За характером: опосередкованеі безпосереднє, діалогічне, монологічнеі полілогічне

За метою: діловеі розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосун­ки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім’ї), періодичне (кіль­каразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), дов­готривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (спів­розмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (вста­новлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових сто­сунків -лікар — пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефек­том: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контак­ти не заважають, але й не сприяють розв’язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літератур­них норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування:

^ індивідуальні й групові бесіди;

^ телефонні розмови;

^ наради;

^ конференції;

^ збори;

^ дискусії;

^ полеміка.

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

2. Невербальні засоби спілкування.

Засоби спілкування поділяють на словесні (вербальні) і несловесні (не­вербальні). Вчитися розуміти мову невербального спілкування важливо з декількох причин:

1. словами можна передати тільки фактичні знання, але їх замало для висловлення почуттів;

2. знання цієї мови вказує, наскільки ми вміємо володіти собою;

3. невербальна мова розповідає про те, що люди думають про нас на­справді;

4. невербальне спілкування - процес спонтанний і виявляється безпо­середньо.

Складниками невербального спілкування є міміка, пантоміміка (пози, жести), контакт очима, тон, темп та інтонація мовлення, а також час і місце зустрічі.

Міміка (від грец. наслідувальний) - це рухи м’язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини.

Слідкуйте за рухами м’язів обличчя, намагайтеся дивитися в очі спів­розмовникові близько 60 % усього часу спілкування. Іміджмейкери радять: якщо вам важко дивитися в очі співбесіднику - зосередьте свій погляд на йо­го переніссі чи лобі.

Пантоміміка (з грец. - “міміка”) - рухи частин тіла, що мають виражальне значення. Ці рухи зовнішньо відбивають психічний, емоційний стан людини. Пантомімічні знаки часто бувають багатозначними, поліфункціональними.

Поза - це мимовільна або навмисна постава тіла. Вона є знаком, що має комунікативний сенс і виявляє не тільки душевний стан людини, її здоров’я, манери тощо, але й її ставлення, налаштованість, наміри щодо співрозмовника (аудиторії). Є поза незалежна, войовнича, пригнічена, скорботна та ін.

Жест - рух тіла або рук, який супроводжує людську мову або замінює її; загалом рух руки або тіла. Жести несуть певну інформацію.

Наведемо поширені жести і їх тлумачення:

- пальці рук зціплені – знак розчарування і бажання співрозмов­ника приховати своє негативне ставлення;

- прикривання рота рукою – слухач розуміє, що ви говорите неправду;

- почухування і потирання вуха – співрозмовник наслухався і хоче висловитися;

- потирання скронь, підборіддя, прикривання обличчя руками – особа не налаштована розмовляти в цей момент;

- людина відводить очі – підтвердження того, що вона щось при­ховує;

- схрещення рук на грудях – людина нервує, краще розмову за­кінчити чи перейти на іншу тему;

- схрещення рук і тримання пальців у кулаці – людина налашто­вана вкрай вороже;

- відтягування комірця – людина гнівається або дуже схвильована;

- вказівний палець спрямований прямовисно до скроні, а вели­кий підтримує підборіддя – негативне або критичне ставлення до почутого;

- руки за головою – впевненість, перевага над співрозмовником;

- потирання ока – людина говорить неправду;

- тримання рук за спиною – впевненість у собі.

У спілкуванні важливе значення має вибір правильної дистанції. Зале­жно від форми спілкування вирізняють чотири основні їх типи.

- Інтимна – від 15 до 50 см:

а) ближня дистанція – 15 см – на рівні дотику. Застосовується під час рукостискання, привітання, прощання;

б) дальня – 50 см. Використовується в інших випадках спілкування з близькими і знайомими людьми.

- Особиста – 60 см – 1,2 м. Ідеальна для проведення бесід, перегово­рів, підписання контрактів.

- Соціальна – 1,2 – 3 м. Використовується для спілкування з незнайо­мими людьми, під час знайомства.

- Публічна – 3,5 – 7,5 м. Це відстань, на якій результативно спілкува­тися з групою людей. Ідеальна для виступів на семінарах, лекціях, зборах, під час екскурсії.

Важливо пам’ятати, що відстань вибирають не тільки залежно від форми спілкування, але й з урахуванням статусу чи національності спів­розмовника.

Дослідники вважають, що несловесні реакції менше контролюються людською свідомістю і тому є надійнішими показниками щирості чи її відсу­тності, тобто лукавства. Темп, тембр, інтонація (невербальні засоби) легко виявляють навмисний обман у розмові по телефону, хоча досвідчену й спо­стережливу людину-комуніканта важко ввести в оману за допомогою невербальних форм спілкування.

3. Слухання і його роль у комунікації

Уміння слухати набувається шляхом тренування. Удосконаленню цього вміння приділяється небагато уваги, хоча саме воно визначає рівень спілку­вання.

Причини спілкування людей різні, але спілкування завжди має бути цілеспрямованим. Чим точніше нам вда­ється визначити мету співрозмовника, тим ефективніше ми можемо його слу­хати. Яка б не була мета спілкування, завжди корисно знати прийоми прави­льного слухання. Вони можуть бути такими:

1. З’ясуйте свої звички слухати. Які ви робите помилки?

2. Не ухиляйтеся від відповідальності за спілкування.

3. Будьте фізично уважними.

4. Зосередьтеся на тому, що говорить співрозмовник.

5. Намагайтеся зрозуміти не тільки зміст слів, але й почуття співроз­мовника.

6. Спостерігайте за невербальними сигналами того, хто говорить.

7. Дотримуйтесь схвальної установки стосовно співрозмовника.

8. Намагайтеся висловити розуміння.

9. Слухайте самого себе.

10. Відповідайте на прохання адекватними діями.

Слухаючи співрозмовника, ніколи:

- не приймайте мовчання за увагу;

- не вдавайте, що слухаєте;

- не перебивайте без потреби;

- не робіть поспішних висновків;

- не давайте “зловити” самі себе у суперечці;

- не ставте надто багато запитань;

- ніколи не кажіть співрозмовникові: “Я добре розумію ваші почуття”;

- не будьте занадто чутливими до емоційних слів;

- не давайте поради, доки не попросять;

- не прикривайтеся слуханням як сховищем.

Уміння слухати - корисне уміння. Його користь - у досягненні бажа­ної дії, прийнятті правильного рішення або проведенні міжособистісних, зок­рема професійних, стосунків на новому, більш високому рівні. Почути - це означає завчасно запобігти нещасному випадку. Невміння слухати є основ­ною причиною неефективного спілкування, оскільки саме воно призводить до непорозумінь, помилок і проблем.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст поняття «спілкування».

2. Яка роль належить спілкуванню у професійній діяльності?

3. Які функції виконує спілкування у сучасному інформаційно насиченому суспільстві?

4. У чому полягає регулятивна функція спілкування?

5. Яка роль емотивної функції спілкування?

6. Назвіть критерії виокремлення видів спілкування?

7. Які види спілкування виділяють за формою реалізації мовних засобів?

8. Хто може бути учасником офіційного спілкування?

9. Чому під час спілкування крім словесних, послуговуються невербальними засобами?

10. Як можна «читати людину» за жестами, мімікою, рухами тіла?

11. Назвіть мімічні ознаки різних емоційних станів.

12.Яка роль належить дистанції (відстані) у спілкуванні?

Дата добавления: 2014-01-04