Релігійні вірування та міфологія східнослов'янських племен

Первісні релігійні вірування стародавніх слов’ян мали практичний, домашній і господарський характер. Вони були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки була в залежності від неї.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. anima – душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм – оживлення, анімізм – одухотворення і антропоморфізм – уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник навіть в нашу мову (досі говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище.

Для світогляду стародавніх слов’ян був характерний також антропотеокосмізм, тобто нероздільність сфер людського, божественного і природного, розуміння світу як ніким не створеного, як вічно живого вогню, який рівномірно згасає і загоряється.

Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов'ян культМатері-Землі і Золотого Плуга. Матір-Землю у слов'ян символізувала богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, уособленням якого було Прадерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. За функціями й актуальністю слов'янська міфологія ділиться на декілька рівнів:

1) Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом. До вищого рівня слов'янської міфології належали Перун та Велес, Сварог і Сварожня, Дажбог і Ярило.

2) До середнього рівня відносилися божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги – покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Род. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств – Мокош, Лада та ін. Функції цих божеств дуже абстрактні. Це дозволяє іноді розглядати їх як персоніфікацію основних протилежностей первісного колективу – Доля-Лихо (Недоля), Правда-Кривда.

3) До нижчого рівня відносяться різні групи неантропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяники, криничники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники.

Універсальним синтезом рівнів слов'янської міфології виступає Дерево світу. У слов'янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева – птахи (сокіл, соловей); до стовбура – бджоли; до коренів – хтонічні тварини (змії, бобри). За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу – три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть.

Основою релігійного світогляду слов’ян є вчення про тривимірність світу: Прав, Яв і Нав. Прав – це універсальний космічний закон, вона регулює рух Сонця, дощ, життя рослин, тварин, людей, діяння богів. Яв – це світ живих людей, теперішній час. Нав (Нав’я) – це коріння нашого роду, світ предків, минулого часу.

Творцем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості. Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Археологи знаходять найдавніші зображення Рода і Рожаниці у вигляді скульптур, які мала кожна сім'я, їх зображення збереглися на вишитих рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів дерева життя (чоловіків зображували у формі листків цього дерева, а жінок – у формі квіток). У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась дитина, то домальовували нову гілку з листками або квітками. У давнину на честь Рода і Рожаниці жерці приносили жертву у вигляді хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням ритуальної їжі (куті) на Різдво глава сім'ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як жертву богам.

Професор Е. Анічков стверджував, що дохристиянська Київська Русь мала три релігії: князь і його дружина своїм головним богом мали Перуна, купці і міщани визнавали свого бога торгівлі, Велеса, «скотья бога», простий народ цих богів не визнавав, але мав власних божків.

Дата добавления: 2014-01-04