Характерною рисою давньоіндійської філософії є те, що вона розвивалася у рамках певних філософських шкіл

Ключові поняття й терміни:Веди, Махабхарата та Рамаяна, Упанішади, веданта, санкх'я, міманса, н’яя, вайшешика, йога, буддизм, джайнізм, чарвака- локаята, Брах’ман, Будда, ‘атман, Карма,мокша, сан’сара, субстан­ція, сенсуалізм,гедонізм,, нірвана, Дао, даосизм, елеати, епікурейці,, конфуціанство, космоцентризм, міфологія, мікрокосм і макрокосм, релятивізм, со­фісти, стоїки, чарвака-локаята.

Філософія як універсальний тип знань.

ЗМ 1

Змістовий модуль 2. Історико-філософський процес

Лекція 2. Етапи розвитку класичної філософії

(2 год)

План

1. Філософія Стародавнього Сходу.

2. Антична філософія.

3. Філософія Середньовіччя та доби Відродження.

4. Філософія Нового часу.

5. Німецька класична філософія.

Мета лекції: розкрити особливості та характерні риси філософії Стародавньої Індії,Стародавнього Китаю та античност, найперші проблеми, які ставила та вирішувала давньосхідна філософська думка; виявити специфіку філософських шкіл Стародавньої Індії,Стародавнього Китаю та античності; проаналізувати найперші джерела філософської думки Стародавньої Індії,Стародавнього Китаю; оцінити світоглядну цінність ідей давньосхідної філософії та філософії античності.

1.Філософія Стародавнього Сходу.

Давньосхідна та давньогрецька філософія виникають практично одночасно, але існує давня традиція починати історію філософії саме зі Сходу.Чим це можна пояснити?

По - перше, тим що східна філософія була тісніше переплетена із іншими сферами життя та духовної діяльності суспільства – із міфологією, релігією, магією, певними традиціями та обрядами.

По – друге, філософська думка Стародавнього Сходу спиралась на деякі попередні традиційні тексти та канонічні духовні джерела, і в цьому сенсі вона сягала своїм корінням значно далі, ніж антична.

Саме в найдавніших цивілізаціях, Шумерах та Стародавньому Єгипті, вже були присутні найперші зародки майбутніх філософських ідей та концепцій. В Шумерах існувала перша відома нам універсальна класифікація світових стихій (небо, гроза, вода, земля), у відповідність яким були поставлені боги, властивості людини та характеристики держави. В Стародавньому Єгипті важливу роль відігравав міф про Осиріса – бога, що вмирав та воскресав, а також уявлення про неодномірність людського єства. Проте, це були лише перші паростки філософської думки. Значно далі вона пішла в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї.

‘Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину(середина 1 тис до н.е.), коли на її території почали формуватися рабовласницькі держави.

Розвиток давньоіндійської філософії відбувався в три етапи.

1. Ведичний (до 600 р. до н. є.) - передфілософський період, коли у священних текстах індуїзму були сфор­мульовані наріжні ідеї філософської проблематики.

2. Епічний (600-200 рр. до н. є.) - ідеї, втілені в релігійній літературі, здобувають власне філософську оброб­ку. Виникають усі основні школи давньоіндійської філософії.

3. Класичний (після 200 р. до н. є.) - час розвитку критичного філософського методу, який вимагає аргументації та доказів. На підґрунті критичного методу відбувалася систематизація поглядів і уявлень в індійській філософії.

На кожному з цих етапів філософська думка існувала в різних формах, мала різні джерела.

Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є «Веди» (споріднене наше слово» відати», «знати»), чотири ‘збірники релігійних гімнів та молитв, записані на листях пальми за 1,5 тис. років до н.е. Найважливіший з них - «Рігведа». Інші - «Яджурведа», «Самаведа» і «Атхарваведа». Мовою «Вед» викладений давній релігійнийсвітогляд, з яким вже в той час по­єднувалися деякі уявлення про світ, людину і моральне життя. Веди, епоси Махабхарата та Рамаяна стали енциклопедіями індійської народної мудрості. Вислів із Махабхарати» НЕ роби іншому того, що було б неприємно тобі самому», потім зустрічається в трудах Конфуція, Аристотеля, Канта, Толстого.

З філософського погляду найцікавішими є тексти (300), які вважаються завершенням «Вед», під назвою «Упанішади» (від слова «сидіти біля, коло ніг вчителя, одержуючи від нього поради, настанови), складені у VІІІ –VI ст.до н.е. У цих збірниках бесід наставника з учнями розв’язується питання про субстанцію буття, визначається абсолютна і єдино істинна першооснова всього існування - світова душа (брахман), що втілюється в різні істоти за законом карми (відплати).

Всі філософські вчення Давньої Індії формувалися в залежності від певного відношення до Вед і поділялися на ортодоксальні, традиційнішколи (веданта, санкх'я, міманса, н’яя, вайшешіка, йога), які визнавали авторитет Вед, та неортодоксальні, нетрадиційні (буддизм, джайнізм, чарвака- локаята), які мали власні джерела – священні тексти. У багатьох з них з-під зовнішньої релігійно-етичної форми виступає матеріалістична тенденція.

Таблиця 1

Дата добавления: 2014-01-04