Регулювання господарсько-організаційних структур корпорації

3.1. Особливості вибору організаційної структури

Формування корпоративного сектору в Україні здійснювалось переважно через приватизацію — перетворення діючих підприємств у акціонерні товариства. Структура таких підприємств була не­оптимальною, у зв'язку з чим вони потребували реорганізації. Така діяльність отримала назву "реструктуризація" і являла собою бага­тогранну роботу, яка стосувалась різних сторін діяльності під­приємств. Проте в переважній більшості випадків під реструктуризацією розуміли процеси розукрупнення окремих підприємств, фор­мування на місці цілісних юридичних осіб кількох суб'єктів госпо­дарювання з визначеними функціями. Водночас відповідно до чин­ного законодавства створення дочірніх підприємств, філій та пред­ставництв мало затверджуватись загальними зборами 3/4 більшістю голосів. Водночас українська законодавча база тривалий період не давала чіткого визначення категорії "дочірнє", або "залежне" підпри­ємство, що змусило створювати такі підприємства на власний розсуд і обґрунтовувати його перед державними реєструючими органами.

Значна частина акціонерних товариств пішла шляхом участі в інших господарських товариствах, віддаючи в них частину майна, яке давало змогу контролю, офіційно не називаючи їх дочірніми. Крім того, реорганізації були піддані також внутрішні служби під­приємств, яким ніхто не надавав права юридичної особи, але які набували нової якості через запровадження жорсткої самоокупності, так званих центрів прибутків та центрів витрат, центрів фінансової самоокупності та інших форм, які намагались пристосувати до пот­реб ринкової трансформації економіки.

Організаційні структури, які формувались на основі колишніх державних підприємств, досить різноманітні і залежать від масш­табів виробництва, мети розвитку корпорації, інших вагомих чин­ників. У рамках корпорації може бути створена ціла низка окре­мих підприємств, а може бути, навпаки, сформована жорстка систе­ма управління за принципом лінійно-штабної, де рівень прийняття усіх більш-менш важливих рішень замикається на першій особі. Слід зазначити, що в основному реорганізаційні заходи були спря­мовані на дроблення підприємств створенням окремих юридичних осіб. При цьому акціонерні товариства, втрачаючи реальне майно, практично ніколи не втрачали капітал, що існував у вигляді цінних паперів, оскільки застосування таких схем не передбачало розподі­лу акцій між новими суб'єктами господарювання. Хоча якщо суво­ро підходити до поділу акціонерних товариств, то він передбачає також поділ цінних паперів, що потребує окремих розрахунків і до­сить складних процедур.

Вигідність створення окремих підприємств для акціонерного то­вариства була насамперед продиктована їх самостійністю і повною відповідальністю. Тому частина підприємств створювалась для про­ведення через них найбільш вигідних господарських операцій, особ­ливо тоді, коли основне виробництво брало на себе збитки. Іноді підприємства створювались для "викидання" в них збиткових струк­турних підрозділів, житлово-комунального господарства, інших еле­ментів соціальної сфери. При цьому материнська компанія нічим крім переданих фондів (від яких сама корпорація намагалась поз­бутися) не ризикувала у разі банкрутства такого підприємства.

3.2. Основні положення щодо організаційних структур

Як свідчить практика, іноді українські корпорації створюють по­ложення, спрямовані на всеохоплююче регулювання взаємодії суб'єктів господарської діяльності, що утворюються на основі тако­го акціонерного товариства. Такі положення розробляються у вели­ких фірмах, які мали масштабне виробництво з майже замкнутими виробничими циклами. Воно може мати назву Про організаційну структуру акціонерного товариства й охоплювати всі аспекти, вклю­чаючи навіть положення про відділи.

В інших корпораціях досить часто організаційна система регу­люється положеннями Про структурний підрозділ, Про головне підприємство, Про дочірні підприємства, філії та представництва, Про порядок створення, реорганізації і ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв AT, а також окремими положеннями для кож­ної філії і представництва, які затверджуються, як правило, загаль­ними зборами. Для запобігання дублювання деяких пунктів достат­ньо одного з цих положень, але ґрунтовно розробленого.

Як правило, такі документи регулюють взаємодію безпосередньо акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, товариств, ство­рених за участю цього акціонерного товариства, філій і представ­ництв, окремих структурних підрозділів, що не мають статусу юри­дичної особи, але мають певну господарську самостійність. При цьому положення має регулювати відносини усіх учасників не тільки з материнською компанією, а й між ними. Це досить об'ємні документи, які регламентують економічну діяльність всередині усіх учасників корпоративних відносин. Особливо потрібні розробки питань щодо фінансування органів управління, відрахування у різні фонди. При цьому доцільно розробити систему нормативів, які регулюють фінан­сові потоки всередині корпорації та її структурних підрозділів.

Важливим пунктом має стати визначення способів формування фонду дивідендів, оскільки прибуток може отримуватись окремими підрозділами нерівномірно, крім того, окремі юридичні особи (хоч і залежні) мають право самостійно розпоряджатись своїм прибут­ком. Тому треба встановити норми таких відрахувань, щоб було менше адміністративних рішень, які не завжди створюють перспек­тивну зацікавленість залежних підприємств в отриманні прибутку. Самі нормативи можна не розробляти, слід лише затвердити мето­дику їх розробки, яку мають використовувати учасники.

Важливим елементом розробки положення щодо взаємодії учас­ників у багатьох випадках є формування розрахункових цін, які діють всередині корпорації, якщо це стосунки окремих юридичних осіб. Зрозуміло, що такі ціни мають відповідати так званим звичайним цінам, як того вимагають положення антимонопольного зако­нодавства, оскільки обмінюються товарами та послугами пов'язані особи. Якщо ціни є внутрішньогосподарськими, вони можуть засто­совуватися фінансовим менеджментом корпорації з урахуванням внутрішньоекономічних чинників.

Положення про взаємодію суб'єктів господарської діяльності певної корпорації має містити пункти щодо врегулювання супереч­ливих питань, які виникають між ними. Таким "суддею" може бути виробнича рада, яку створюють у корпорації, правління акціонерно­го товариства, рада товариства, а в окремих випадках — загальні збори.

Дата добавления: 2014-01-04