Давньокитайська філософія

Інтелектуальна терпимість: подальші релігійно - філософські вчення брахманізму та індуїзму не спростовують вчення Вед, а доповнюють, стверджуючи, що істина одна, вона багатогранна.

Головна проблема –як позбавитися стражданняу житті, котре ми не вибіраємо.Веданта- Є більш суттєві причини щастя або нещастя, ніж сама людина.Буддизм –в людини причини її щастя або нещастя.

Особливості людини

Будова світу

Початок буття

Висновок

Індійський поет Калідаса так схарактеризував цей шлях: Коли ти увійшов у світ, ти гірко плакав, а всі навколо тебе радісно сміялися. Зроби життя таким, щоб, залишаючи світ, ти радісно сміявся, а всі навколо тебе плакали.

Вчення Будди не було проповіддю пасивності та песимізму. Він закликав до активност і,спрямувавши її на своє життя. Це активність не за місце під сонцем, а боротьба з чужим в самому собі.

Отже, філософські школи та духовні рухи Стародавньої Індії мали в колі своїх міркувань найважливіші світоглядні проблеми:

Роль і зміст людського пізнання.

Превалює у цій проблематиці пошук шляхів людського звільнення від невблаганних імперативів життя як подолання людської окремішності та індивідуального протистояння загальному.

Можна назвати дві особливості індійської філософії. Перш за все це тісний зв'язок з релігією. Практично про кожну зі шкіл індійської філософії (за окремим винятком) ми гово­римо не просто як про філософську систему, а як про систе­му філософсько-релігійну. Філософські ідеї тут не відокрем­люються ні від релігійних, ні навіть від міфологічних, вони «розчинені» в них. Другу особливість давньоіндійської фі­лософії сучасний німецький мислитель Макс Вебер (1864-1920) визначив як «втечу від світу». Саме тут найяскравіше відбилася головна особливість усієї східної філософської традиції, її фокусація на внутрішньому світі людини. Части­на фахівців пояснює цю особливість «деспотичним» полі­тичним устроєм давньосхідних держав, що суворо придушу­вав будь-який прояв вільної думки і тим самим примушував справжніх мислителів іти у «внутрішню опозицію».

Перші давньокитайські філософські ідеї, які дійшли до. нас, датуються VII ст. до н. є. Робити такі припущення доз­воляють давньокитайські трактати «І-цзін» («Книга змін»), «Ші-цзін» («Книга пісень»), «Шу-цзін» («Книга історії») тощо. Відносної зрілості й виразності філософські вчення набувають у VI-V ст. до н. є.

У Давньому Китаї УІІ-УІ ст. до н.е. як в ідеології, так і в і політиці чітко вбачалися дві тенденції - консервативна і прогресивна, містична і атеістична. У процесі боротьби цих двох тенденцій поширювалися наївно-матеріалістпчні думки про п’ять першоелементів і речей (метал, дерево, вода, вогонь, земля), про протилежні сили (інь і янь),. про природний шлях (дао) та інші, що виникли ще на початку ІІ-І тисячочоліття до нашої ери внаслідок узагальнення першопочаткових знань того часу. Проте формування філософських течій відноситься до VI-Vст. до н.е. Між цими течіями велась напружена боротьба на протязі трьох століть, яка була пов’язана зі зламом в історії давньокитайського суспільства.

У У-Ш ст. до н.е. утворюються основні філософські школи: 1) конфуціанство; 2) моїзм; 3) школа закону фа-цзя; 4) даосизм; 5) школа інь-ян (натурфілософія); 6) школа імен шін-цзя та інші.

Основна ідея давньокитайської філосо­фії — ідея Дао. Дао — це спосіб функціонування Всесвіту як живого організму, що приходить на зміну первісному Хаосу. У цьому Всесвіті можна виділити:

• Небо як ідеальний образ чотирьох великих цінностей світу — жень, синь, і та лі, що вкривають кожну людину,подібно до того, як небо вкриває землю;

• землю — власне матеріальну підвалину світу, що також складається з чотирьох елементів, але вже матеріальних: де­рева, води, металу і вогню;

Піднебесну — серединний світ, у якому живе людина,соціальне середовище її буття. Причому для китайців Під­небесну уособлювала виключно їхня рідна країна, тоді як
усі інші народи світу сприймалися як дикуни. Вічний енергетичний потік Ян-Інь — відповідно чолові­че і жіноче начала — пронизує Всесвіт, оживляє його, на­дає йому руху. Ян-Інь — немовби два полюси магніту, між якими утворюється поле Дао. Однак само по собі Дао не гармонізує Всесвіту — воно тільки спричиняє нескінчен­ні взаємні перетворення речей, нескінченні черги подій у житті окремих людей і цивілізації в цілому. У кінцевому результаті світ постає незавершеним і дисгармонійним. Тож головне призначення китайської філософії — її «рес­тавраційний» характер: ідеться про прагнення зрозуміти, осмислити розмаїття світу і людських доль, щоб свідомими зусиллями привнести у світ порядок, примусити кожну лю­дину і кожну річ виконувати належну їй партію у великій симфонії космічної музики. Роль «диригента» покликаний грати філософ.

Однак згоди щодо шляхів досягнення цієї мети у китай­ській філософії не було. Два основні її напрями — даосизм і конфуціанство.

Дата добавления: 2014-01-04