб забезпечити безризиковість діяльності товариств, з метою покриття різних видатків, які можуть несподівано виникну­ти, в AT створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встанов­леному установчими документами, але не менш як 25 відсотків ста­тутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Це означає, що у внутрішніх нормативних документах товариства, насамперед у статуті, можна передбачити і більш як 25% на резервний фонд, але його використання потрібно зробити досить гнучким. Такі ситуації виникають іноді з небажання сплачувати дивіденди, тоді частина коштів передається до резервного фонду. Для формування резерв­ного фонду установчими документами передбачено щорічні відра­хування до нього, розмір яких не може бути меншим від 5 відсотків суми чистого прибутку. Оскільки значна частина українських AT є збитковими, то в них ця вимога не виконується.

1.3. Вплив відносин власності на повноваження учасників і контроль у товаристві

Практика розвитку корпоративного сектору в розвинутих краї­нах, а відтепер і в Україні вказує на суперництво учасників акціо­нерних товариств у боротьбі за власність з метою досягнення по­вноважень, які забезпечують певний рівень контролю над діяльні­стю корпорацій. У зв'язку з цим доцільно зупинитись на частках власності, які надають відповідні рівні контролю.

Насамперед треба з'ясувати суть контрольних, блокуючих та інших пакетів акцій. Існує кілька підходів до понять контролю. Світова економічна наука вважає класичним контрольним паке­том акцій 50 відсотків плюс 1 акція. Водночас існує багато при­кладів, коли контрольний пакет становив значно меншу частку (іноді навіть 7—9 відсотків) за умов широкої "дифузії" власності на акції. Така ситуація складалась, коли існувала велика кількість дрібних акціонерів, які не могли реально здійснити свої управлінські функції.

В Україні визначення контрольного пакета має певні особливості. З 1991 р. існує законодавча вимога проведення загальних зборів акціонерів лише за умови наявності більше ніж 60 відсотків акціоне­рів. Така вимога зводить у деяких випадках класичний контрольний пакет (50 відсотків плюс 1 акція) до ілюзорного, оскільки навіть ма­ючи 59 відсотків акцій, не можна провести легітимні загальні збори. Така ситуація є проблемною і дискусійною в колах вітчизняних на­уковців і практиків. Є думки щодо зниження вимоги з 60 до 50 відсотків для проведення зборів, а при повторному проведенні за­гальних зборів, які не відбулися, ця частка може бути й меншою.

Сьогодні основні підходи до проблеми власності і відповідно кон­тролю над корпоративним утворенням можна розглядати так. Якщо йти від інтересів меншості, то "10 відсотків плюс 1 акція" забезпечу­ють право вимоги скликання позачергових зборів або їх самостійне скликання та обов'язкового внесення у порядок денний питань влас­ників такого пакета.

Блокуючий пакет "25 відсотків плюс 1 акція" дає можливість заблокувати на зборах прийняття рішень, що вимагають трьох чет­вертей голосів. Це такі важливі рішення, як зміни до статуту, ство­рення і ліквідація дочірніх підприємств, ліквідація акціонерного товариства.

Пакет "50 відсотків акцій плюс 1 акція" дає змогу приймати рішен­ня на зборах за умови присутності більше ніж 60 відсотків голосів акціонерів. Наявність такого пакета залежить від співвідношення власності і від розкладу сил на зборах, вміння вести їх роботу.

Самостійне проведення зборів забезпечує пакет "60 відсотків плюс 1 акція". Дієвість прийняття рішень, які вимагають трьох четвер­тей голосів, залежить від розкладу сил на зборах.

Повний контроль над акціонерним товариством можливий при наявності пакета "75 відсотків плюс 1 акція". Інші акціонери мо­жуть лише вимагати позачергового скликання загальних зборів та мати інші права, які дає володіння більше ніж 10 відсотками акцій. При правильному підході меншість може впливати на деякі рішен­ня власника такого пакета, але це залежить від її згуртованості, знань, цілеспрямованості.

Як правило, досягнення того чи іншого рівня контролю над кор­порацією можливе через отримання у власність відповідного паке­та акцій. Винятком може бути не набуття власності, а її залишення державою для контролю в процесі приватизації. Щодо набуття прав власності при первинному розпродажу акцій, то дії майбутнього акціонера начебто прості і прозорі — потрібно підписатись на таку кількість акцій, яку він може оплатити. За умов приватизації (особ­ливо сертифікатної) виникло багато схем набуття прав власності на пакети акцій, часто сумнівних з погляду законності, проте дієвих. Сучасні форми конкурсної приватизації також досить обтяжені різними вимогами, які роблять мало прозорим цей процес.

Для набуття прав власності і, отже, контролю над уже діючим AT, як правило, застосовуються три основні шляхи: зміна статутно­го фонду, закупівля акцій первинного випуску у акціонерів, зміни власності внаслідок реального або фіктивного банкрутства підприєм­ства. Практика Свідчить, що в Україні широко використовуються комбіновано перші два шляхи. За умов приватизації при первісно­му розміщенні акцій використовувались різні способи їх закупівлі з використанням приватизаційних майнових сертифікатів, але в ос­нові були два перші шляхи.

Для підвищення або зниження частки акціонера у статутному фонді і відповідно рівня контролю використовується зміна ста­тутного фонду. Однак, як вже підкреслювалось, статутний фонд — величина фіксована, він може збільшуватись або зменшуватись лише офіційно, що передбачає відповідні процедури.

Процедури щодо збільшення і зменшення статутних фондів ма­ють досить чітко визначену законодавчо-нормативну базу. Існує ряд обов'язкових вимог, які мають бути дотримані, щоб товариство мог­ло змінювати статутні фонди. Так, акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції пов­ністю сплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється через випуск нових акцій, обмін об­лігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Акціо­нери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. Крім того, при додатковому випуску вони мають право на кількість акцій, що відповідає їх частці у попередньому статутному фонді. Особливістю є те, що в голосуванні про затверджен­ня результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

Існують також інші обмеження для AT щодо додаткового випус­ку акцій. У цілому ці обмеження стосуються практично будь-якого акціонерного товариства і полягають у тому, що акціонерному това­риству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'яза­них з його господарською діяльністю. Щоправда, досить важко роз­різнити причини випуску акцій товариствами, коли це робиться для покриття збитків, а коли — для нарощування статутного капіталу. Донедавна в Україні суворо стежили, щоб підприємства, які мають кредиторську заборгованість, не проводили додаткову емісію. Зараз у цілому така вимога існує, але можна провести додатковий випуск акцій, конкретно зазначивши у повідомленні про випуск акцій, що вони не випускаються для покриття збитків.

По суті зміни статутного фонду мають бути здійснені за умови підтримки цих заходів вищим органом товариства. Так, в Україні законодавче положення передбачає, що збільшення статутного фон­ду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом. Таке положення досить часто не записується у статуті, крім того, зміни статуту повинні затверджуватись вищим органом управлін­ня — загальними зборами, тому підвищення статутного фонду мож­ливо здійснити з урахуванням інтересів більшості акціонерів. Це не виключає моментів, коли правління проводили зміни в своїх інте­ресах. Тому доцільно, щоб зміни статутного фонду здійснювались за рішенням вищого органу товариства.

Для зміни відносин власності важливою є можливість реалізувати додатковий випуск акцій за ринковими цінами. Цим часто користу­ються впливові акціонери, встановлюючи для конкурентів надзви­чайно високі продажні ціни, невигідні умови підписки, при яких вона жорстко обмежується в часі і купити додатково випущені акції мо­жуть тільки партнери. До умов підписки на додатковий випуск акцій можна ввести інвестиційні зобов'язання, які можуть бути значно ви­щими від продажної ціни додаткового пакета акцій і при цьому опо­датковуються, що знижує привабливість для стороннього інвестора.

Для змін контролю можливе зменшення статутного фонду. Щодо зменшення статутного фонду, то рішення про це приймається у та­кому самому порядку, що і про збільшення статутного фонду. Змен­шення статутного фонду здійснюється через зменшення номіналь­ної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою їх анулювання. При здійсненні процедури зменшення статутного фонду рішенням AT про змен­шення розміру статутного фонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не раніш як через 6 міс. після доведен­ня до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом спосо­бом. Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду.

Оскільки збільшення та зменшення статутного фонду є надзви­чайно важливим заходом, який зачіпає інтереси усіх акціонерів, то його здійснення передбачає виконання чітко формалізованих про­цедур і повідомлення про загальні збори з питання змін статутного фонду акціонерного товариства зокрема.

Менш чітко регулюються зміни статутних фондів у товариствах з обмеженою відповідальністю. Одним з небагатьох дієвих чинників для досягнення заявленого розміру статутного фонду в ТОВ є забо­рона уступки часток засновників до сплати ними повного обсягу внеску. Крім того, збільшення або зменшення статутного фонду потребує одноголосності учасників.

Другим напрямом формування пакетів акцій є закупівля акцій первинного випуску (або права на їх отримання — при сертифікатній приватизації) у акціонерів. Такий напрям поширений у світовій практиці, особливо там, де ефективно функціонують вторинні ринки цінних паперів. В Україні він також використовується, але має певні недоліки. Так, закупівля являє собою досить розтягнутий у часі процес. Крім того, така купівля потребує додаткових витрат за послуги реєстратора, торгівця цінними паперами, послуги банку тощо. Третім напрямом формування контрольних пакетів акцій є зміна власності внаслідок реального або фіктивного банкрутства. Як правило, надавались кредити власним акціонером (іноді стороннім), які потім шляхом складних господарських операцій оголошува­лись безповоротними. Кредитор виступав ініціатором банкрутства, і процедура його проведення, за якої він міг виступити санатором, давала і дає можливість зміни власності в AT на його користь.

Дата добавления: 2014-01-04