Поняття та структура інформаційного ринку

ПЛАН

ЛЕКЦІЯ №5

Фотометричні методи

Фотометричні методи кількісного аналізу характеризуються вищою чутливістю виявлення хімічних елементів, ніж класичні хімічні методи − гравіметричні і титрометричні. Це дає змогу використовувати фотометрію не тільки для визначення у ґрунтах макроелементів, а й мікроелементів.

Центральне місце у фотометричному аналізі займає хімічна реакція, у результаті перебігу якої хімічний елемент переводиться у форму зафарбованої сполуки.

Здатність вбирати світло, насамперед, пов’язана з електронною будовою атомів або молекул. У фотометрії використовують два типи сполук, здатних вбирати світло: сполуки, у яких хромофорними (хромофор − носій кольору) властивостями володіє іон металу, і сполуки, хромофорні властивості яких пов’язані з реагентом (лігандом).

Основними характеристиками зафарбованих систем у фотометрії є криві світловбирання або спектри вбирання і у кількісному аналізі виміряні значення оптичної щільності розчинів. Оптичну щільність необхідно вимірювати у вузькому інтервалі довжин хвиль, який відповідає максимуму на кривій світловбирання. Застосування монохромного (з мінімальним інтервалом довжини хвиль) випромінювання є можливим тільки за умови використання монохроматорів або спектрофотометрів. У випадку застосування інших приладів для обчислення вузької ділянки спектра використовують світлофільтри.

Відносну чутливість фотометричних методів характеризують величиною молярного коефіцієнта світловбирання для того інтервалу довжини хвиль, у якому вимірюють оптичну щільність розчину.

Експериментально встановлено, що до чутливих фотометричних методів належать тільки ті, у яких молярний коефіцієнт вбирання ≥1∙10⁴.

ТЕМА „ ІНФОРМАЦІЙНИЙ РИНОК ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ”

1. Поняття та структура інформаційного ринку

2. Механізм функціонування інформаційного ринку

3. Класифікація організаційних форм інформаційного бізнесу

4. Критерії оцінювання фірм інформаційного бізнесу

Ринок — сфера обміну, яка характеризується системою економічних відношень між виробниками і споживачами продукції та послуг у процесі їх реалізації.

Додатково А. Хоскинг пропонує з’ясовувати ще обсяги закупівель і де здійснюється покупка. Він виділяє такі найпоширеніші ознаки, за якими розрізняють ринки:

За споживачами товарів	— споживчий ринок, ринок підприємств (галузе­вий ринок).
За поведінкою покупця	— ринок зручний (активний), спеціальний (з особливостями), з низьким або високим ступенем утрудненого становища покупця.
За фізичними властивостями товару	— ринок товарів, що швидко псуються, ринок товарів довготривалого використання
За суспільним ставленням	— ринок предметів розкошу та ринок предметів першої необхідності.
За демографічною ознакою	— за віком, статтю, розмірами сім’ї, професією, освітою, соціальним класом, за релігійною ознакою, за національністю.
За географічною ознакою	— ринок регіональний, національний, розвинених індустріальних країн, держав, що розвиваються.
За видами сировини	— товарні ринки.

Як показує досвід розвинених країн світу, з розвитком інформаційних технологій інформація перетворюється на звичайний товар, причому такий, який стає наймасовішим об’єктом купівлі-продажу.

Ще науково не осмислено і не оцінено той факт, що інформаційний ринок за масштабами (оборотом) і темпами зростання у більшості розвинених країн світу значно випередив ринок матеріальних продуктів і послуг.

На теперішній час поняття інформаційного ринку ще не є повністю визначеним, його змістовне наповнення змінюється разом зі зміною підходів до визначення інформаційної сфери економіки і відрізняється в різних країнах.

Закон України «Про науково-технічну інформацію» так визначає інформаційний ринок: «Це сукупність правових, економічних та організаційних відносин з приводу продажу та купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг».

Правові відносини проявляються за: врегулювання процесів створення та використання інформаційних ресурсів, систем, технологій і т. ін.; захисту інформації та прав суб’єктів господарювання в інформаційній сфері; захисту інтелектуальної власності розробників ІПП тощо.

На сьогодні інформаційне законодавство в Україні повністю ще не сформоване. Але значну частину інформаційних законів уже розроблено та прийнято Верховною Радою України. Це Закон України: «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах».

Говорячи про законодавчу базу, слід відмітити, що недостатньо створити потрібні закони, необхідно зробити їх дійовими, тобто розробити ефективний механізм їх дії. Особливо це актуально для захисту інтелектуальної власності на програми та бази даних.

Економічні відносини проявляються за зіставлення запропонованої кількості, якості, номенклатури і цін на товари з їх попитом. Вони залежать також від платоспроможності користувачів і від ступеня розвитку їх потреб. Крім економічного, на попит впливають й інші фактори, в тому числі демографічні, територіальні, соціальні. Їх дія не пов’язана напряму з економічними відносинами в процесі купівлі-продажу, але вони відчутно впливають на розвиток ринку, поведінку користувачів та їх вибір.

Організаційні відносини охоплюють елементи державного регулювання взаємодії виробників і розповсюджувачів інформаційних продуктів і послуг.

Виникнення «самостійного ринку» в основному зумовлене наявністю специфічних товарів, що пропонуються для придбання, використання, споживання або привернення уваги, а також продавців і споживачів.

Розглядаючи інформаційний ринок, мову ведуть про такий специфічний товар, яким є інформаційний товар з усіма його характерними особливостями та формами подання — у вигляді інформаційних ресурсів, продуктів, технологій, програмних продук­тів та інформаційних послуг. Саме вони є результатом спрямо­ваної діяльності, для здійснення якої необхідний ринок засобів виробництва, ринок робочої сили, наявність фінансових, правових та інших регулювальних структур та органів, що визначають взаємозв’язок між усіма складовими ринку.

Місце інформаційної продукції та послуг у системі товарних відносин в Законі України «Про інформацію» (ст. 39) визначається так: «Інформаційна продукція та інформаційні послуги гро­мадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом».

Сектор ринку — це сукупність однотипних, схожих товарів, визначений обсяг товарної маси, оцінений у вартісних або натуральних одиницях. Тобто поділ здійснюється за об’єктами купівлі-продажу.

Сегмент ринку — це сукупність споживачів, що демонструють схожі потреби та мають близьку або однакову поведінку.

Виділення основних взаємодіючих складових інформаційного ринку, поділ його на сектори та сегменти може здійснюватися за різними ознаками: за формою надання інформації, за характером, сферою застосування, за ступенем зміни рівня знань за використання інформаційних продуктів і послуг тощо. Це залежить від мети такого поділу.

Як зазначалося, сектори інформаційного ринку виокремлюють за ознакою однорідності інформаційних продуктів і послуг. Предметом продажу та обміну на інформаційному ринку є:інформаційні ресурси, технології та системи, ліцензії, патенти, товарні знаки, «ноу-хау», інженерно-технічні послуги, інформація та інші види інформаційних послуг.

Огляд статистичних довідників розвинутих країн переконує в тому, що спеціальних видань з розподілення інформаційної продукції за галузями чи секторами економіки і відповідного поділу інформаційного ринку на сектори немає.

Узагальнивши різні підходи до поділу інформаційного ринку, виділимо сектори, які найбільше відповідають міжнародним стандартам, що особливо важливо для статистичного аналізу розвитку інформаційних ринків різних країн:

1. Апаратні засоби оброблення інформації;

2. Телекомунікаційне обладнання;

3. Програмні продукти;

4. Послуги;

5. Електронна інформація;

6. Електронні угоди;

7. Інтегровані інформаційні системи.

В Україні програмні продукти стали об’єктом купівлі-прода­жу з середини 80-х років, коли за спеціальною постановою ДКНТ СРСР програми було визнано продукцією виробничо-технічного призначення. До таких продуктів ставилися численні вимоги:

¾ запис на машинні носії та оформлення технічної документації відповідно до чинних стандартів та інших нормативних документів;

¾ проведення державних, міжвідомчих або відомчих випробувань;

¾ прийняття у виробництво;

¾ виготовлення за затвердженою у встановленому порядку технологією;

¾ прийняття службою технічного контролю і нормоконтролю організації-розробника;

¾ забезпечення гарантіями постачальника;

¾ реєстрація у багатьох державних органах.

Розвиток ринкових відносин і необхідність подальшого збільшення обсягів розроблення програмних засобів, комплексність робіт з програмування та необхідність враховувати не тільки технічні характеристики, а й соціальні та економічні аспекти у процесі розроблення та впровадження програмних засобів, а також очевидність їх специфіки дали змогу розглядати програмні продукти як самостійний клас, а отже, як окремий сектор інформаційного ринку.

Відповідно до стандарту ISO-9000 програмний продукт — це набір комп’ютерних програм, процедур і, можливо, пов’язаних з ними документів і даних.

Отже, програмні продукти — це спеціально упаковані та офор­млені для комерційного продажу, прокату, надання в оренду або лізинг пакети програм, розроблені і/або поставлені системними чи незалежними постачальниками. Вони не включають спеціально розроблені прикладні програмні рішення, які закуплені в інших фірм-виробників чи у третіх фірм і якими фірми-розробники систем «під ключ» доповнюють свої обчислювальні системи.

У вартість програмних продуктів, віднесених до цих категорій, частково включають майбутні витрати на їх супроводження, обслуговування і/або підтримку.

Ринок програмних продуктів можна поділити за іншими ознаками. Зокрема:

· За класом ЕОМ і способом виготовлення програм розрізняють:

1. Стандартні (масові) програми;

2. Програми на замовлення.

· За типом споживача заведено виділяти такі сегменти ринку:

1. Корпоративний сегмент (юридичні особи);

2. Ринок SОНО (малий та домашній офіс — «small office-home offiice»);

3. Ринок індивідуальних споживачів (фізичні особи).

Кількість програмних продуктів, пропонованих на ринку ПП, щорічно зростає у багато разів. Численність програмних продуктів зумовлена багатьма факторами, серед яких можна виділити такі:

1. Стрімкі зміни технічних засобів, які дають змогу ставити та вирішувати все складніші задачі на якісно новому рівні;

2. Постійне поліпшення характеристик технічних засобів за умови значного зниження вартості одиниці корисного ефекту;

3. Власна, незалежна від техніки, логіка розвитку програмних систем;

4. Посилення тенденції до інтеграції та комплексування;

5. Посилення тенденції до спеціалізації, спрямованої на вирішення проблем певних груп користувачів;

6. Бажання не відставати у конкурентній боротьбі та надавати своєму ПЗ властивостей, які сподобалися користувачеві у ПЗ, пропонованому конкурентами;

7. Створення своєрідного симбіозу великих і малих фірм, які працюють на ринку ПП, завдяки чому досягається взаємний виграш.

Ринок електронної інформації має чотири сектори:

1) Сектор ділової інформації — охоплює:

· біржову та фінансову інформацію — інформацію про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів і капіталу, інвестиції, ціни. Генераторами цієї інформації є біржі, спеціальні служби біржової та фінансової інформації, брокерські компанії та банки. Найвідоміші на Заході агентства, що пропонують доступ до біржової та фінансової інформації, — Reuters і Telerate;

· економічну та статистичну інформацію — числову економіч­ну, демографічну, соціальну інформацію у вигляді часових рядів, прогнозних моделей, оцінок тощо, яка надається державними службами, а також комерційними дослідницькими та консалтинговими фірмами.

Економіко-статистична інформація зазвичай не потрібна у чистому, непереробленому вигляді для більшості видів ділової діяльності, оскільки передусім є об’єктом аналізу та досліджень.

Пошук статистичної інформації — в основному прямий, адресний — здійснюється за формальними ознаками об’єкта (країна, показник тощо). Користувач, як правило, отримує можливість статистичної обробки знайденої інформації як за допомогою засобів, що надаються діалоговою інформаційною системою, так і власними засобами за передавання результатів пошуку в ЕОМ користувача;

· комерційну інформацію про підприємства, фірми, корпорації, напрями їх роботи та продукцію, ціни, фінансовий стан, зв’язки, угоди, керівників тощо. Комерційна інформація необхідна підприємцеві передусім для добору партнерів, пошуку клієнтів, установлення контактів з ними. Крім того, обізнаність щодо діяльності партнера або клієнта дає підприємцеві впевненість у повній інформованості про нього. Доступ до комерційної інформації уможливлює також вивчення діяльності конкурентів та їх продукції, відстежування дій регулювальних організацій щодо даної сфери бізнесу.

Серед відомих західних фірм, які працюють у цьому секторі, можна назвати Dow Jones News/Retrieval і фірму «Кредит реформ» Європейської комісії.

В Україні великі бази даних створено на багатьох державних підприємствах. Вони доступні лише у відомчих мережах і не доступні у відкритих телекомунікаційних каналах, крім баз даних ряду комерційних інформаційних служб, які формуються на основі звітів підприємств, що надаються Держкомстатом України;

· інформацію про комерційні пропозиції — про купівлю/продаж за певними товарними групами. Доступ до такої інформації дає змогу підприємцеві здійснити закупівлю за оптимальними цінами, вивчити ринок пропонованого товару зсередини цього ринку, першим відповідати новим запитам споживачів і тим самим вигравати ринок, залишатися на лідируючих позиціях в умовах жорсткої конкуренції.

Цей вид інформації має найбільший попит. Постачальниками її є практично всі мережі загального доступу. Здебільшого вона створюється стихійно за рахунок інтеграції повідомлень про купівлю/продаж, вміщуваних самими користувачами мережі в спеціалізовані конференції або в системи дошок оголошень. Зокрема, в мережі Relcom — це інформація комерційних конференцій групи relcom.commerce, у мережі СИТЕК — це дошка оголошень ТЕЛЕБАЗАР тощо. За систематизації такої інформації виділяють розділи: електронний ринок, нерухомість, будматеріали, метали тощо;

· ділові новини у сфері економіки та бізнесу — надаються спеціальними інформаційними службами.

2) Сектор юридичної інформації — включає системи доступу до електронних збірників указів, постанов, інструкцій та інших документів, виданих органами державної та місцевої влади.

Виділення юридичної інформації із спеціальної інформації в окремий сектор пов’язане з активною діяльністю законодавчих органів «під час реформ», коли оперативний доступ до цього виду інформації набуває для бізнесмена особливого значення. На Заході відомим і популярним постачальником юридичної інфор­мації є служба LEXIS. В Україні як вдалий приклад комерційної діяльності на ринку юридичної інформації можна назвати довід­кову систему «ЛІГА», що містить повний набір законів і нормативних документів.

3) Сектор інформації для фахівців — охоплює:

· професійну інформацію — спеціальні дані та інформацію для фахівців різних спеціальностей (з медицини, педагогіки, астрономії, астрології тощо). Цей розділ інформації поки що недостатньо представлений на українському ринку електронної інфор­мації, де переважає інформація для підприємців і фахівців техніч­ного спрямування;

· науково-технічну інформацію — документовану, бібліографічну та реферативну, довідкову інформацію і дані у сфері фундаментальних, прикладних, природничих, технічних і суспільних наук, галузей виробництва та інших сфер людської діяльності. Науково-технічна інформація розглядається окремо від професійної, оскільки цей вид інформації становить значну частину загального обсягу електронної інформації.

Причина домінування науково-технічної інформації в обсязі професійної інформації полягає в тому, що науково-технічні працівники більш підготовлені до використання інформаційних технологій. Такий стан характеризується початковим етапом інформатизації суспільства, з її розвитком потрібно чекати зменшення відносної частки науково-технічної інформації у загальному обсязі електронної інформації.

Доступ до науково-технічної інформації — найстаріший вид інформаційних послуг. Він існує, напевно, з часу появи обчислювальної техніки.

· доступ до першоджерел — доступ до бібліографічної та реферативної інформації, а також до повнотекстових електрон­них баз даних. Однією з найбільших спеціалізованих фірм на Заході є фірма «University Microfilm». В Україні послуги з доступу до електронних даних першоджерел на цей час не надаються (якщо не зважати на мережу електронних дошок оголошень (BBS) FIDO, де на вузлах можна знайти чимало художніх та інших текстів).

4) Сектор масової, споживчої інформації — включає:

· новини і літературу — інформацію служб новин та агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії. Із західних постачальників інформації новин найбільш відома служба NEXIS.
В Україні прорив у цій сфері недавно зробило АТ РІДКОМ, що організувало на комерційному сервері Relis доступ до електрон­ної інформації агентств ПОСТФАКТУМ і WPS. На жаль, коли ця інформація потрапляє на комп’ютер користувача, вона значною мірою є вже застарілою;

· споживчу та розважальну інформацію — місцеві новини, погоду, програми радіо- і телепередач, розклад руху транспорту, довідники готелів, ресторанів, інформацію щодо прокату машин тощо. Тобто інформацію, орієнтовану на домашнє, а не на службове використання. Характерними прикладами є американські служби «Source» і «CompuServe». Основою формування сектору масової споживчої інформації в Україні можуть в майбутньому стати NBС, але поки що через нечисленність користувачів цей сектор відносять до сектору спеціальної інформації.

Ринок електронних угод — включає системи банківських і міжбанківських операцій, електронних торгів, системи резервування квитків на транспорт і місць у готелях, замовлення товарів, послуг тощо.

Ринок електронних угод в Україні представлений:

· системами замовлення квитків на залізничний та авіатранспорт (наприклад, система замовлення квитків на залізничний транспорт «Сирена-3»);

· системами електронних банківських операцій (наприклад, система SWIFT, яка використовується в багатьох комерційних банках, а також за здійснення банківських операцій між Національним банком України та його підрозділами тощо).

Упровадження електронного обміну даними забезпечує можливість безпаперового, автоматизованого обігу офіційних документів (документообігу) як всередині підприємства, так і між різними організаціями (банки—клієнти, центр—філії, постачальники—споживачі).

Ринок інтегрованих інформаційних систем, здатних забезпечити ефективне управління підприємством, почав формуватися в останні кілька років. Можна виділити два сектори цього ринку: фінансово-управлінські системи та виробничі системи.

Фінансово-управлінські системи включають підкласи локальних і малих інтегрованих систем. Такі системи призначені для ведення обліку за одним або декількома напрямами (бухгалтерія, збут, склади, облік кадрів тощо). Системами цієї групи може скористатися практично будь-яке підприємство, якому необхідне управління фінансовими потоками та автомати­зація облікових функцій.

Виробничі системи включають підкласи середніх і великих інтегрованих систем. Ці системи насамперед призначені для управління виробничим процесом і планування його. Облікові функції виконують допоміжну роль, часом неможливо виділити модуль бухгалтерського обліку, оскільки інформація в бухгалтерію надходить автоматично з інших модулів.

Такі системи значно складніші для встановлення (цикл упровадження може тривати від 6—9 до 18 місяців і більше), оскільки система охоплює потреби всього підприємства, що потребує значних спільних зусиль працівників підприємства і постачальника програмного забезпечення.

Виробничі системи часто зорієнтовані на одну або декілька галузей і/або типів виробництва: серійне складальне (електроніка, машинобудування), дрібносерійне і дослідне (авіація, важке машинобудування), дискретне (металургія, хімія, упаковка), безперервне (нафто- і газовидобування). Мають значення також типи організації самого виробничого процесу.

Для опису сегментів ринку інформаційних продуктів і послуг скористаємося пропозицією М. Поппеля та Б. Голдстайна класифікувати сегменти цього ринку на основі двох характеристик:

· кому призначені продукти і послуги;

· що робиться за допомогою інформаційних продуктів і послуг для споживача;

За першою ознакою — залежно від типу споживачів інформаційних продуктів і послуг — можна виділити такі сегменти ринку:

· споживчий сегмент — передавання інформації та розваг і споживання їх приватними особами;

· сегмент взаємодії — взаємодія фірм-розробників інформаційних продуктів (створення та експлуатація мереж для поширення своєї продукції, розроблення стандартів тощо);

· сегмент забезпечення бізнесу — споживання інформаційної продукції та послуг, інформаційних технологій під час реалізації різних видів діяльності: закупівлі, виробництва, обслуговування, маркетингу, поширення продукції. Використання інформаційних технологій має характер, що повторюється. Інтенсивне впровадження базується на кількісному аналізі «вартість—ефективність». Термін життя систем — 8—12 років;

· інтелектуальна робота — передавання і споживання інформації менеджерами та іншими фахівцями. Життєвий цикл виробів на цьому сегменті короткий.

За другою ознакою — дії, що виконуються за допомогою елементів інформаційних технологій зі створення інформаційних продуктів і послуг, — у рамках виділених раніше (за першою ознакою) сегментів інформаційного ринку пропонується вирізняти:

· транспортування — організація фізичного потоку інформаційного продукту різними засобами;

· перенесення з носія на носій — перенесення інформаційного продукту з одного носія на інші (людина — ЕОМ);

· зберігання — зберігання інформаційного продукту електрон­ними або традиційними засобами;

· оброблення — перетворення інформаційного продукту;

· інформацію — вид інформаційного продукту, що включає дані, знання, а також програмні засоби їх оброблення, призначені в основному для пізнавальних цілей;

· розваги — вид інформаційного продукту, призначений в основному для забезпечення дозвілля та отримання задоволення.

Оскільки має місце конвергенція сегментів ринку, то перетин усіх основних елементів інформаційних технологій і сегментів ринку інформаційних технологій дає уявлення про основні сфери поширення інформаційних технологій. У [12] такий перетин називається «Решітка ІТ». Це дає змогу визначити межі попиту споживачів на окремі види продукції, прогнозувати розвиток ринку інформаційних технологій.

Дата добавления: 2014-01-04