Специфіка компетентнісного підходу до навчання

План

ЛЕКЦІЯ 2

Тема. Компетентнісний підхід у системі вищої педагогічної освіти

1. Специфіка компетентнісного підходу до навчання.

2. Сутність понять «компетентність» і «компетенція».

3. Система компетентностей в освіті.

Література

1. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова освіта. – 2011. – № 7.

2. Лебедев О.Е. Компетентностный подход в образовании / О.Е. Лебедев // Школьные технологии. – 2004. – № 5. – С. 3-12.

3. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти // Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики / О. Овчарук. – Київ: «К.І.С.», 2003. – С.13-41.

4. Пометун О. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 66-72.

5. Пометун О. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О. В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 16-25.

6. Сыроватко Е.Н. Психолого-педагогические критерии диагностики уровня учебных достижений школьников / Е.Н. Сыроватко. – Запорожье: Премьер, 2001. – 60с.

7. Хуторской А. Ключевые компетенции: Технология конструирования / А. Хуторской // Народное образование. – 2003. – № 5.

Починаючи з 80-х років ХХ ст., в Європі та Сполучених Штатах Америки розпочалася широкомасштабна модернізація національних систем освіти, зумовлена численними об’єктивними та суб’єктивними чинниками.

До об’єктивних факторів, що спричинили необхідність докорінної перебудови освітніх систем, насамперед, належать загальноцивілізаційні тенденції розвитку людства, що суттєво впливають на всі сфери життєдіяльності людини та суспільства в ІІІ тисячолітті.

Визначальною загальносвітовою тенденцією є процес розбудови інформаційного суспільства, у якому основним капіталом і головним ресурсом економіки стають знання.Тенденція спричинила виникнення жорстких вимог до національних освітніх систем щодо рівня функціональної та інформаційної грамотності всіх громадян. Країни, які не встигнуть або не зможуть залучитися до освіти на основі інформаційних технологій, опиняться на задвірках не тільки освіти, але й цивілізації взагалі – така точка зору щодо ролі освіти в суспільному житті стала домінувати серед політичної еліти розвинених країн напередодні ХХІ ст.

При інформаційному типі соціального устрою особливого значення набуває здатність особистості до самоактуалізації. У цих умовах освіта повинна виступати в декількох аспектах: як засіб самореалізації, саморозвитку та самоствердження особистості, як гарант її соціального захисту та адаптації, як механізм забезпечення конкурентоспроможності людини на ринку праці.

Як зазначають науковці, впровадження інноваційних технологій, насамперед особистісно орієнтованого, диференційного, розвивального навчання, є підґрунтям до компетентнісного підходу й ефективним чинником поліпшення якості освіти. Знанієво-просвітительська парадигма освіти, із точки зору вчених і практиків, вже не є ефективною.

По-перше, в умовах інформаційного суспільства знанієве навчання поступово втрачає сенс. Величезний потік інформації, яка старіє швидше, ніж студент закінчує ВНЗ, вже неможливо вмістити до навчальних програм. Отже, майбутніх учителів треба навчати «вічних істин» і умінню оновлювати свій культурний досвід. Без цього випускник ВНЗ не зможе бути готовим до професійної педагогічної діяльності.

По-друге, втрачає сенс необхідність перевантажувати пам’ять студентів додатковими знаннями. Треба навчати знаходити ці знання і користуватися ними.

Таким чином, компетентнісний підхід на перше місце ставить не поінформованість студента, а вміння на основі знань розв’язувати методичні проблеми, які виникають у різних навчальних ситуаціях. Щоб навчитися цього, необхідно змінити технологію навчального процесу: замість методу «запам’ятай і повтори» треба використовувати метод пошуку, проектування, розв’язання педагогічних ситуацій.

Отже, специфіка компетентнісного навчання полягає в тому, щоб засвоювалися не готові знання, кимось запропоновані, а ці знання здобувалися, щоб студент сам формулював поняття, необхідні для розв’язання завдання.

За визначеннямО. Пометун, компетентнісний підхід – це «спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу є сформованість загальної компетентності людини як сукупності ключових компетентностей, інтегрованої характеристики особистості»[4, с.66].

На думку О. Лєбєдєва компетентнісний підхід – це сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, відбору змісту освіти, організації освітнього процесу й оцінки освітніх результатів. До кола таких принципів відносять такі положення:

а) сенс освіти полягає у розвитку в суб’єктів навчання здатності самостійно вирішувати проблеми у різних сферах життєдіяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є і власний досвід суб’єктів навчання;

б) зміст освіти є дидактично адаптованим соціальним досвідом вирішення пізнавальних, світоглядних, етичних, політичних та інших проблем;

в) сенс організації навчального процесу полягає у створенні умов для формування у суб’єктів навчання досвіду самостійного вирішення пізнавальних, комунікативних, організаційних, етичних та інших проблем, які складають зміст освіти;

г) оцінка освітніх результатів базується на аналізі рівнів освіченості, яких досягли суб’єкти на певному етапі навчання [2, с. 3].

Переваги компетентнісного підходу в освітній діяльності полягає в тому, що його концепція розглядається у площині застосування знань у навчальній діяльності, яка моделює процес пізнання, а тому є проектно-дослідницькою діяльністю теоретичного і практичного змісту; він дає можливість реалізувати на практиці особистісно-діяльнісне навчання, оскільки освітні компетенції є наслідком особистісно-діяльнісного підходу в освіті; його можна розглядати як засіб реалізації ідеї міжпредметної інтеграції на новому рівні за рахунок включення у зміст освіти загальнопредметного компонента у вигляді «вузлових точок» – фундаментальні освітні об’єкти, що сконцентровують у собі реалії буття; очевидно, що він є корелятом традиційних підходів у сучасній освіті.

Виявившись новим концептуальним орієнтиром розбудови національних систем освіти, компетентнісний підхід викликав неабиякий інтерес світової педагогічної спільноти. Так, одним з провідних напрямів діяльності таких відомих міжнародних організацій, як ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейського співробітництва та розвитку, Міжнародний департамент стандартів тощо, що опікуються проблемами розвитку освіти, є реалізація ряду проектів, спрямованих на забезпечення науково-методичного, організаційного та моніторингового супроводу процесу модернізації національних систем освіти на засадах компетентнісного підходу.

Впровадження компетентнісного підходу в практику роботи ВНЗ буде успішним за умов:

- оновлення цілей навчання;

- модернізація змісту освіти;

- модифікація методів і форм навчання;

- розробки інструментарію визначення результативності компетентнісно орієнтованого навчально-виховного процесу.

2. Сутність понять «компетентність» і «компетенція»

Найбільш гостру полеміку в науковців і педагогів-практиків викликають питання, пов’язані з формулюванням основних понять компетентнісного підходу в освіті, визначенням ключових компетентностей, виявленням шляхів його реалізації.

Поняття компетентність уведено у вітчизняний науково-педагогічний обіг під впливом європейської освітянської традиції, яка активно послуговується ним уже понад чверть століття. Але й досі серед дослідників відсутня одностайність щодо його змісту.

Зарубіжні вчені під компетентністю розуміють:

- здатність людини застосовувати свої знання (Г. Халлаш);

- здатність, що ґрунтується на досвіді або знаннях, які людина розвинула завдяки практиці або освіті (Дж. Куллахан);

- навички й уміння, які особистість може використовувати в різних ситуаціях і контекстах та опановуючи нові ситуації (Ж. Перре).

На відміну від зарубіжних науковців, більшість вітчизняних дослідників прагнуть розширити зміст поняття компетентність, включивши до нього, крім знань і вмінь у певній галузі (як у більшості визначень європейських учених), ще й різноманітні особистісні утворення – цінності, мотиви, ставлення тощо.

Наприклад, О. Пометун включає до змісту компетентності «спеціальним шляхом структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються особистістю в процесі навчання. Вони дозволяють їй визначати, тобто ідентифікувати і розв’язувати незалежно від контексту (від ситуації) проблеми, що є характерними для певної сфери діяльності» [5, с. 18].

Ще ширший підхід до розгляду змісту поняття демонструє О. Сироватко, розуміючи під компетентністю «сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, що необхідні людині для самостійного та ефективного розв’язання різних життєвих ситуацій для того, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими людьми» [6, с. 18-21].

Прикладом комплексного підходу до змісту поняття є визначення експертів програми «Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади» («DeSeCo»), які розглядають компетентність як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Кожна компетентність побудована на комбінації (поєднанні) взаємовідповідних знань, умінь і практичних навичок, ставлень і цінностей, поведінкових компонентів – усього того, що особистість може мобілізувати для активної дії.

У сучасному науково-педагогічному обігу паралельно вживаються два терміни: компетентність і компетенція. З приводу їхнього співвідношення теж немає одностайної думки. На сьогодні існує принаймні три підходи до визначення цих понять. Перший підхід характеризується тим, що обидва терміни вживаються як синоніми (Т. Гудкова, С. Дружилов, О. Зеєр, А. Миролюбов та ін.). Представники другого підходу вважають компетенції складниками компетентності (К. Махмурян, І. Перестороніна, В. Софронова та ін.). Згідно з третім підходом, поняття компетенція тлумачиться як коло повноважень певної особи, перелік соціальних вимог до її діяльності в певній сфері, тоді як компетентність означає узагальнену здатність особистості до діяльності.

Саме третій підхід упроваджено в концепцію сучасної початкової загальної освіти. Так, у

Державному стандарті початкової загальної освіти зазначається, що компетентність – «набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізуватися на практиці». У свою чергу, компетенція розглядається як «суспільно визначений рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини» [1, с. 6].

Таким чином, в одному випадку, тлумачення зосереджене на компетентності людей, які виконують діяльність, в іншому – на вивченні характеристик діяльності і компетенції, необхідних для її виконання.

Різні визначення понять «компетенція» і «компетентність» пов’язують з необхідністю враховувати в освіті не тільки окремі уміння, а й цілісні судження про світ, про себе, про стосунки між людьми, з необхідністю розвивати вміння, прямо не зв’язані з конкретними предметами, але які визначають успіх розв’язання життєвих проблем людини.

Таблиця 1.

Співвідношення понять компетенція та компетентність

Поняття	Обсяг поняття (ключове слово)	Представлення поняття	Виявлення поняття	Рівні вияву поняття
компетенція	коло повноважень	нормативно-правовий документ (диплом, наказ, статут тощо)	посада, що обіймається	категорія
компетент-ність	здатність	здатність, знання, навички, уміння, способи діяльності тощо	у діяльності	рівні компетент-ності

Отже, під компетентністю розуміється адекватна орієнтація людини в різних галузях діяльності: освіті, культурі, а під компетенцією – набір можливостей, здібностей, знань, умінь і навичок у певній галузі. Компетентність, як суб’єктивна якість, має вияв як у процесі діяльності так і за результатами діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04