Соціальна взаємодія та соціальні зв'язки

План заняття

Структура заняття

ТЕМА: СОЦІАЛЬНІ ВІДНОСИНИ. СОЦІАЛЬНИЙ КОНФЛІКТ.

Мета заняття:

• Розкрити проблематику соціології конфлікту та її місце в структурі соціологічного знання;

• охарактеризувати специфіку соціологічного підходу у конфліктології;

• визначити соціальну природу та сутність соціального конфлікту;

• формувати у студентів навички аналізу, вміння класифікувати соціальні конфлікти за їх основними характеристиками;

• скласти конспект.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, таблиці.

Література:

1. Волович В.І. Соціологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури. 2009.

2. Городяненко В.Г. Соціологія. Підручник. - К.: ВЦ «Академія», 2006

3. Осипова Н.П. Соціологія. Підручник. - К.,2003

4. Піча В.Н. Соціологія. Навчальний посібник. - Л.,2002

1. Організаційна частина

2. Актуалізація опорних знань

3. Повідомлення теми, формування мети та основних завдань

4. Мотивація навчальної діяльності

1. Соціальна взаємодія та соціальні зв'язки.

2. Соціальні відносини та соціальні конфлікти.

3. Історія становлення соціології конфлікту. Виникнення, розвиток і розв’язання соціального конфлікту.

4. Управління соціальними конфліктами.

6. Підведення підсумків.

Хід заняття

Для задоволення своїх потреб і інтересів людина завжди вступає у взаємозв’язок з іншими членами суспільства.

Соціальний зв’язок – соціальна дія, що виражає залежність і сумісність людей або груп. Це сукупність особливих залежностей одних соціальних суб’єктів від інших, їх взаємні відносини, які об’єднують людей у відповідні соціальні спільності і свідчать про їх колективне існування.

Поняття соціальний зв’язок запровадив до наукового обігу Е. Дюркгейм, який вважав, що можна вести мову про соціальні зв’язки в групі, організації та у суспільстві в цілому.

Можна виділити три групи факторів, що визначають наявність соціальних зв’язків: природно-біологічні (задаються спадковими ознаками, тобто самим фактором народження людини, що визначає її етнічні, расові ознаки); психологічні (наприклад, почуття спільності з іншими людьми, що і об’єднує людей у відповідні соціальні групи і спільності); соціально-інституційні (спеціально створені правила, норми, які особливим чином регламентують соціальні зв’язки і відносини, визначаючи порядок дії соціальних об’єктів в межах соціального інституту і контролюючи їх).

Соціальні зв’язки бувають формальними та неформальними, особистісними та колективними, прямими та опосередкованими, більш міцними та менш міцними.

Соціальні зв’язки також можуть виявлятись у формі соціального контакту та соціальної взаємодії. Люди постійно вступають у соціальні контакти: ми платимо за проїзд в транспорті, беремо книжки в бібліотеці, робимо покупки в магазині, запитуємо в перехожого котра година, де знаходиться потрібна нам вулиця. Визначальною рисою всіх цих соціальних контактів є їх поверхневий і короткочасний характер.

На відміну від соціального контакту, соціальна взаємодія є формою спілкування, яка передбачає систематичний, взаємний вплив індивідів. Лише ту дію людини, яка направлена на іншу людину і викликає зворотну реакцію, можна кваліфікувати як соціальну взаємодію.

Соціологія вивчає соціальну взаємодію на двох рівнях: мікро- і макрорівні. Мікрорівень – це рівень міжособистісної взаємодії. Макрорівень – це взаємодія на рівні суспільства, соціальних інститутів.

У процесі взаємодії відбувається обмін інформацією, знаннями, досвідом, матеріальними та духовними цінностями. Індивід, група визначають свою позицію відносно інших, своє місце, статус в соціальній структурі, свої соціальні ролі. Роль, в свою чергу, приписує індивідові певні зразки поведінки та робить взаємодію передбачуваною.

Досить поширеною є теорія соціального обміну Дж. Хоманса. Він вважає, що взаємодію можна розглядати як обмін. Люди взаємодіють між собою, прагнучи врівноважити винагороди і витрати. Згідно з теорією Дж. Хоманса, поведінка людини обумовлена тим, чи винагороджувалися її вчинки і як саме. Аналізуючи взаємозалежність між винагородами і вчинками індивідів, він виділяє чотири типи цих залежностей:

1) чим частіше якийсь вчинок винагороджується, тим частіше він буде повторюватися;

2) якщо винагорода за якийсь вчинок залежить від певних умов, то людина прагне відтворити ці умови;

3) якщо нагорода велика, людина готова затратити для її отримання більше зусиль;

4) коли потреби близькі до насичення, то вона менше прагне докладати зусилля для їх задоволення.

Отже, Дж. Хоманс вважає, що соціальна взаємодія – це складна система обмінів, обумовлена співвідношенням затрат і нагород.

Представники символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер) вважають, що поведінка людей стосовно один одного і предметів оточуючого світу визначається тим значенням, яке вони їм надають.

Е. Гоффман, представник соціальної драматургії, уявив реальну поведінку людей так, ніби вона відбувається на театральній сцені. Е. Гоффман порівнює людину з актором, яка в кожній конкретній ситуації виконує певну роль. Наприклад, пізно повертаючись додому, індивід готує для себе виправдання, репетирує жести й міміку, перевіряє переконливість майбутніх доводів та аргументів. Інакше кажучи, соціальні ситуації нагадують драматичні вистави, в яких актори прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження.

Можна виділити наступні види соціальної взаємодії:

· за кількістю суб’єктів взаємодії: між двома людьми, між індивідом і групою, між групами;

· за терміном: тривала й тимчасова;

· за усвідомленістю взаємодії: усвідомлена та неусвідомлена;

· за якістю: однорідна та неоднорідна;

· за розташуванням учасників: безпосередня та опосередкована;

· за статусними системами можна виділити наступні сфери соціальної взаємодії: економічна (індивіди виступають як власники, наймані працівники, підприємці, бізнесмени, безробітні); професійна (індивіди приймають в ній участь в якості водіїв, банкірів, професорів); сімейна (люди виступають в ролі батьків, матерів, братів тощо); демографічна (передбачає контакти між представниками різних статей, вікових категорій, національностей та рас); політична (люди співпрацюють або суперничають в якості представників політичних партій, суспільних рухів, суб’єктів державної влади); релігійна (контакти між представниками різних релігій, віруючих та атеїстів); територіально-поселенська (де відбуваються зіткнення, співробітництво, конкуренція між місцевими та прибулими, міськими та сільськими, емігрантами);

· за видами дії: фізична, вербальна, жестова. Раніше вчені вважали, що спілкування здійснюється лише на вербальному (словесному) рівні. Однак, деякі з них (Дж. Бейтсон, Р. Бердуістелл, П. Уотцлевік) звернули увагу на те, що основна частина нашої взаємодії з іншими людьми має невербальний характер. Жести, вираз обличчя та рухи тіла вважаються невербальними каналами передачі інформації. Наприклад, жестами руки можна виразити наказ, загрозу, запрошення, показати своє самопочуття та багато інших станів.

· за способами, за допомогою яких індивіди узгоджують власні цілі та засоби їх досягнення: кооперація (співробітництво декількох індивідів (груп) для вирішення загального завдання), конкуренція (індивідуальна або групова боротьба за володіння дефіцитними ресурсами), конфлікт (явне або приховане зіткнення інтересів соціальних суб’єктів).

Дата добавления: 2014-01-04