Введення. Лекція 4.3. Основні елементи регулювання господарської діяльності корпорації

Лекція 4.3. Основні елементи регулювання господарської діяльності корпорації

Введення

1. Внутрішньокорпоративне регулювання руху акціонерного капіталу.

2. Управління працею в корпорації.

3. Регулювання доходів.

Закінчення

Управління цінними паперами є надзвичайно важливим напря­мом корпоративного управління. При вивченні попередніх тем було з'ясовано, що капітал акціонерних товариств існує в матеріальній формі і формі цінних паперів. Від ефективності діяльності акціо­нерного товариства залежить стан його акцій. Проте досить часто трапляються випадки, коли зміни ціни акцій не пов'язані з госпо­дарською діяльністю корпорації. Водночас падіння курсу акцій має негативний вплив на господарську діяльність.

Тому важливість підтримання належного стану акцій, як прави­ло, зумовлює особливу увагу корпорації до своїх цінних паперів, і часто така увага проявляється у створенні окремого положення про цінні папери і виділенні окремих працівників і навіть відділів, функ­ціями яких є робота з цінними паперами корпорації. При цьому розробляються і затверджуються внутрішні документи, такі, як по­ложення про цінні папери акціонерного товариства або про поря­док ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, про відділ цінних паперів та ін.

1.1. Положення щодо цінних паперів

У положенні про цінні папери, як правило, наведено види цінних паперів, які може випускати корпорація, та шляхи їх емісії. Як пра­вило, це акції — іменні та на пред'явника, прості та привілейовані, облігації — іменні та на пред'явника, процентні та цільові, з вільним і обмеженим обігом, опціони, векселі (прості та переказні) та інші види цінних паперів, які можуть мати обіг і які вважає за потрібне емітувати ця корпорація.

У положенні визначається форма випуску — документальна чи бездокументна (у вигляді записів в електронних базах даних), обов'язкові реквізити, які стосуються того чи іншого виду цінних паперів. Іноді в положення вписують також деякі законодавчі ви­моги щодо неподільності акцій, кількість голосів, яку вона дає, права власників привілейованих акцій. У положенні можуть бути ви­значені також умови та способи конвертації акцій, їх анулювання, особливості конвертації облігацій і акції, особливості випуску опціонів.

Часто в документ закладаються умови розрахунків за цінні па­пери, наприклад у разі визнання (оголошення) акції недійсною. При цьому в положення закладається норма, згідно з якою корпорація сплачує її власнику номінальну ціну, якщо ринкова вартість вища від номіналу, або номінальну вартість, якщо вона нижча від номіна­лу. Крім того, слід зазначити терміни таких виплат та джерела, з яких вони сплачуються.

При використанні сертифікатів акцій у положенні часто заклада­ються вимоги, які застосовуються при втраті сертифіката його влас­ником і умови поновлення за додаткову плату, розмір якої визна­чається правлінням або радою корпорації, встановлюються умови повної оплати акцій. Наприклад, може бути записана й прийнята вимога, згідно з якою покупець отримує акції за договором купівлі-продажу, укладеним з корпорацією, через внесення готівки у її касу, переказ грошей на рахунок товариства поштою або телеграфом, переказ грошей з свого розрахункового рахунку в банку на рахунок акціонерного товариства безготівковим способом, надання майна у натуральній формі у власність корпорації, а також іншими способа­ми, які можуть бути застосовані і які слід відобразити в корпора­тивних документах.

Якщо корпорація планує випускати інші цінні папери, наприк­лад облігації, то в положенні розписуються і затверджуються умови їх випуску. Окремим розділом визначаються умови невиконання зобов'язань покупців цінних паперів корпорації щодо термінів та розмірів їх оплати, умови реалізації корпорацією неоплачених акцій.

У положенні можуть бути визначені права неповнолітніх щодо їх права розпорядження акціями, умови передачі акцій на відповід­ний термін у довірче управління, в тому числі довірчому товари­ству. На практиці ці відносини регулюються відповідним нормами права, і тому пункти положення можуть лише структурувати ці норми, об'єднавши їх в єдиному документі.

Дуже важливо звернути увагу на особливості внутрішньокорпоративних документів, що регулюють рух цінних паперів у закритих акціонерних товариствах. Це, по-перше, викликане тим, що таких акціонерних товариств в Україні досить багато, по-друге, часто у цих товариствах відбувається жорстока боротьба за збереження акцій від вільного продажу, а регулюючих цей процес норм недостатньо або вони не чітко тлумачать деякі важливі питання. Практика свідчить, що в положення про цінні папери закритих акціонерних товариств закладаються такі норми.

Так, акціонери не мають права продавати, передавати будь-яким способом належні їм акції без згоди загальних зборів акціонерів. Існують вимоги, що акціонер закритого акціонерного товариства має право зробити відчуження (продати, подарувати, обміняти), заставити та передати в довірче управління особам, що не є акціонерами, акції тільки за згодою загальних зборів акціонерів. Власник акцій, який вирішив продати свої акції або їх частину, зобов'язаний на­самперед запропонувати їх безпосередньо самому акціонерному товариству. У разі згоди товариства придбати акції за визначеною акціонером ціною між ними укладається договір купівлі-продажу акцій. Часто закладається пряма вимога, що включення до ЗАТ но­вих акціонерів можливе тільки з числа його працівників за згодою загальних зборів акціонерів ЗАТ.

Для ускладнення реалізації акцій стороннім особам іноді ста­виться вимога, що якщо протягом року після письмового повідом­лення про продаж ЗАТ не ухвалить свого рішення про придбання акцій за визначеною акціонером ціною, власник акцій набуває право реалізувати їх іншому акціонеру або працівнику цього ЗАТ за ціною, не нижчою за ту, що була запропонована ЗАТ. Якщо й після цього на акції немає покупця, то тоді акціонер має право запропонувати акцію стороннім особам. Слід мати на увазі, що такі вимоги й обме­ження мають суперечливий характер, оскільки акція являє собою приватну власність, з якою громадянин має право здійснювати дії на свій розсуд. Тому це питання має бути вирішено на законодавчо­му рівні.

1.2. Фонди акціонерного товариства

Регулювання фондів у акціонерних товариствах здійснюється відповідно до законодавчих положень, пунктів установчих документів, розроблених і затверджених положень про фонди.

Регулятивна система 1991 р. містить лише основні вимоги щодо створення обов'язкових для господарювання фондів у акціонерних товариствах — статутного і резервного. В попередніх темах наго­лошувалося, що статутний фонд є попередньо фіксованим і змінюєть­ся офіційно: збільшенням або зменшенням і відповідною емісією додаткових акцій, або збільшенням їх номіналу, або вилученням їх з обігу. Так само можна розглядати і резервний фонд, але з вели­кими умовностями. По-перше, резервний фонд має нижню межу (не менш як 25 відсотків статутного), але не має верхньої. По-друге, він тривалий час може формуватись (щорічні відрахування не менш як 5 відсотків чистого прибутку) і мати змінні величини.

Тому, як правило, в положеннях корпорація передбачає для себе створення фіксованого (статутний) та фіксовано-змінного (резерв­ний) фондів. Такі фонди є обов'язковими, важливими, і тому їм при­діляється велика увага.

Однак акціонерне товариство є насамперед підприємством і йому потрібні інші фонди, які дають змогу оптимально функціонувати. Такі фонди можуть мати різні назви, які часто залежать від черго­вих змін у бухгалтерській звітності, вимог податкового законодав­ства та уподобань фінансових менеджерів корпорації. Зараз най­частіше у таких положеннях зафіксовані фонд розвитку виробни­цтва, фонд соціального розвитку, фонд заохочення, фонд оплати праці органам управління та контролю, фонд сплати дивідендів, фонд на­копичення коштів для викупу власних акцій.

Створення саме таких фондів в усіх без винятку акціонерних товариствах не є обов'язковим, але практика вказує на доцільність їх виділення, структуризації і практичного наповнення фінансами. Тому внутрішньонормативні документи регулюють порядок ство­рення і напрями їх використання. Наприклад, затверджується, що для забезпечення розширеного відтворення, оновлення основних фондів у корпорації може створюватися фонд розвитку виробницт­ва. Доцільно визначити також джерела такого фонду. Як правило, такими джерелами є відрахування з прибутку, який залишається в розпорядженні AT, виручка від реалізації майна, що не використо­вується або використовується незадовільно, амортизаційні відраху­вання та інші джерела, передбачені чинним законодавством.

Важливим моментом є визначення напрямів витрат з такого фонду. Як правило, кошти фонду розвитку виробництва використо­вуються на фінансування витрат по технічному переозброєнню, ре­конструкції та розширенню виробничої бази AT, фінансування при­росту власних оборотних коштів, а також відшкодування їх нестачі, фінансування витрат на підготовку та освоєння нових та модернізо­ваних видів продукції та послуг, прогресивних технологічних про­цесів, виготовлення дослідних зразків, створення й розширення по­тужностей по виробництву товарів народного споживання та надан­ня послуг населенню, погашення наданих довгострокових кредитів банків, що відповідно до чинного законодавства погашаються за рахунок фонду розвитку виробництва, здійснення природоохорон­них заходів, покриття збитків, що виникають у AT при передачі майна іншим підприємствам, при його продажу чи списанні, а та­кож на покриття витрат по основних засобах, зданих в оренду, фінан­сування інших виробничих потреб.

Досить часто в акціонерних товариствах створюється фонд соці­ального розвитку. Причиною його створення є підтримка і розши­рення соціально-побутової сфери. Фонд соціального розвитку ство­рюється за рахунок відрахувань з прибутку, який залишається в роз­порядженні AT, виручки від реалізації майна, що не використовується, а також інших джерел, передбачених чинним законодавством.

Кошти фонду соціального розвитку використовуються на будів­ництво житлових будинків, дитячих закладів та інших об'єктів со­ціального призначення, премії та подарунки до свят і ювілеїв, матеріальну допомогу на поховання (суми, що перевищують передбачені чинним законодавством), оплату додатково наданих за рішенням загальних зборів акціонерів (понад розміри, передбачені законодав­ством) відпусток працівникам, у тому числі жінкам, що виховують дітей, одноразову допомогу ветеранам праці, що виходять на пенсію, доплати і надбавки до державних пенсій працюючим пенсіонерам, вартість путівок на лікування і відпочинок, екскурсії та мандрівки або суми компенсацій, виданих замість путівок, суми, спрямовані (як готівкою, так і за безготівковими розрахунками) на здешевлен­ня вартості харчування працівників у їдальнях, буфетах, профілак­торіях AT, а також допомогу на дітей, що перебувають у дитячих санаторіях, яслах, оздоровчих таборах AT, та ін. Витрати з такого фонду можуть спрямовуватись на придбання акцій (для працівників AT) у випадках, коли не створюється окремий фонд такого призна­чення, а також фінансування інших соціальних потреб.

Для задоволення особистих потреб працівників за рахунок відра­хувань з чистого прибутку, який залишається у розпорядженні AT, за нормативом, встановленим у відсотках до нього загальними збо­рами акціонерів, може окремо створюватись фонд заохочення. Кош­ти такого фонду витрачаються за кошторисом, який розглядається та затверджується у порядку, передбаченому положенням про підго­товку, розгляд та укладення колективного договору або положен­ням про порядок розподілу прибутків в акціонерному товаристві. За рахунок фонду здійснюються всі індивідуальні заохочувальні виплати членам трудового колективу AT, крім тих, які згідно з чинним законодавством нараховуються та сплачуються за рахунок собівартості.

Оскільки в корпораціях органи управління включають посадо­вих осіб, доцільно створити фонд оплати праці органів управління і контролю. Як правило, такий фонд створюється для оплати праці членам ради AT та голові ревізійної комісії за рахунок чистого прибутку AT. Розмір фонду визначається загальними зборами акціонерів. Порядок використання коштів фонду може визначатися положенням про оплату праці посадових осіб органів управління та контролю.

Для проведення оптимальної дивідендної політики досить часто створюється фонд сплати дивідендів. Сплата дивідендів може ви­значатись окремим положенням про дивіденди в акціонерному то­варистві, а можливо, загальним положенням про фонди. Такий фонд створюється за рахунок чистого прибутку AT за нормативом, вста­новленим загальними зборами акціонерів, і ділиться на дві, а іноді й три частини: дві — виплата дивідендів за привілейованими акці­ями і виплата дивідендів за простими акціями; третя — кошти для виплат обов'язкових відсотків за облігаціями.

Іноді в корпораціях створюються фонди накопичення коштів для викупу власних акцій, в основному за рахунок чистого прибутку AT (не виключено, що сюди можуть ввійти також інші джерела, не за­боронені законодавством), і його величина визначається зборами акціонерів, проте доцільність його використання, ціну акцій, як пра­вило, обґрунтовує правління або рада товариства.

Дата добавления: 2014-01-04